Однак в сучасному динамічному світі геостратегічні прогнози – річ не така вже й вдячна. Ситуація може змінюватися, причому кардинально, досить швидко і несподівано. Прикладом може служити цьогорічний форум. Основною темою зібрання стала "Глобалізація 4.0: формування глобальної архітектури в епоху четвертої промислової революції". Це закономірні підсумки (очевидно, що проміжні) останніх кількох років експертних дискусій у високогірному Давосі. Тема четвертої промислової революції, як і тема глобалізації зараз хвилює світ. Бо поєднання технологічних можливостей на тлі фактичного зникнення кордонів та всіляких інших меж не лише для великих міжнародних корпорацій, а й пересічних виробників чи споживачів вже частково привела та веде у перспективі до одночасних поєднань різнохарактерних процесів і зміни світового економічного (й не тільки) устрою. Яких наслідків слід очікувати – позитивних чи негативних – питання наразі без відповіді.
Тому передбачалося, що цьогоріч до розмови стосовно загальних перспектив долучаться перші особи провідних країн. Однак «шатдаун» у США, «жовті жилети» у Франції, «Брекзит» у Великій Британії, погіршення двосторонніх стосунків Китаю з низкою країн вивели перших осіб основних геополітичних гравців за межі цього дискусійного простору.
Загальна непевність (сумніви, скептицизм і навіть публічний розпач) – тренд останнього часу. Вона все більше зростає, а пошук шляхів виходу із передчуття загальносвітової кризи-катастрофи явно затягується. Точніше буде сказати, що у світі немає усвідомлення того, що перманентні потокові кризи трансформувалися у поняття загальної (тотальної) кризовості, яка стала реальністю нашого сучасного буття. А це дає нам можливість-шанс до якісних змін в парадигмі «жити разом», щоб бути щасливими. Така постановка через розуміння динамік потоковості подій, процесів і явищ змінює дискурс майбутнього нашого світу. Вона кардинально перевертає наші теперішні, але ще традиційні установки і уявлення про перспективу –власну, суспільну, національну, континентальну і цивілізаційну. Тобто, експертні чи корпоративні намагання вирішити світові проблеми планети як вузько направлені дії із залагодження певних проблем статичним методом демократичного консенсусу (кібербезпека, зміна клімату, старіння населення, біженці, фейки тощо) застаріли. Світ зараз має невідкладно переходити до сприйняття, розуміння аксіом планетарного геостратегічного дискурсу – на нинішній Землі немає проблем чужих, малих і великих, на Близькому Сході, в Африці чи Південній Америці, а є сукупність громадянсько-людських проблем, які взаємопов’язані саме через темпи зростаючої глобалізованості життя.
Треба визнати, що підходи саме до такої екуменічної постановки питання пробиваються, зокрема, у порядку денному ВЕФ в Давосі. Так минулорічна тема звучала як "Спільне майбутнє у фрагментованому світі". Але вирішенню цих проблем заважає надмірна персоналізованість ваги окремих держав і посадових осіб. Вони, на жаль, до цих пір перебувають у ситуативній ейфорії власної величі як держав із традиціями демократії, так і режимів, що часто демократію підлаштовують під себе, тобто імітують цивілізаційний етикет міжнародної світової спільноти.
А в сучасному світі динамік і суспільних горизонтів нинішня вага країни чи персони вже перетворюється у вчорашній міф. Це ще не так очевидно на сьогоднішньому планетарному небосхилі, але якщо розуміти, як прискорюватимуться всі життєві процеси найближчим часом, все бачиться під іншим кутом. Роль і вага елітарності, корпоративності, виокремішності зникає з цього процесу, великі держави виборюватимуть увагу і своє адекватне місце нарівні із малими, центром буття стають місцеві громади, а точніше – середовища життя, тобто той життєвий простір миру, який цінний кожному і всім, незалежно від статусу чи посадової ваги минулого.
Але це при позитивному розвитку світових подій. Наразі існує і загроза негативної перспективи. Вона вимальовується із наростаючого протистояння нинішньої мирної цивілізації із неоварварством, яке ховається під різноманітними формами антиглобалізму та колективного скептицизму (приміром, євроскептицизм), і зараз умовно об’єднується довкола путінського режиму РФ.
Свого часу теоретик процесів глобалізації британський вчений Роланд Робертсон заявив про такі аспекти глобалізації як феноменологічне стиснення (ущільнення) світу і посилення свідомості світу загалом (усвідомлення нашої реальності як єдиного цілого). Польсько-британський науковець Зиґмунт Бауман застерігав, що глобалізація «роз'єднує не менше, ніж об'єднує, вона роз'єднує, об'єднуючи, – розколи відбуваються з тих самих причин, що і посилення однаковості світу».
Світ, сам того ще не до кінця усвідомлюючи, постав перед дилемою: цивілізаційний мирний рух далі чи неоварварство? Давос мав би бути тією школою, де учні разом з вчителями розв’язували б ці глобальні задачі. Наразі майданчик ВЕФ все більше нагадує табір відпочинку студентів, після якого кожен відбуває вирішувати власні задачі у своєму університеті. Але ж університет у нас один. І зветься він планета Земля.