Життєдайність ідеї залежить від синергії тих, хто не лише її сформулював та оголосив, а й від складу команди та її лідера/лідерів, які взяли на себе весь тягар відповідальності перед собою та своїми прибічниками за її втілення у життя.
Ідеї рухають розвитком людини, спільнот й суспільства для досягнення поставленої мети.
Ідея, яка охопила левову частку українців, їх спільнот і всього суспільства у другій половині 1991 року – бути незалежними та самостійними (у першу чергу від Москви) у розбудові свого благопристойного життя.
Незалежність і самостійність є генетичним соціопсихологічним кодом нашого народу від часів князівства аж дотепер, починаючи з особистісних відносин на рівні родини аж до державотворення.
Вона зародилася у давній історії державотворення від колишньої Київської Русі і живе в глибинах народу до сьогодення, умита потом і кров’ю сотень його поколінь й не давала й не дає спокою всім, хто завжди хотів підкорити український народ. Тому й котяться нашими землями війни…
Ми утверджуємо свою ідею й у теперішній війні з рашизмом і рашистами. Стверджуючи, що будь-які ідеї втілюють у життя Команди, очолювані лідером/лідерами, дозволю собі провести паралель між реалізацією ідеї у спорті та у державотворенні/політиці.
Спортивна команда (для прикладу візьмемо футбольну команду) створюється і живе – перемагає і програє – завдяки кільком складовим: ініціаторам її створення та фінансування + тренерському і кадровому складу команди + методиці тренувань + тактиці гри + активності й відданості команді її уболівальників (фанатів) + медійної політики. Команда стає зірковою лише за умови, що всі її складові знаходяться в оптимальному балансі поміж собою.
У такому контексті виникає, як на мене, логічне запитання:
Чи здатні суспільство і держава (органи влади та управління) реалізувати ідею «Бути незалежними та самостійними (у першу чергу від Москви і не тільки від неї) у розбудові свого благопристойного життя» – життя теперішніх і майбутніх поколінь..! Дозволю собі одну ремарку щодо «незалежності»: абсолютної незалежності в природі не існує, будь-яка незалежність є відносною і тому це поняття не треба перетворювати на фетиш. Поняття «самостійність» більш автономне з погляду на можливість формувати мету, завдання, ресурси діяльності та ухвалювати відповідні рішення щодо їх реалізації.
Видається, що в нас, в Україні, все достатньо непогано складається з розумінням «незалежності та самостійності», діагностикою стану суспільства і держави та формулюваннями мети і завдань, в яких часто густо буває забагато неузгодженості, компромісів і паліативів...
Проблеми починаються на рівні формування політико-державотворчих ціннісних Команд однодумців і ресурсів (людських, фінансових, інформаційно-медійних, часових) для реалізації мети і завдань ще до того, коли охочі управляти/владарювати перемагають у перегонах за право взяти в руки владне кермо… Таких Команд не вдалося створити нікому. Тому ми постійно знаходимося в стані турбулентності політичного, суспільного і державного життя.
Є над чим подумати і спробувати вжити необхідних практичних заходів всім тим, хто готується обирати і бути обраними/призначеними під час майбутніх повоєнних перегонів за право і довіру виборців на управління державою і задоволенням суспільних (не приватних!) інтересів.