Тобто функціональне призначення держави. Якщо уявити собі державу як цілісний організм людини, то зможемо провести паралелі між діяльністю окремих частин (органів) такому організму, кожна з яких має свою, притаманну лише їй (частині) функцію: серце – це насос кров’яної та лімфатичної системи, мозок – керівний орган всього організму, руки, ноги, легені, нирки… І якщо хоча би один орган є недорозвинутим або пошкодженим, або взагалі відсутнім – то організм починає працювати зі «збоями» і втрачає деякі функції, що негативно відбивається на життєдіяльності людини - в цілому. Або ж особлива розвинутість певних органів – навпаки може підвищувати окремі спроможності/здібності людини…
Відомо, що Україна за своєю Конституцією є/має бути суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (Стаття 1.)
Управління життям такої держави (суспільства/народу) здійснюється завдяки методам і формам державного управління, що поділені на три гілки державної влади: законодавчу, виконавчу, судову – кожна з яких має/повинна мати певну сферу своїх функціональних повноважень (прав та обов’язків).
Окремим вагомим елементом управління державою є інститут президентства (глави держави), який дозволяє і покликаний уособлювати в собі базові ознаки держави в цілому та сприяти їх безумовному змістовному і сутнісному наповненню.
В цьому контексті (розподілу владних функцій і повноважень) важливо, щоби Основний закон чітко та однозначно визначав коло/перелік таких функцій і повноважень. Від такої чіткості та однозначності більшою мірою залежить весь механізм функціонування держави.
Звернення до тексту нашої Конституції надає мені підстави стверджувати, що функції державного управління трьох гілок влади президента держави в цілому визначені. Проблеми починаються тоді, коли починаєш співставляти/порівнювати функції, повноваження і реальну практику їх втілення у життя…
Однозначність і цілковите співпадіння функції та повноважень можна побачити і відчути лише у функціонуванні судової гілки влади – правосуддя, включаючи всі наявні у держави інструменти в цій царині. Хоча внутрішня структура органів правосуддя все ж таки викликає певні запитання та логічні неузгодженості. Наприклад ті конституційні і законодавчі приписи, що стосуються структури органів судової влади: зокрема, Верховного Суду або наявності Вищих спеціалізованих судів (Вищого антикорупційного суду чи Вищого суду з інтелектуальної власності), які не мають спеціалізованих судів першої судової інстанції, на черзі, начебто, створення створення окремої системи ювенальних судів… Проблемним залишається й неоднозначність статусів Прокуратури і Адвокатури у функції «Правосуддя», оскільки ці інституції залишаються достатньо автономними у своїй організаційно-правовій структурі.
Значно складнішим виявляється аналіз співвідношення функцій і повноважень законодавчої і виконавчої гілок державної влади і ролі інституту «президента держави».
За Конституцією (Статті 75 і 87) за Парламентом (Верховною Радою України) закріплені лише ДВІ функції: законодавча (створення та ухвалення законів) і установча (формування складу Кабінету Міністрів та висловленню йому недовіри).
В той же час, аналіз повноважень Парламенту, закріплений в Конституції, дозволяє зробити висновок, що він має різні додаткові функції: а) внесення змін до Конституції; б) призначення всеукраїнського референдуму з певних питань; в) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики і різних державних програм; г) призначення виборів президента держави; д) здійснення кадрової політики у різних сферах державного управління за межами функції «формування складу Кабінету Міністрів»; «Контрольно-розслідувальну» функцію щодо діяльності практично всіх центральних органів виконавчої влади і президента держави (Статті 85, 89). Такий змішаний підхід у функціях і повноваженнях законодавчого органу, зважаючи на політичну складову його формування, на мій погляд, не додає сталості/стабільності та передбачуваності в діяльності не лише Парламенту, а й всього механізму державної влади.
Функція/функції виконавчої гілки влади Конституцією взагалі однозначно не визначені, крім організаційно-правового статусу Кабінету Міністрів (Стаття 113) та місцевих органів державної влади – державних адміністрацій (Стаття 118), які багато в чому погано узгоджуються, часто-густо перетинаються з функціями органів місцевого самоврядування тощо. Певні функції цієї гілки влади та її складових можна штучно виокремити лише аналізуючи її конституційні повноваження, які викладені в достатньо узагальненому вигляді та містять значну дискрецію у своїй реалізації, що не сприяє цілісному функціонування всієї системи виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Найбільш повно та однозначно визначені в Конституції функції інституту президента держави (Стаття 102) : глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Функцій, як для однієї людини, в системі державного управління чимало і всі вони дуже відповідальні і насичені. Разом з тим стаття 106, закріплюючи повноваження президента у виконання свої багатогранних функцій, фактично не наділяє його повноцінними та ефективними інструментами гарантування їх реалізації. Таким чином, вони багато в чому мають декларативний характер, надаючи конкретному президенту (людині) самому винаходити такі інструменти, які часто-густо можуть не співвідноситись/не корелюватися з функціями і повноваженнями інших гілок влади. Саме тому, на мій погляд, відбувається перманентний пошук важелів стримування і противаг та бажання вносити зміни до тіла Конституції. Це призводить до того, що допоміжні інструменти діяльності президента (наприклад, Офіс/Адміністрація, РНБО, різні комісії – створення і діяльність яких цілком залежить від волі президента) перебирають/намагаються перебирати на себе функції і повноваження інших гілок влади, що призводить до збоїв в роботі всього державного механізму.
Видається, що пошуку шляхів і методів розв’язання позначених мною проблем у сфері державного управління мають бути сьогодні присвячені зусилля всього інтелектуального, політичного та організаційного потенціалу країни, що повинні бути спрямовані повоєнне відновлення і розбудови України. В цій роботі потрібні: ґрунтовний аналіз стану, безкомпромісність у розробці методів та інструментів і незламна воля в їх реалізації.