Навпроти Жолобок. В окопі тихо. Є час подумати про буття. Тиша напружує і хвилини тягнуться повільно. Пильність тут – це запорука життя. І твого, і побратимів. Десь далеко повітря ріжуть поодинокі кулеметні черги. Поруч з окопом лягає вог, і плин часу змінюється. Все навколо перетворюється у рух. Десь неподалік чутно вибух гранати з СПГ. Віялом по позиції лягають розриви вогів. Солдати присідають, ховаються в укритті, ведуть вогонь з кулемета. Декілька разів гуркоче гранатомет. Тут кожен знає своє місце і свою роль, як у п’єсі після багатьох репетицій. Хлопчина, якому всього лише 19 років, також працює. Ті декілька місяців на війні вже дечому навчили. Подряпаними пальцями він набиває магазини, зубами розриває упаковку з двигунами на гранати РПГ. Його старші і більш досвідчені товариші ведуть бій. Десь над позицією хлопають кулі. Джмелями дзижчать подарунки з утьоса, що так добре пристрілявся з Жолобка. Декілька крупнокаліберних куль рвуться на бруствері окопу. Заливається з амбразури кулемет і гарячі гільзи градом сиплються на руки й каску. Хлопець продовжує свою нехитру роботу. Родом с Донбасу, і вже бачив вишкір «руского міра», саме тому він тут…Смертельний пінг-понг поволі затихає. Якихось десять хвилин - і ніби нічого й не було. Ще жаром віддає ствол кулемета. І треба набити повні стрічки і магазини, бо наступний «раунд» може розпочатися будь-якої миті. Така от війна… Щойно все стихає і в окопі з`являється сіра киця, постійна супутниця солдата у війні. Пестощі й муркотання. Збиті, чорні від кіптяви та мастила пальці ніжно куйовдять пухнасту голівку…