ГоловнаБлогиБлог Руслана Сольвара

Яке воно – нове право на правду?

Прийнявши зміни до Конституції в частині правосуддя, український парламент зробив крок, якого десятиліттями очікувало суспільство. Подальша імплементація цих змін дозволить не тільки гарантувати людям надійний захист їх прав і свобод, підвищити рівень суспільної справедливості і довіри, але й покликана вирішити фундаментальну проблему вітчизняної економіки – незахищеність суб’єктів підприємницької діяльності як національної, так і іноземних юрисдикцій. Без цього Україна ніколи не стане інвестиційно привабливою для капіталовкладників з усього світу.

Фото: www.president.gov.ua

За останніх два роки в Україні було сформовано чимало нових і реорганізовано вже існуючих правоохоронних структур, передусім, по боротьбі з корупцією. Мова йде про Національне антикорупційне бюро, Національне агентство запобігання корупції, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, реформування ГПУ, розпочатий процес формування Державного бюро розслідувань, та ін. Але жоден з цих органів не є тією інстанцією, яка приймає остаточні рішення в тих чи інших справах, заключне слово завжди за рішенням суду. Якою б продуктивною не була робота органів слідства і прокуратури, відсутність прозорих та неупереджених судів автоматично позбавляє всю правоохоронну систему шансів на результат. Якби не старалося НАБУ, ГПУ чи НАЗК, та якщо судді-корупціонери випускатимуть на волю корупціонерів-чиновників, сепаратистів та люстрованих посадовців, ці старання завжди сходитимуть нанівець. Відтак реформа правосуддя і судочинства в нашій країні є кульмінацією перетворення всієї правоохоронної системи в інститут, що покликаний захищати верховенство права, а не обслуговувати приватні інтереси.

Мета реформи і її головний очікуваний результат – деполітизація судової влади і подолання тотальної корупції в судах. Для цього новим Законом «Про судоустрій і статус суддів», який ухвалений для практичного втілення конституційних змін, передбачено ряд нововведень. Зокрема, для мінімізації корупційних чинників суддям буде підвищена заробітна плата, яка в середньому зросте у 6 разів порівняно з теперішніми окладами. Однак паралельно з цим служителям Феміди значно обмежать імунітет, дія якого відтепер поширюватиметься на суддів виключно в рамках прийнятих ними рішень. Водночас притягувати суддів до відповідальності стане набагато простіше, насамперед, завдяки спрощенню механізму арешту працівників судової влади. Сьогодні ця процедура надто ускладнена, суддю не можна арештувати і притягнути до відповідальності без дозволу Верховної Ради.

Рушійною силою оновлення кадрового складу судів стане спосіб обрання суддів на посади. Новим законодавством передбачено конкурсний відбір кандидатів, який, окрім Вищої кваліфікаційної комісії, проводитиметься також представниками громадськості – Громадською радою доброчесності. Залучення останньої дозволить зробити процес відбору максимально публічним і підконтрольним громадянському суспільству. По суті, конкурс охоплюватиме три аспекти: професійний, антикорупційний та етичний. Доводити свою професійну придатність будуть як судді, що призначаються на посаду вперше, так і ті, хто продовжуватиме службу надалі. Суддівська атестація і переатестація є своєрідною альтернативою естонській моделі радикальної судової реформи, за якої одразу звільняються всі судді. Натомість, аби запобігти колапсу вітчизняного судочинства, більш доцільно запровадити механізм, за якого судді не звільнятимуться тотально, а матимуть право довести власну професійну придатність і продовжити працювати. Адже немає сумніву, що в українських судах є чимало високопрофесійних кадрів, які можуть принести ще чимало користі суспільству.

Окремий блок новацій складають норми і механізми попередження корупції. Тепер судді будуть зобов’язані доводити законність не тільки власних доходів, але й доходів своєї сім’ї. Невідповідність способу життя законним доходам судді та членів його родини є підставою для звільнення працівника юстиції. Крім того, громадський контроль за суддями стане можливим завдяки запровадженню публічного доступу до їх досьє.

Позитивним моментом реформи також є скасування випробувального терміну для суддів, що часто використовувалося як засіб політичного тиску на них. Однозначною перевагою нововведень можна назвати і можливість адвокатам та науковцям обіймати посади в судах вищих інстанцій, що раніше було дозволено лише кандидатам із суддівським стажем.

Реформою передбачено скасування спеціалізованих (Вищого господарського та Вищого адміністративного) судів і створення Антикорупційного (займатиметься справами, які розслідує НАБУ) та Патентного (захист прав інтелектуальної власності) судів. Конкурсний відбір до Антикорупційного і Конституційного Суду буде проводитися за особливою процедурою, а до складу першого зможуть входити також іноземні громадяни. Натомість функції ліквідованих спеціалізованих судів виконуватимуть окремі палати модернізованого Верховного Суду, якому повернуть повноваження, урізані за часів президентства Януковича.

Одне з центральних місць у процесі перезавантаження судової системи України посідає відокремлення останньої від впливу політичних органів – парламенту, уряду і президента. Так, функції з утворення, реорганізації та ліквідації судів (нині прерогатива глави держави), а також кадрові питання, такі як призначення, перепризначення, переведення суддів (на сьогодні знаходяться в компетенції президента і Верховної Ради) будуть повністю передані під юрисдикцію новоствореної Вищої ради правосуддя, яка замінить Вищу раду юстиції. На відміну від ВРЮ, членів Вищої ради правосуддя обиратимуть за іншим алгоритмом, який передбачає мінімальну кількість представників від парламенту і президента, і максимальну – від органів суддівського, адвокатського, прокурорського самоврядування та з’їзду представників юридичних вузів.

Безумовно, як і будь-які системні зміни, реформа правосуддя в Україні не позбавлена і певних недоліків. Серед них критики вказують на нечіткі критерії відбору суддів, невизначеність конкретних строків утворення антикорупційного суду, звільнення лише частини працюючих суддів, а не всіх одразу, адвокатська монополія на деякі види послуг тощо. При цьому окремі зауваження щодо посилення президентського впливу на судову гілку влади навряд можна назвати обґрунтованими. Наприклад, зміни до Конституції в частині правосуддя передбачають позбавлення президента права створювати і ліквідовувати суди. Однак ця норма вступає в силу лише протягом наступних півтора року, не пізніше 31 грудня 2017-го, тож дехто обурився фактичним збереженням відповідних повноважень у глави держави. Своєю чергою, скептики переважно замовчують причину такого відтермінування – проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні в рамках децентралізації влади. У статті 125 Конституції зазначено, що система судів загальної юрисдикції будується на принципах територіальності. Відтак абсолютно логічно спочатку визначитися з адміністративними межами територіальних одиниць, об’єднати громади, територіально оптимізувати юрисдикції судів, а вже потім надати право новим структурам створювати нові суди. Інше зауваження, яке можна почути від окремих політиків, стосується підвищеного впливу президента на з’їзд суддів, який обиратиме найбільше членів Вищої ради правосуддя. Але одразу постає питання: про який вплив йде мова, якщо цих же суддів відбиратимуть на скрупульозних відкритих конкурсах? Тобто насправді питання полягає в тому, щоб забезпечити справедливі конкурсні відбори, які повністю контролюватимуться представниками громадськості. І сприяти цьому мають абсолютно всі, для кого важливим є створення професійних некорумпованих судів у нашій країні.

Насамкінець, слід наголосити, що запущена судова реформа має свої недоліки, проте без політично ангажованої критики ці вади затьмарюються на фоні її переваг.

Руслан Сольвар Руслан Сольвар , Народний депутат України 7-го та 8-го скликань, член фракції "Блок Петра Порошенка"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram