Апогей глупства і недалекоглядності припав на 21 листопада 2013 р., яке журналісти вже встигли охрестити «чорним четвергом» - саме в цей день страх влади перед стандартами і якістю став визначальним. Символічно, що сталося це у дев'яту річницю Помаранчевої революції.
Увечері 21 листопада сотні українців, переважно в центрі і на заході країни, вийшли на «майдани», головним, як і колись, став Майдан Незалежності в Києві, який тут же назвали #Євромайданом, а відповідний хештег вийшов в топи всіх соцмереж.
Навіщо українці, навіщо десятки моїх друзів і близьких, мої колеги вийшли на Майдан? Чому моя близька людина кожен день тягне мене замість театрів і клубів туди? Спробую пояснити просто.
Ми – не проти влади, але й не за опозицію. Ми розуміємо, що нові лідери поки що не готові очолити країну, а допомагати і підтримувати старих просто немає сил і бажання. Вони всі однаково нікчемні.
Багато з нас пам'ятають 2004 рік, коли нашими зусиллями замість європейського життя влада і опозиція всього лише розміняли таблички на дверях і разом остаточно розвалили країну. Але ж саме ми це їм тоді дозволили!
Тому зараз ми вийшли не за політику, не за їхні гасла, не за «Юлі - волю!». Ні. Мені особисто симпатична Юлія Володимирівна, але я розумію, що проблема і рішення - не в ній.
Ми всі розуміємо, що нас всіх дістало вибіркове правосуддя і «вибивання» свідчень в міліції. Тимошенко – лише приклад того, що може трапитися з кожним з нас, що кожного з нас можуть катувати і засадити надовго під вигаданим приводом.
Нам набридло жити, як скотам. Ми вимагаємо поліпшення якості життя, якості послуг, якості держави. Нам потрібна впевненість у майбутньому. У своєму, не Арсенія, Віталія, Олега чи будь-кого іншого.
Ми стоїмо на #Євромайдан'ах по всій країні за різними особистісним мотивами, але об'єднує нас всіх те, що ми не можемо і не хочемо жити з Росією, дружити з нею і чекати милості від «доброго царя». Набридло, вистачить. Або бізнес, або ідіть геть! Ніяких «братств» і «дружб» - ось ще ж дикість і пережиток «совка».
Нам однаково неприємні всі політики, бо вони не дають нам мовити, вони нас не питають, їм не видно наші сльози і стогін. Ми вийшли, щоб нас побачили і почули, відчули нашу силу. Ми є народ!
У нас немає роботи, хоча влада нам доводить зворотне. У нас жахлива медицина, негідне ЖКГ, огидний транспорт і просто моторошні чиновники, яких поголовно варто спочатку вигнати, а потім пересаджати.
Але розправа для нас, помста і гнів – не головне. Головне – щоб з нами рахувалися, щоб загальноєвропейські тренди, інновації та права людини стали основними в нашій державі.
Нам плювати на партії, на політиків, на трибуни. Нам потрібна якість життя. Нам потрібна впевненість у завтрашньому дні. Нам хочеться жити тут, а не валити закордон.
Але політики не змогли. Вони не можуть і зараз. Тому наше завдання – не допомогти їм знову захопити владу і нічого не зробити, а домогтися своїх цілей: європейської якості життя, ліквідації вибіркового правосуддя, реформування бюрократії і зниження корупції.
Ми можемо створити свою історію самі. #Євромайдан – це не Яценюк, не Кличко, не Тягнибок, не Луценко і не Юлія Тимошенко. #Євромайдан – це ми!