Цілком підтримуючи «борця», маю зауважити декілька речей. Вочевидь, досить велика кількість людей (зокрема, серед них є і мої знайомі) асоціює прогрес, реформи і демократичні цінності із транснаціональними корпораціями. Якщо у Києві відкриється, наприклад, «Сабвей», а замість декількох «Епіцентрів» відкриється одна «ІКЕА», то це точно буде ознакою реформ.
У сусідній Росії, наприклад, вже давно працюють омріяні українським середнім класом мережі, але при цьому навіть самі росіяни рідко коли можуть сказати про свою країну, що вона є демократичною. У багатьох авторитарних режимах, зокрема, на Близькому Сході, також можна знайти практично усіх світових топ-рітейлерів.
Дубаї й Абу-Дабі, які так полюбляють українські заробітчанки та багатії, знаходяться аж ніяк не у Швейцарії чи США – вони перебувають у федеративній абсолютній монархії, якою є ОАЕ. Успішно функціонують крамниці транснаціональних корпорацій у багатьох авторитарних азійських державах. Навіть Сінгапур та Малайзія, яких ставлять у приклад розвитку та швидких реформ, зовсім не є лідерами громадянських прав та свобод.
Це я до чого? Ми, українці, досі ставимо за правило гасло екс-президента Януковича «Покращення життя вже сьогодні». Чомусь більшість громадських активістів намагається призвичаїти нас до американського способу життя і традицій, в якому поєднуються часто непоєднувані речі. Однак, якщо ви, друзі, бували не в одній закордонній державі, а у декількох, то ви зі мною погодитеся у наступних моментах.
По-перше, ніхто в Європі та й в Азії особливо не переймається, чи є у їхньому місті чи столиці та чи інша компанія, чи немає. «Старбакси» у Берліні, як і у решті європейських держав, напівпорожні, а у «Сабвеях» взагалі так само людно, як у звичайний день на цвинтарі. Національні мережі набагато більш залюднені та користуються значно більшою популярністю, ніж ті бренди, які багато хто хоче бачити в Україні.
По-друге, якість в таких мережах, скажімо відверто, досить низька. Більшість речей у тих самих «ІКЕА» та «H&M» вироблені у Китаї та зношуються так само швидко, як і придбані у «Епіцентрі» чи «Pull&Bear». Звісно, багато хто в Європі одягається та облаштовує домівки саме у таких мас-маркетівських мережах, проте середній клас віддає перевагу трохи дорожчим, але більш якісним речам.
По-третє, пафос не завжди виправданий. От скажіть, нащо платити у «Старбаксі» 8 євро за каву, якщо можна купити навіть більш смачну каву у безіменній крамниці за рогом за 1-1,5 євро? Чи купляти щось у «Spar», «Tesco», «Carrefour», якщо є «Lidl», повним аналогом якого в Україні є «АТБ»? І навіть якщо «Лідл» відкриє крамниці у Києві, там не буде того ж асортименту товарів, до якого ви звикли, наприклад, в Австрії, Польщі чи Британії.
Підтримка національних виробників і національного бізнесу є пріоритетом економічної політики більшості країн, в яких присутні вищевказані транснаціональні корпорації. Тому, наприклад, гарантії королівських дворів Європи (які є своєрідним знаком якості) мають невідомі широкому колу споживачів товари та марки. Головне, щоб вони виготовлялися усередині країни і їх якість була гідною навіть королівського столу (навіть за умов, коли монархія в Європі давно вже відіграє церемоніальну функцію).
Створення умов для розвитку бізнесу та притоку інвестицій має передусім сприяти національному підприємництву і заохочувати започатковувати власну справу. А коли уряд черговий раз створює низку перешкод вітчизняним бізнесменам, натомість проводячи переговори з міжнародними компаніями, яким уряд підігрує, це є прямою зрадою національних інтересів.
Можна дискутувати про прихід тих чи інших авіакомпаній чи відомих міжнародних перевізників, але для чого тоді паралельно знищувати внутрішній транспорт, підвищуючи тарифи до непристойних у бідній державі?
Яка, скажіть будь-ласка, користь від приходу сінгапурських авіаліній, якщо квитки «Укрзалізниці» дорожчають швидше, ніж дешевшає гривня, а дістатися автобусом з району до центра скоро буде коштувати дорожче, ніж поїхати закордон? Можливо, це така досить дивна підтримка конкуренції вітчизняних перевізників? Чи розвиток внутрішнього сполучення?
Більшість громадських активістів і політиків, які всерйоз обговорюють проблему інвестицій в Україні з-за кордону насамперед забувають про те, що першочергово треба підтримувати національний бізнес, треба робити якісні товари тут. Я, наприклад, не бачу ніякої перемоги демократії та реформ у тому, що закордонні олігархи поширять свій вплив на Україну у тих царинах, де наші олігархи програють.
Наші проблеми, друзі, полягають не у тому, що до нас не приходять західні бренди, а у тому, що ми не цінуємо те, що у нас є. Ще ми, визнаймо чесно, банально бідні – в індексі найдешевших країн світу нас випереджає тільки Індія. Це статистика, тут навіть немає чого обговорювати.
Дуже хотілося би, щоб у цьому році від загравання з міжнародними компаніями та підписання чергових угод з вигодами для іноземних бізнесменів, український уряд передусім припинив тиснути на українських підприємців і бізнес. Тоді, можливо, і люди стануть багатшими, а відомі бренди ставатимуть у чергу, щоб відкрити хоча б маленьку крамничку десь у Житомирі.