Черговим витком політико-правового мракобісся стала підготовка до проведення парламентських перегонів. Колишні громадські активісти, журналісти та політологи розібрані політичними партіями, як гарячі пиріжки. Ніхто навіть не сумнівався, що «свої» з третього сектору не підведуть, покажуть клас, зроблять все саме так, як це пропагувалося за часів опозиції до влади автократа Януковича.
Але раптово радість публіки змінилася на сумнів, а потім і злість. Політичні партії продовжують відому гру в наперстки, прикриваючись вище згаданими лідерами суспільної думки. Ніхто не думав, що з них зроблять «весільних генералів». Але факт залишається фактом, екс-лідери третього сектору потрапляють під шквал критики через знаходження в списках політичних партій одіозних особистостей. Хоча по суті ще нічого негативного самі не встигли вчинити.
Не хочу виступати адвокатом Сергія Лещенка, Мустафи Найема, Світлани Заліщук чи Ганни Гопко. Вони себе набагато краще захистять і нададуть відповіді на всі запитання публіки. Але якщо ці люди пішли з громадської сфери, трансформувавшись в політиків, то не варто наперед «накидувати багно на вентилятор», повертаючи його в їхню сторону.
З іншого боку, екс-активісти не мають ображатися, що відношення більшості змінилось, бо все таки вони перейшли по ту сторону барикад. З якому метою та цілями покаже лише час, але наразі вони продовжують зазначати цілком доречну методу роботи законодавчого органу.
Політика – дуже складна та брудна справа. Але якщо зародки громадського суспільства бажають змін, то варто на себе брати відповідальність та йти лобіювати законопроекти в будівлю під куполом по столичній вулиці Грушевського. Просто згадайте, як багато потрібно було терпіння та сил, щоб через вуличні акції протискувати кожен із реформаторських законів.
Наразі у екс-лідерів громадського сектору є два виходи – стати агентами впливу чи просто трансформуватися в політиків, яких так щиро із року в рік зневажали за недостойну поведінку та нехтування суспільними потребами.