Крихітна товаришка шоколаду
Шоколад ми обожнюємо! Його споживання у світі постійно збільшується. Самі тільки британці з’їдають понад 8 кг за рік (на особу). Водночас виробники застерігають про можливий дефіцит уже в найближчому майбутньому, посилаючись на такі глобальні причини, як зміна клімату й зростання рівня споживання в Індії та Китаї. Але насправді доступність шоколаду визначає один крихітний фактор, про який усі мовчать, – дрібний комарик, менший за вушко голки. Без друзів і без офіційної назви. Та, мабуть, нелегко знайти друзів, коли ти завбільшки з макове зерня, а вся твоя рідня – зухвалі кровопивці. Йдеться про комарика з родини мокреців (Ceratopogonidae) – крихітних комашок, яких у США називають no-see-ums – невидимками. Їхні родичі проникають через москітну сітку, залазять у вуха та за окуляри й не можуть устояти перед кількома краплями теплої крові.
Утім, ця крихітна комаха майже самотужки тягне на собі відповідальність за ваше вкрите шоколадом печиво, шоколадний батончик, який ви берете із собою в похід, і чашку какао, яка зігріває вас холодного зимового дня. Шоколадний комарик – представниця мокреців, яка мешкає в тропічних лісах, – відмовилася від крові, щоб усе життя повзати туди-сюди по квітках какао.
Гарні квіти какао, які ростуть просто зі стовбура дерева, мають складну будову. Мало хто з комах хоче напружуватись – та й має достатньо маленькі розміри, – щоб залізти у квітку какао й запилити її. І шоколадний комарик – один з тих небагатьох.
Та в де́рева какао й шоколадного комарика складна любов. Запиляти квіти пилком з того самого дерева не можна – ні, тільки із сусіднього. Візьміть до уваги, що наш новий товариш-комариш погано літає й насилу може донести на собі вдосталь пилку для однієї квітки, а самі квіти какао живуть лише день-два й опадають, – і вам стане ясно, чому ці стосунки так тяжко даються.
На додаток шоколадний комарик досить вимогливий до житлових умов: йому потрібні тінь і висока вологість, а ще – шар гнилого листя на підлозі в «дитячій кімнаті». Усе тому, що його личинки розвиваються у вологому компості підстилки тропічного лісу.
Тож, зрештою, у такий спосіб багато какао не отримаєш – тим паче коли дерева вирощують на відкритих плантаціях, де надто сухо й мало тіні, як на смак мошки. Тільки три з тисячі квіток какао на плантації успішно запилюються і стають зрілими плодами. Какао-бобів, які в середньому можна зібрати з одного дерева за 25 років його життя, вистачить на виробництво лише 5 кг шоколаду.
Якщо перевести в зрозумілішу валюту, на виготовлення, наприклад, одного шоколадного батончика KitKat знадобиться тримісячний урожай одного дерева какао. І тяжка робота натовпу працьовитих шоколадних комариків для запилення.
Повитуха для марципана
Рецепт марципана простий: подрібнений мигдаль навпереміш із цукровою пудрою і трохи яєчного білка, щоб усе трималось купи. Але своїм існуванням марципан завдячує досить складним «пологам», які відбуваються в сонячній Каліфорнії.
На «Золотий штат» припадає 80 % світового виробництва мигдалю. Тамтешній клімат ідеально підходить для інтенсивного вирощування цих горіхів, тому фермери використовують територію по-максимуму. Довгі ряди мигдалевих дерев займають площу завбільшки з британське графство Гемпшир.
Мигдаль збирають у вересні за допомогою струшувальної машини, яка трясе кожне дерево, щоб горіхи попадали на землю. Їх залишають сохнути на землі на кілька днів, а потім змітають докупи й засмоктують великим пилососом, що їздить між деревами. Тут і постає головна проблема: в ідеалі між мигдалевими деревами має бути гола тверда земля. Так горіхи мигдалю будуть чистішими і їх легше зібрати. Але тоді в радіусі кількох кілометрів природним запильникам квітів, як-от бджолам та іншим комахам, не буде що їсти – досить складна ситуація, зважаючи на те, що для отримання мигдалю мигдалеві дерева треба запилювати. Тому щороку в лютому в США відбувається операція з масового переселення. На плантаціях потрібні медоносні бджоли, тому з усіх куточків США на спеціально обладнаних вантажівках звозять понад мільйон вуликів – як на масштабних навчаннях НАТО. Щовесни в Каліфорнії можна побачити більш ніж половину всіх бджолиних вуликів країни, щоб ми з вами могли насолодитися марципаном.
Тож коли наступного разу їстимете шматочок марципана, подякуйте подумки бджолам – марципановим повитухам.