Механічна головоломка Ерньо Рубіка, напевно, відома кожному. У 1980-х вона захопила планету, створивши новітній прецедент дозвілля та споживацтва: річ поза жодною реальною необхідністю стає неодмінною частиною життя ледь не в кожній родині. Подібний ефект з того часу неупинно відтворюється – від тамагочі до спінерів. В переважній більшості програми у наших гаджетах нині настількі ж далекі від конкретної користі, проте нас захоплюють.
Але, на відміну від них, кубик не зникає з майже щорічними хвилями моди на найсвіжіші бздури. До нього повертаються – нині вже створені чотири- та п’ятивимірна моделі, розв’язати які поки що спромоглося менше сотні користувачів на цілий світ. Як не зникає потреба людства у логіці, зведенні кінців із кінцями, але не у насильницьки-механічний чи натягнуто-містичний, а в діалектичний спосіб.
Змінивши протягом навчання у НАУКМА три кафедри – філософії, культурології та політології, Крюгер обрав за фах поетичну творчість. Одначе в ній, як і у ставленні до життя, він ніби грає у власний конструктор. Деконструює лексеми, образи, факти й конструює їх наново. Змінивши сполучення деталей загострює акценти на тому, що виявлялося невиразним або незначущім. Культурологічні есеї Крюгера – його власний кубик, кожний бік котрого складається на наших очах у картинку ніби й відому, але нову – кольори, зачищені від стереотипів, забобонів та міфів яскравішають.
Стилізатор та носій культури мислення, Крюгер змушує читача захоплюватись, наприклад, розлогою розвідкою про те, як, зрештою, вірно писати – Фрейд чи Фройд? Дочитавши до кінця, задаєшся питанням – навіщо? Зрештою, достатньо було б констатації: інститут мови вважає, що правильне написання – таке. Й лише потім розумієш, чому не міг відірватись від тексту. Бо, слідом за авторською примхою колупаючись у його деконструюванні – очищенні деталей від пороху та іржі –реконструкції отримуєш бісер призабутих фактів, неочікуваних співставлень, дотепних висновків. Замість цеглини знання – намисто, яким пропонується помилуватись.
Культурологічна та соціальна критика Крюгера – цюцюбабка. Із зав’язаними очима, відмовляючись від наївного примату очевидного, читачу пропонується обмацувати ніби відоме, аби впізнати, чим воно є.
Такий спосіб дає Вано Крюгерові і тим, хто готовий збирати кубик світосприйняття за його інженерією, оптимістичний просвітницький погляд на світ, ніби вже неможливий у XXI столітті “майбутнього-як катастрофи”. Повертає до волюнтаристської “злої мудрості” Ніцше.
Так, попри відсутність імперського досвіду в України, Крюгер бачить її інклюзивно, в повноті історичного тіла – з Троцьким та Малевичем, Скоропадським та Шептицьким, модерністським проектом СРСР, потугою визвольних змагань, розстріляного відродженн, але й Дніпрогесу. Тут він – один із небагатьох представників нашої сучасної літератури, що відмовився бути реплікантом колоніального.
«У будь-якій ситуації волію бути розумним, а не правим», - декларація Вано Крюгера. Навіть, якщо це гра, пропозиція головоломки, вона – життєздатна й весела, гідна використання.