За даними Міністерства юстиції України, загальна кількість народжених в країні у 2023 році склала 187 387, що на 32% менше від показника 2021 року, коли на світ з'явилося 273 772 немовлята.
У столиці наразі все ще народжується найбільше дітей – 19 979, у Львівській області – 16 638, у Дніпропетровській області – 14 433. Найнижчий рівень народжуваності у Запорізькій області – 3 454, Донецькій області – 1 448 та Херсонській області – 452 дитини.
Так, тенденція до скорочення народжуваності спостерігається в Україні з 2013 року, коли кількість народжень щорічно знижувалася на 6-7%. Але вже перший рік війни приніс особливо різке зниження — до 206 тисяч дітей, що на 25% менше порівняно з попередніми роками, коли з 2010 по 2013 рік щороку народжувалося близько півмільйона дітей.
Війна і не тільки…
Звісно, війна негативно впливає на народжуваність, і основними ризиками для батьківства. Так, відповідно до результатів досліджень Центру соціальних змін і поведінкової економіки , є економічна нестабільність - 66.7%, невизначеність майбутнього - 61.5%, небезпека для здоров'я та життя - 61.2%, втрата житла через обстріли - 59.9%, вимушене переміщення - 53.1%, проблеми з психічним здоров'ям - 49.3%, розрив сімейних зв'язків - 49.3% та мобілізація молоді - 47.0%.
Ці фактори створюють значні перешкоди для стабільного сімейного життя та батьківства, що загалом несе безліч негативних наслідків для України. Зокрема, знижується рівень народжуваності, посилюються соціальні та економічні проблеми, що впливає на демографічну ситуацію та майбутній розвиток країни.
Так, за рівнем основного демографічного індикатора - сумарного коефіцієнту народжуваності - який характеризує середню кількість дітей, народжених жінкою в гіпотетичному поколінні за все її життя, за умови збереження в кожній віковій групі наявного рівня народжуваності, Україна залишається однією з країн із найнижчою народжуваністю у світі.
Цей показник станом на 2021 рік, ще до повномасштабного вторгнення складав 1,16. На сьогодні експерти зазначають, що реальний показник може становити близько 0,8 – 0,9. І це при тому, що для природного відновлювалення (не збільшення, а тільки відновлення) коефіцієнт має складати 2,1-2,2.
Головні демографічні виклики
Отже, виходячи з результатів опитування у травні 2024 року, головними демографічними викликами та загрозами для України є прискорене зменшення кількості населення. Згідно з даними Інституту демографії та проблем якості, станом на 1 січня 2022 року в Україні проживало 42 мільйони осіб, а до серпня 2023 року ця кількість знизилася до 36,3 млн.
Також треба зазначити суттєве зниження рівня народжуваності - під час війни коефіцієнт народжуваності впав до 1,0, в той час, як для забезпечення простого відтворення населення необхідно 2,2.
Ще одним фактором є погіршення здоров'я населення через відсутність можливості отримати своєчасну якісну медичну допомогу, слабку профілактику захворювань, постійний стрес та тривале перебування в негативних умовах.
Також у країні відбувається збільшення кількості людей з інвалідністю, котрі потребують всебічної реабілітації та підтримки. А ще спостерігається висока частота передчасних смертей, особливо серед чоловіків, яка пов'язана з роботою у шкідливих умовах, аваріями, зловживанням алкоголем та наркотиками, курінням, обмеженим доступом до якісної медичної допомоги та війною.
Крім цього ми маємо справу з масовою вимушеною еміграцією та незаконним вивезенням громадян України за кордон, а також значним внутрішнім переміщенням населення та з банальним демографічне старіння населення.
При цьому, головними причинами низької народжуваності в Україні є ціннісні зміни, пов’язані зі зміни фокуса з кількості народжених дітей на якість їх утримання та виховання, з плюралізацією форм шлюбно-сімейних стосунків, прагненням до самореалізації, насамперед жінок, поза сферою материнства та батьківства.
Безсумнівно на зниження народжуваності впливають економічні чинники - з початку повномасштабної російської агресії цей фактор є ключовим: рівень бідності, за даними 2021 року, становив 20,6 %, зокрема, сімей з дітьми – 22,4 %, сімей з дітьми до 3 років – 27,6 %, багатодітних сімей – 53,6 %.
Не можна забувати і про труднощі поєднання оплачуваної роботи із народженням і вихованням дітей. На жаль далеко не завжди забезпечено належні умови праці, зокрема гнучкий робочий графік, доступність якісних послуг із догляду за дітьми, що давало б змогу жінці повертатися на ринок праці після народження дитини.
Також під час війни через масштабні руйнування, надмірну концентрацію населення, яке проживає на відносно безпечних територіях України, масові обстріли тощо значно зменшились можливості відвідування дітьми закладів не тільки дошкільної, але й шкільної освіти.
Окрім цього в Україні постійне зростання ймовірності погіршення здоров’я, зокрема репродуктивного. А особливо через війну - внаслідок поранень і травм, відсутності належного лікування, стресів, депресивних настроїв, викликаних постійним страхом за своє життя та життя дітей і рідних.
Що вже говорити про масове розʼєднання сімей внаслідок мобілізації чоловіків і жінок до лав Збройних Сил України, масового виїзду жінок за кордон.
Більше половини українців не планують мати дітей
Відповідно до проведеного у травні 2024 року соціологічного дослідження, 56% респондентів не планують мати першу, або ще одну дитину найближчим часом, серед основних причин першою є війна, про це зазначають 21% респондентів.
Далі йде небажання мати більше дітей - 19 %, а також фінансова нестабільність, відсутність матеріальних можливостей - цю причину виділяють 14% респондентів. Ще 27% респондентів планують дітей після завершення військових дій та 15% планують дітей зараз.
Більшість зазначених факторів діють сукупно, створюючи синергетичний ефект і зумовлюючи для більшості українських сімей необхідність відкладати народження дитини в очікуванні більш сприятливого періоду. Однак значна частина відкладених народжень може не реалізуватися.
Через війну відбуваються подальші негативні зміни у шлюбно-сімейній структурі населення. Наразі зростають частки вдів і вдівців, самотніх людей похилого віку, сімей, у яких дітей виховує один із батьків, і сімей, у яких діти мешкають без батьків.
Загострюються проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: зростає кількість дітей, батьки яких загинули, зникли безвісти, примусово депортовані тощо.
Чи вирішить проблему грошове забезпечення?
Традиційно в Україні зусилля щодо підвищення народжуваності фокусуються на збільшенні допомоги при народженні дитини. Проте, варто зазначити, що стимулювання народжуваності через фінансові стимули є не дуже ефективними.
За результатами досліджень Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні (UNFPA), фінансові стимули часто забезпечують позитивний вплив на народжуваність, але їх ефект є короткостроковим і впливає переважно на групи з невисоким рівнем освіти та з низькими доходами.
Водночас згідно з нашими соціологічним дослідженням проведеним у травні 2024 року, головними факторами, що спонукають стати батьками є: стабільна економічна ситуація - її зазначили 68% респондентів, стабільна безпекова ситуація 67%, фінансова підтримка від держави 63%, покращення умов праці.
Ще серед причин було названо вигідніші батьківські відпустки - про них зазначили 44% респондентів, програми соціальної підтримки батьків, такі як муніципальні няні, консультації та психологічна підтримка тощо, назвали ще 43% опитаних. Також 43% респондентів назвали забезпечення доступу до якісної освіти для дітей .
Згідно з соціологічним дослідженням, серед респондентів що мають дітей, 82% зазначають, що не відчувають підтримки держави в догляді та вихованні дітей, та тільки 11% її відчувають. Разом з тим, більше підтримку у догляді та вихованні дітей відчувають чинні військові - 25%, та батьки дітей з інвалідністю - 32%.
Що далі?
За оцінкою Інституту демографії, населення України вже до 2041 року може скоротитися до 28,9 млн осіб, а до 2051-го – до 25,2 млн осіб. І це дуже серйозний виклик для України.
Перш за все для відновлення чисельності населення важливо створити належні умови із наданням підтримки сім’ям у реалізації прагнень народити й виховати бажану для них кількість дітей. Найприйнятнішим є виховання дітей у біологічних сім’ях, а за неможливості – у прийомних сімʼях.
Це потребує формування системи соціальних послуг, якими забезпечуватиметься, зокрема, запобігання відмовам батьків від дітей, а також деінституціоналізація догляду за тими дітьми, які перебувають в інституційних закладах.
Так, дуже важливим є створення середовища, дружнього до сімей з дітьми. Окрім цього важливо досягти підвищення економічної самодостатності сімей та створити сприятливі умови для поєднання батьківства із професійною зайнятістю. А також забезпечити комплексну підтримку сімей з дітьми до досягнення ними повноліття.
Тож, перед Україною стоїть складне та масштабне завдання фактично створити заново сучасну демографічну стратегію - спираючись на міжнародний досвід та допомогу партнерів. А далі системно втілити її в найкоротші терміни. І інших варіантів, на жаль, немає.
Колонку створено на базі звіту підготовленого Advanter Group та Центром соціальних змін та поведінкової економіки у межах проєкту UNICEF «Технічна підтримка центральним урядовим установам щодо розробки стратегій комунікації на основі доказів зі зміни соціальної поведінки щодо ключових питань, пов'язаних із дітьми, в рамках плану відновлення».