Це була одна з наймасштабніших військових операцій з часів Другої світової війни: лінія фронту на час її проведення сягала 630 км, а уже в перший день операції було виконано 80% запланованих бойових завдань.
Як згадує вдова першого президента незалежної Хорватії Франя Туджмана Анкіца, у липні-серпні 1995 р. чоловіка вона майже не бачила: "він прокидався о 5 ранку, а повертався пізно ввечері. Постійно проводив переговори, щоб повернути окуповані території мирним шляхом. Переговорників було багато, а успіху мало. По завершенню однієї з його поїздок я запитала в чоловіка, чи є сенс вести переговори з тими, хто не дотримується досягнутих домовленостей. Є, відповів він. Для мене кожне життя є дорогоцінним, і ми зробимо все, щоб не було нових жертв, поранених та інвалідів. Через декілька днів було звільнено Кнін...".
З тих пір хорватські воїни і ветерани Вітчизняної війни стали об'єктом опіки і турботи з боку держави.
Було прийнято широку нормативну базу, яка і сьогодні, через більше ніж 20 років по завершенню війни, гарантує ветеранам правовий, соціальний і гуманітарний захист, зокрема, через окремий Закон про права захисників Вітчизни та членів їхніх родин.
Створено єдиний реєстр воїнів, які брали участь в захисті Хорватії: до нього увійшли не лише воїни регулярної армії, але й бійці добровольчих батальйонів - тобто усі, хто захищав країну.
З часом було засновано центральний орган державної влади - Міністерство оборонців, яке і сьогодні всебічно опікується вирішенням проблем ветеранів.
Для навчання дітей, чиї батьки загинули, або втратили працездатність в результаті боротьби з терористами і сепаратистами, було засновано стипендії.
Було створено програму забезпечення робочими місцями і підвищення кваліфікації воїнів, а також дітей тих, хто загинув, перебуває у полоні, або пропалих безвісти.
Були розроблені та втілюються по сьогодні національні програми психологічно-соціальної та медичної допомоги воїнам та їхньої реінтеграції в суспільство, а також пошуку пропалих безвісти.
Створено національний і регіональні центри психологічної травми та психологічно-соціальної допомоги.
Цікаво, що шануючи і дотимуючись норм міжнародного права, Хорватія всебічно захищає своїх оборонців і на міжнародній арені, у стосунках з іншими державами, зокрема з учасницями колишнього конфлікту.
Як член НАТО і Євросоюзу Хорватія має серйозний вплив на процес інтеграції до ЄС Сербії саме через позицію щодо подій 1991-1995 рр.
Справа в тому, що свого часу Сербія прийняла Закон про регіональну дію (компетенцію) сербського суду для військових злочинів, який передбачав притягнення до відповідальності і громадян Хорватії.
Саме через цей закон Хорватія блокувала відкриття Сербією переговорів щодо 23 і 24 глав переговорного процесу щодо вступу до ЄС, висунувши п'ять вимог, які було врешті-решт враховано.
За наполяганням Хорватії, і ЄС, і Сербія прийняли формулювання, згідно з якими, у процесі розслідування військових злочинів сербська сторона не може приймати одноосібних рішень про переслідування хорватських громадян. Серед хорватських вимог, які увійшли до порядку денного процесу вступу Сербіі до ЄС, знаходимо і можливість відшкодування шкоди жертвам війни, і взаємодію у питаннях пошуку безвісти пропалих, і співпрацю з Гаазьким трибуналом, і захист хорватської національної меншини у Сербії.
Безумовно, що не все так безхмарно і Хорватія йде на компроміси під тиском і міжнародного співтовариства, і політичних обставин.
Але тримаючи власну лінію, визначену хорватським суспільством, вона захищає, передусім, свої власні національні інтереси.
Чим не приклад для України, як потрібно опікуватися своїми героями і в часі, і в просторі: національному і міжнародному?