По-перше, ми, народні депутати, протягом більше, ніж години, слухаємо доповідь міністра або прем’єра, яка носить абсолютно порожній декларативний характер. Дочитавши свою шпаргалку, міністр відповідає на заздалегідь підготовлені для нього запитання. Зовні все це дійство схоже на абсолютний фарс. Інколи опозиційні парламентарі встигають записатися для запитання члену уряду. Це єдиний незручний момент для міністрів. Бо саме через депутатський виступ – запитання опозиція може наголосити на конкретних ситуаціях, проблемних моментах тощо
Особисто у мене є своє бачення, як має проходити «п’ятниця» у парламенті. Першочергово необхідно зупинити зтеатралізоване дійство, коли міністри використовують та час для роботи уряду, фактично насміхаючись над десятками мільйонів своїх виборців та платників податків. По – друге, доповіді членів уряду мають здійснюватися у форматі відповідей на питання опозиції. Апріорі, неможливо за короткий визначений час розібрати ситуацію у галузі. Якщо міністру є про що повідомляти платникам податків, він може спокійно це зробити, опублікувавши свій письмовий звіт у одній із державних газет або скориставшись спеціально виділеним часом на держтелебаченні.
Я б сказав, що проблема ще глибша, про що може звітувати уряд і за що може він відповідати перед виборцями і депутатами, якщо вони не мають жодного конкретного і зрозумілого для людей плану. Усі уряди за 20 з лишнім років Незалежності втомили нас, пересічних громадян від казок про «покращення» та «прориви», люди хочуть чітко знати, які результати зобов’язується досягти команда Прем’єра та Президента. Причому виборці вимагають не підміняти цифри і факти одним-єдиним словом «покращення». Заступаючи на свою посаду, прем’єр повинен сказати, що через квартал, наприклад, середня зарплата і ВВП на душу населення зростуть на енну кількість гривень; витрати на владу знизяться на енну кількість гривень і т.д. Тоді «п’ятниця» перетвориться не у показушний псевдо звіт уряду, а у «розбір польотів» прем’єра і президента у прямому і переносному значенні цих слів. Підсумовуючи за таких умов роботу уряду за тиждень ми зможемо давати чіткі й неупереджені оцінки урядовій команді.
Повернемося до попередньої п’ятниці. Головною темою дня було питання підготовки ЖКГ до осінньо-зимового періоду. Нічого нового депутати не почули. Символічно, що прем’єра на цьому засіданні не було. Замість того, щоб відповісти на гострі питання та особисто прозвітувати перед громадянами про те, як Азаров веде Україну в зиму, він віддав перевагу якійсь міжнародній зустрічі.
Якраз під час доповіді профільних міністрів, я отримав близько 20 дзвінків від своїх виборців з Полтави. Вони повідомили мені, що у полтавські родини вже цілий тиждень приходять т.зв. «листи нещастя». У цих листах інформація про те, що міський голова разом з міськрадою майже втричі (!) підняли тарифи на комунальні послуги для полтавців, причому прем’єр Азаров заявляв, що будь-яке комунальне свавілля на місцевому рівні буде каратися. Це не перша «радісна» новина для мешканців обласного центру. Якийсь час тому було збільшено ціну на проїзд, ще раніше – на хліб, до того – полтавцям просто вимкнули гаряче водопостачання.
Президент, прем’єр, міський голова в один голос заявляють про збитковість ЖКГ, про те, що воно паразитує на держбюджеті. У відповідь я хочу сказати, що на ньому паразитують виключно чиновники і політики. Наприклад, у Полтаві міський голова, здійснюючи ремонт доріг на бюджетні кошти, купив бітум та щебінь удвічі дорожче, ніж він коштує у виробника, причім організатором цієї оборудки виступила фірма одного із місцевих полтавських депутатів, однопартійця міського очільника.
Так само мер із бійками, кровопролиттям, муками, судами, мітингами, акціями протесту «повернув» у комунальну власність низку полтавських ринків, відібравши їх у підприємців. Але минулого тижня малий бізнес шокували виставлені мером рахунки, в яких вони мають платити не в державну чи комунальну установу, а приватному підприємству «Полтавасоюзсервіс», яке контролює міськрада. Це один комунальний фокус від міського голови – назва приватної фірми схожа на назву комунального підприємства. Ось вам справжня гра в наперстки.
Це лише один мер і одне місто в Україні. Така сама ситуація практично у кожному обласному центрі, кожному районі, кожному місті. Саме ці «комунальні пухлини» мають «видалятися», інформація про них має доноситися на засіданнях Уряду, і саме на засіданнях Уряду вони мають «видалятися» з тіла країни.
Замість цього, доки уряд Азарова на засіданнях парламенту грається у популізм і брехню, той же мер Полтави «перекидає» кошти, які необхідно спрямувати на ремонт дороги для підвозу учнів (після закриття деяких полтавських шкіл), «перекидає» на ремонт дороги до свого маєтку.
Таких мерів сотні по всій Україні. Вони – головні податкожери держави. Саме через них ми не маємо системної комунальної реформи і не можемо її розпочати. Нажаль, ні уряд, ані президент не мають політичної волі провести необхідні перезавантаження. Їм не потрібні реальні міські голови. Їм достатньо, щоб виконувалася роль сторожів від ПР у кожному місті.
І останнє: коли мій помічник і депутат міської ради Ігор Лебедик попрохав мера на сесії міськради перекинути кошти з ремонту дороги до маєтку на ремонт дороги до шкіл – мер - «регіонал» йому неоднозначно відповів: не заткнешся – я тебе «на нуль помножу».
Отак і живемо. Обіцянками про покращення під пильним наглядом сторожових псів від демократії. Демократії партійної. Від ПР.