«Я навчалася на останньому курсі університету і разом з сестрою, ми вирішили подати оголошення у рубрику знайомств до місцевої газети. Так я познайомилась із своїм майбутнім чоловіком – Олександром. Спочатку була переписка, а потім перша зустріч, на якій я зрозуміла – він, той єдиний, з яким хочу прожити ціле життя», - розповідає дружина загиблого героя АТО Олександра Павлюка, Світлана.
Олександр Павлюк працював фрезерувальником на мукачівському «Електроні», Світлані сподобався своєю простотою і доброзичливістю. На побачення ніколи не приходив без сюрпризів. Після весілля, Олександр вирішив змінити роботу, адже завод на той час вже припинив своє існування. У нагоді стали поради і приклад його батька та брата, які були кадровими військовими, тож і Олександру запропонували підписати контракт. Тоді ж в подружжя народилась донька Олександра і почався новий етап життя.
«Чоловік дуже хотів і чекав на дитинку. У вільний від служби час, любив з нею бавитись. Був дуже хазяйновитим, як кажуть «усе в сім’ю»», - розповідає дружина Світлана Павлюк. Але будучи на службі та зайнятим по господарству, чоловік і тоді не переставав дивувати свою кохану дружину. «Так сталось, що коли я лежала в лікарні після народження нашої другої дитини (Максима), Саша теж перебував у госпіталі, то він як дізнався, що народився син, втік звідти, нарвав мені троянд і передав у відділення. З того часу, завжди мені приносив квіти», - згадує про своє життя з чоловіком Світлана Павлюк. Як випадала нагода, Олександр з дружиною і дітьми виїжджали у ліс, по гриби, а також на риболовлю. Діти дуже любили тата, питали в нього поради та вчились новому.
Олександр Павлюк проходив службу у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Практично з початку АТО перебував на Сході країни. Спершу був під Щастям, їздив на бензовозі до блокпостів. Потім - Дебальцевський котел, звідки вивіз і врятував 40 бійців. За цей час декілька разів приїздив у короткострокову відпустку, одна з яких стала останньою.
«Олександр відчував, що вже не повернеться додому. Він міг і не повертатися в АТО, адже почали прогресувати хронічні хвороби, однак на мої заперечення відказував, що і мови бути не може про те, що він не поїде, адже всі його побратими лишились там, та і в очі своїм дітям після цього він би не зміг дивитись. Їдучи, він з усіма нами попрощався, навіть заповів синові гараж у кооперативі», - згадує останні хвилини побачення з чоловіком Світлана Павлюк.
Серпневого ранку у жінки пролунав телефон, то був коханий, який того дня дуже багато телефонував, мов знаючи, що це остання нагода почути голос рідної дружини та дітей. «Було якраз 2 серпня – Іллі. В мене тато Ілля, тож Олександр попросив його привітати і потім ще цілий день мені телефонував. Вже у ввечері у слухавці було чутно постріли та вибухи, останнє, що я почула, що Саша сказав, що він у бліндажі, а потім – вибух і зв'язок обірвався. Я ще декілька разів намагалась дотелефонуватись, але у слухавці була просто тиша», - стримуючи сльози говорить Світлана Павлюк. Поруч з Олександром розірвався ворожий снаряд, який обірвав життя чоловіка, батька та патріота своєї держави, який до останнього був вірним військовій присязі.
Указом Президента України № 722/2015 від 25 грудня 2015 року, «за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі», Олександр Павлюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Зараз в героя лишилась дружина Світлана Павлюк та двоє дітей: 21-річна Олександра та 14-річний Максим. Вони дуже любили свого тата і зараз їм важко і боляче від того, що війна відібрала його в них. Родина більше 20 років чекала на отримання власного житла, однак отримали довгоочікуваний дім лише після загибелі Олександра. І аби туди переїхати – потрібно зробити ремонт, на який зараз не вистачає коштів. Давайте спробуємо допомогти вирішити проблеми родини Олександра Павлюка.
ПАВЛЮК СВІТЛАНА ІЛЛЕШІВНА SVITLANA PAVLIUK 4188370026645716 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?