ГлавнаяБлогиБлог Віктора Уколова

Русифікація і вплив авторитету

"Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин"

Відомий американський психолог професор Мілгрем, у 1974 році провів серію експериментів у яких два добровольці розігрували "учня" і "Вчителя". "Учня" прив"язували до стільця і чіпляли до рук електроди, а "Вчитель", по команді професора, задавав питання і випадку неправильної відповіді бив учня розрядом струму.

Кадры видео, записанного во время проведения эксперимента
Кадры видео, записанного во время проведения эксперимента

По мірі ускладнення питань, кількість помилок зростала і з кожною новою помилкою розряд струму збільшувався на кілька десятків вольт. Спочатку "учень" вірив, що це якась психологічна гра, пізніше, коли удари струму ставали все відчутніше, він починав кричати, що не буде відповідати на питання. Однак відмову, "Вчитель", за наказом професора, оцінював, як неправильну відповідь і знову бив струмом. 220, 225,240, 275, 300 вольт... "Учень" починав пручатися і кричати, зрештою навіть молити припинити знущання, після 450 вольт бідний "учень" втрачав свідомість...

Як ви розумієте піддослідним добровольцем був лише один з учасників - "Вчитель", а роль "учня" виконував професійний актор, і жодних ударів струму не було.

Але про це не знали "Вчителі" і 2/3 піддослідних збільшували напругу до 450 вольт! Ще більш вражало те, що жоден з "Вчителів" не відмовився брати участь в експерименті на етапі, коли "учень" вперше попросив його припинити удари струмом.

Отримані результати вразили науковий світ. Так опитування перед експериментом дало прогноз, за яким лише 1 з 1 000 піддослідних міг би дозволити підняти напругу до 450 вольт. Професор Мілгрем описує, як один із "Учителів" в ході експерименту дійшов до нервового зриву, заламував руки, бив себе кулаком по голові, шепотів "Боже, давайте це припинимо негайно" і все-одно слухняно підвищував напругу розряду і бив ним піддослідного "учня".

Перша версія, що всі піддослідні були прихованими "садистами" відпала через велику кількість експериментів і ретельний добір учасників. Після додаткової серії дослідів професор Мілгрем зробив парадоксальний висновок: "Це дослідження показало надзвичайно сильно виражену готовність нормальних дорослих людей йти невідомо наскільки далеко, за наказом авторитета".

"Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин" - писав Володимир Маяковський на початку 20 років. Можна змінити авторитет з Леніна на земляків-киян Ахматову, Паустовського, Булгакова і мати завжди один той самий вибір - в бік російської мови. Проте можна підібрати інший, не менш авторитетний ряд, Максим Рильський, Олесь Гончар, Борис Олійник і отримати інший вибір - в бік української мови.

Так просто? - запитаєте ви. Так складно, - змушений буду відказати я. Основна проблема в тому, що авторитети мають бути справді Авторитетами для тих, на кого ви зібрались впливати. І якщо, скажімо, для вашого товариша-киянина з Галичини авторитетами є Василь Симоненко і Степан Бандера, для іншого товариша-киянина із Донбасу, - Михайло Булгаков і Іосиф Бродський, то будьте готові, що для вашої дитини авторитетом може стати Михаил Круг або, в кращому разі, Александр Домогаров.

Авторитети у кожного є свої, їх вибір залежить від особистого культурного розвитку, результатів проходження підліткового періоду і його неминучих конфліктів з батьками, вуличної дворової компанії, першого кохання і кола особистих знайомих.

Але от вплив авторитетів на формування і внутрішній вибір особи є безумовним, і, як засвідчує експеримент професора Мілгрема, недооцінений нами в звичайному житті.

Звичайно ж, вірогідність вибору україномовного авторитету є не на користь україномовних, що мешкають у великому російськомовному місті і перебувають у наполовину російськомовному інформаційному просторі. Більше того, зустрічі з несправедливістю в реальному внутрішньо-українському житті і вилизана "лубочна" картинка, яку малюють про сусідню Росію її ЗМІ, створює ілюзію, що якраз там - все просто чудово, довершено, культурно, цивілізовано, не те, що у нас.

І все ж таки вихід є. Доказом може слугувати результат популярності "Океану Ельзи" в Москві. Автору цих рядків довелось бути на закритому вишуканому "паті", де був присутній бомонд російської столиці. Треба було бачити, як люди, які не розуміли і половини слів української пісні, тягнули за Вакарчуком "сасны калышутся за викном". В історії Росії взагалі час від часу відбуваються періоди повального захоплення українською музикою. Достатньо згадати шалену популярність "Червоної Рути". І кожного разу це веде до популярності і проникнення нашої мови навіть у середовище етнічних росіян. Звичайно ж україномовні авторитети здатні ще більш впливати на розростання середовища україномовних у себе на Батьківщині.

Тож нічого нового - вихованням україномовної доньки чи сина в російськомовному оточенні мають займатись україномовні батьки. "Займатись" - власне, найбільш невдале слово з тих, яким треба було б назвати цей трудомісткий процес.

Підбір і агітація дитини за правильних авторитетів має здійснюватись обережно, ненав"язливо, якщо тільки ви не хочете завезти цю тему у підлітковий конфлікт. Бо тоді вже не ображайтесь, як одного разу, повернувшись зі школи ваше недавно підросле чадо заявить вам: "Па, ма, давайте не выпендриваться и говорить по-русски, ведь все так делают".

Власне, на цьому можна було б статтю і закінчити, якби не існування небезпеки наразитися на "шахрая-авторитета". Таких досить багато в житті довкола нас. Ще не забулося, як молодий економіст, заступник глави адміністрації Президента, розповідав про помилки українського уряду, владно роз"яснюючи на телеекрані будь-яку тему: від газових контактів до необхідності монетарної політики.

Те, що це мильна бульбашка, актор-маріонетка, стало відомо лише після того, як країна дізналася про його фальшивий диплом про вищу освіту. Маніпуляція громадською думкою стала можлива за рахунок посади і телебачення.

На жаль, культурна сфера не є зоною вільною від шахраїв. І ось уже з"являються "письменники", що не знайомі навіть з початками композиції, але видають численні книжки, що 20 років тому називали б графоманією. На естраді вже співають труси та інші безголосі представники нижньої білизни з музичною освітою на рівні підігрітої пивом дворової компанії.

Так легко помилитись, так важко протистояти натиску "авторитета-шахрая". Важливо запам"ятати кілька простих способів, які дозволять чинити ефективний опір вимогам псевдо-авторитетів.

Люди схильні автоматично реагувати на символи авторитетів, а не на авторитет, як такий. Символами може бути посада, одяг, марка авто, титул. Псевдоавторитет, як правило, в прямій дискусії починає апелювати до своїх символів. Помітивши схильність до такого, ви зробите правильний висновок щодо того, що перед вами титулований "авторитет-шахрай".

Навчіться самі і навчіть своїх дітей не підкорятися вимогам авторитету, якщо у вас закрадеться хоча б один сумнів в тому, що той авторитет насправді не розбирається у галузі, яку представляє. Ну і звичайно ж спробуйте порівняти запропонований вас авторитет з іншими загальновизнаними авторитетами в світі для того, щоб вийти за межі впливу нав"язаної пропаганди.

Одну мою знайому, випускницю Львівського державного університету не випускному іспиті попросили назвати ім"я політика, чия діяльність у 20 сторіччі змінила політику у Європі. Її відповідь - Уїнстон Черчіль - вразила частину екзаменаторів. "А чому ви не назвали Степана Бандеру?", - знічено поцікавились в неї вони.

Віктор Уколов Віктор Уколов , Політтехнолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter