Якщо мова про концепцію ПРОЕКТУ розвитку як ЗАДУМУ по переведенню системи з існуючого стану до новоякісного, то це вимагає одного типу розробки.
Подібна розробка мала б визначати такі наступні аксіоматичні параметри:
- зміну стану для досягнення мети проекту;
- часові рамки;
- необхідні ресурси;
- рівень складності;
- ознаки неповторності.
- виміри комплексності;
- поле правового й організаційного забезпечення;
- інше.
Якщо мова про проект концепції документа, що має набути певний нормативний статус, то це ж принципово інша розробка.
Якщо попередньо не визначитися щодо цих дві площини діяльності і при цьому подати на обговорення гібридний за сутністю текст, то велика вірогідність того, що буде як у відомому випадку - «лебідь, рак і щука».
СНУВАННЯ
У сенсі головного закону природи: життя (професійне зокрема) – це безперервний рух, тобто снування, що не є пасивним існуванням.
З тексту повідомлення МОН виглядає так, що подається проект концепції «… метою якої є випереджаюча модернізація педагогічної освіти…», тобто начебто йдеться про концепцію проекту змін у здійсненні педагогічної освіти.
У той же час, якщо весь поданий на розгляд текст нараховує 6445 слів, то з них 1753 пішло на те, щоб описати наявний стан справ, причини та індикатори проблеми низької якості педагогічної освіти. Далі маємо ще 2039 слів вже дещо проектної природи, але у вигляді академічно-теоретичної інформації про педагогічну освіту як таку, але ще ніяк не проектної інноватики. Щоб у вигляді новоякісних функціоналів, які б, у першу чергу, кардинальним чином впливали б на рівень вмотивованості здобувачів освіти та піднімали б престижність вчительської професії.
Та частина тексту, яка все ж таки містить якісь елементи модернізації існуючого стану у справі педагогічної освіти нараховує 2653 слова, але лише елементи модернізації, а ніяк не перелік проектних засобів досягнення мети.
Формальним свідченням останнього є ось ця заключна частина поданого МОН тексту:
« Очікувані результати
Реалізація Концепції сприятиме:
- покращенню якості підготовки педагогічних працівників, залученню до педагогічної професії випускників шкіл та закладів професійної (професійно-технічної) освіти з високими показниками інтелектуального розвитку та емоційного інтелекту, зорієнтованості на педагогічну професію;
- оновленню складу педагогічних працівників в закладах освіти;
- покращенню якості надання освітніх послуг в закладах освіти;
- поліпшенню якості вищої та фахової передвищої освіти за рахунок якісної підготовки у школах та закладах професійної (професійно-технічної) освіти і кращого конкурсного відбору вступників».
І остання тут «крапка» - це:
«Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів
Реалізація Концепції здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Обсяг фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів, необхідних для реалізації Концепції, визначається щороку з урахуванням можливостей державного і місцевих бюджетів, розміру міжнародної технічної допомоги».
Таке примирливе у тексті порозуміння з «обмеженими фінансовими можливостями влади» щодо забезпечення ресурсної бази проекту точно не переведе його у статус пріоритетної державної програми і не те що слабо, а практично ніяк не стимулюватиме притік у сегмент освіти сильних випускників 11-х класів, без чого вважай, що й справи не було.
ОРІЄНТИРИ
Для того, щоб сподіватися як мінімум на увагу до ПРОЕКТУ розвитку з боку громадян країни, особливо з боку молоді, якій працювати вже у новій українській школі, то на мій скромний погляд документ мав би містити наступні конкретні проектні «точки»:
- по-перше, гарантії кардинального підняття окладу вчителя;
- по-друге, встановлення прохідного порогу на педагогічні спеціальності на рівні 150 балів, а то й вище;
- по-третє, визначення результатів навчання студентів за підсумками кожної сесії комісією, що є незалежною відносно викладача, котрий їх навчав протягом семестру;
- по-четверте, обов’язковість зовнішнього незалежного щодо університету оцінювання результатів навчання студента по закінченню університету;
- по-п’яте, присвоєння кваліфікації вчителя лише тим випускникам, які:
а) здобули наукову освіту за повною програмою класичного університету;
б) пройшли успішно педагогічну «індукацію» (із глосарія документу МОН як аналог медичної «інтернатури»).
Скажете, що так:
- по-перше, у систему прийде ще менше абітурієнтів ніж зараз;
- по-друге, так взагалі розвалиться система підготовки педагогічних кадрів.
Але ж вона й так насправді вже настільки деградувала, що гірше вже не буде. А тим більше катастрофи не станеться, якщо на рівні Кабміну та Верховної Ради буде прийнято закон про переведення вчителя початківця з 12-ї позиції єдиної тарифної сітки на адекватну задачі кардинального підвищення якості педагогічної освіти держави значно вищу ніж у чиновника обласного рівня.
Без подібного рівня державної уваги та державних витрат про текст, що маємо зараз вже досить скоро мало хто й згадає. Навіть серед професіоналів.
Про те, що на цю проблему очікує саме така перспектива свідчить повна відсутність коментування поданого тексту МОН з боку ректорів та проректорів педагогічних університетів. Вже не кажучи про конкретні і дійсно інноваційні від них пропозиції.
Особливо щодо засобів блокування проявів псевдо в освіті (списування, плагіат, оцінювання за хабарі та по-блату тощо). Без всього цього як кажуть на рівні мільйонів пересічних громадян: «І козі зрозуміло, що нічого гарного не буде. Хіба що чергові балачки».
Не має жодних ознак, що університетська спільнота «вагітна» цим важливим життєвим питанням і збирається ось-ось «розродитись» новим гарненьким «дитям».
ОМОФОР
Чи є реальним за існуючого стану у нашому суспільстві готувати на рівень Кабміну чи Верховної Ради документи з подібним рівнем «замаху»?
Здається, що ні, але й не факт.
Адже, з одного боку, так – Кабмін не полюбляє, коли подаються проекти, які виходять за рамки існуючого законодавства. Причина ясна, який Божий день - «… Людям, которые сформировались и были воспитаны в советские времена, очень трудно измениться. Как правило, старшее поколение не готово к переосмыслению ценностей своей жизни. Тем не менее, это поколение постепенно отходит, и создается более или менее иная ситуация, когда уровень совковости в современном украинском обществе начнет спадать за счет сугубо биологических причин - отхода старшего поколения» (Станіслав Кульчицький).
Тим більше, що в Україні сучасній все таки є «точки конденсації» такого явища як громадсько-відомча ініціативність до здійснення змін, чому поява цього проекту від МОН та існування його обговорення у спільноті є свідченням.
От, тільки вбачаються як дуже примарними перспективи залучення до роботи над запропонованим текстом людей з помітним творчим потенціалом. Причиною тому є дві сторони життєвої «медалі»:
- з одного боку, творчі з прагматично цільової сторони справи люди не полюбляють працювати над шліфуванням суто академічно-теоретичних формулювань, бо таке ще ніяк не є гарантом реальності бажаних змін. Їм такі речі нецікаві і не входять до пріоритетів для підвищення своєї суспільно-соціальної значимості;
- з іншого боку, люди, схильні до скрупульозності у роботі над документальною стороною тексту, рідко мають одночасно ще й творчо-проектні задатки.
Крім того, у поданій версії реформування педагогічної освіти країни складно виділити таке, щоб не можна було потім звести до фактично й так існуючого у старій версії.
Вже не кажучи про таку її потенцію, щоб на етапі прийняття дотичного нормативного акту можна було б щораз блокувати спроби спотворення задуму простим висновком - «ваша пропозиція входить у протиріччя з концепцією проекту».
Адже у рамках суто академічного змісту майже все з віджитого та регресивного сприймається як допустиме, бо ніщо не буває виключно негативним на всі 100%. Особливо у педагогіці, котра не стільки наука як більше мистецтво комунікацій на контекстах науки.
Аргументувати, що цей текст змоделює фундамент для законодавчої бази, що сприятиме творчому розвитку нового замість існуючих гальм старого є небезпечним, чому проблеми з імплементацією нещодавнього закону про «Вищу освіту» є свідченням – замість сприяти завдяки «вільному моделюванню» автономії закладу демократизації його життя отримали підсилення проявів ректорського неофеодалізму.
Соціально продуктивній творчості сприяють не розмитість і не осучаснення тематичної лексики, а цільова правова підтримка свободи продуктивних інтелектуальних освітніх сил та блокування всіх тих, хто прагне щораз використати для особистого тіньового зиску державно-національну освітню базу, отриману на податки від працюючих громадян.