Болгарія, на жаль, випала з загального фокусу уваги на тлі угорських виборів. Хоча ваша ситуація видається не менш ризиковано. Почнімо спочатку: як ви охарактеризуєте позиції основних політичних конкурентів та їхні позиції?
Болгарія справді важлива як член НАТО та ЄС – особливо в стратегічному сенсі. Але щоб відповісти на перше запитання, треба зробити крок назад і одразу назвати речі своїми іменами: Болгарія – це неконсолідована демократія, або дисфункціональна демократія, або країна, що переживає демократичний відкат. Як це не назви – це те, що не працює, як має працювати.
І коли говорити про політичні наративи, головна проблема Болгарії полягає в тому, що партійні лінії розмиті. Ідеологія нечітка, як у Західній Європі, де зрозуміло, хто лівий, хто правий, хто центрист. У Болгарії партії будуються, як правило, навколо “сильного лідера”. Тому йдеться більше про те, хто саме потрапить до влади. І тут вже ми маємо два шари наративів.
Дедалі більшою мірою останніми роками ключовим стає ставлення до російської агресії в Україні. Ось, наприклад, на цих виборах – згідно з опитуваннями, попереду йде “Прогресивна Болгарія”. І це вже тривожно, бо лідером “Прогресивної Болгарії” є Румен Радев – колишній президент, який є проросійським. Це фундаментально суперечить позиції Болгарії в ЄС та НАТО – і це ще й іміджева проблема, коли проросійська партія виграє вибори. Чому я це кажу? Тому що в Болгарії є по суті одна серйозна проєвропейська реформаторська коаліція – “Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія” (ПП-ДБ).
Все інше – “Прогресивна Болгарія”, БСП, ГЕРБ тощо – це різні упаковки старого статус-кво, пов'язаного із провалом декомунізації в Болгарії, який постійно відтворює людей і політиків, певним чином прив'язаних до ролі Болгарії як окремого радянського суб'єкта. Саме звідси і черпає своє коріння російський вплив.
Соціологічні прогнози впродовж останнього місяця давали Румену Радеву близько 10% переваги над Бойком Борисовим, його головним конкурентом. Які цифри зараз, яка різниця між їхніми позиціями? Опишіть точніше – що відстоює Радев, що відстоює Борисов та його партія, як вони позиціонують себе в цьому змаганні?
Так, “Прогресивна Болгарія” Радева – близько 30%, ГЕРБ – близько 20%, як ви й казали. “Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія” – 11%, ДПС – близько 10%, ультрапроросійська партія “Відродження” – 7%. Крім того, є значна частка невизначених виборців.
ГЕРБ (Громадяни за Європейський розвиток Болгарії) – партія Бойка Борисова, який кілька разів обіймав посаду прем'єр-міністра. Попри декларовану проєвропейську риторику, ГЕРБ пов'язаний із системною корупцією та хронічним блокуванням судових реформ. ДПС (Рух за права та свободи) – партія, традиційно пов'язана з болгарськими турками, а також із бізнес-інтересами Деляна Пеєвскі – впливового олігарха і медіамагната, внесеного до санкційного списку США за так званим законом “Магнітського” через причетність до корупції.“Відродження” (Възраждане) – ультранаціоналістична і відверто проросійська партія з офіційним договором про співпрацю з “Єдиною Росією”. Є головним ретранслятором кремлівських наративів у болгарському парламенті.
І хочу одразу зазначити, що при всіх декларативних відмінностях між Радевим та Борисовим я вважаю їх обох частиною того самого старого статус-кво – нереформованої системи, яка веде до демократичного відкату. Тому навіть якщо на папері між ними є певні відмінності, на практиці різниці небагато. Бо і той, і той означає продовження старого статус-кво та блокування реформ – у тому числі в судовій сфері і в протидії російському впливу. Якщо говорити чесно – я не думаю, що між ними є справжні відмінності.
Ви згадали, що є значна частка виборців, які не визначилися. Як би ви описали цей електоральний сегмент? Це молодь чи переважно старше покоління? Чи очікуєте ви підвищеної мобілізації – як це було в Угорщині – і на чию користь?
Думаю, одна ключова відмінність між Угорщиною та Болгарією в тому, що Болгарія є значно більш дисфункціональною демократією – і тут є лише одна справді реформаторська коаліція, ПП-ДБ. Все інше – це просто партії та люди, які хочуть зупинити реформи і зберегти статус-кво. А це означає, що багато людей розчарувались і вирішили, що голосування нічого не змінить. Хтось просто не йде на вибори.
Є й молодші люди, які просто виїжджають із країни, бо втратили надію. Хоча, можливо, угорський приклад послужить мотивацією хоча б для частини невизначених. Але коли є лише одна партія, яка стоїть за реальні реформи, а всі інші – те саме старе статус-кво, просто запаковане по-різному, – розчаруватися набагато легше.
Але як конкретніше описати цей невизначений електорат? Чого від цих людей очікувати і наскільки великий цей сегмент?
Ну, Болгарія має рекордно низьку явку. Я не можу назвати точний відсоток прямо зараз, але є агентство MarketLinx, яке фіксує: близько 12% виборців визначаються, за яку партію голосувати, в останній день. Якщо подивитися на цифри попередньої явки – а виборів було багато, – прогнозована явка складає десь 54%, трохи більше 50%. Тобто маємо або велику кількість невизначених виборців, або людей, які просто розчаровані системою і не вірять, що щось зміниться. Угорський досвід трохи допоможе... але в межах розумного – нічого надзвичайного не станеться.
Чи спостерігаєте ви, що “український фактор” якось маніпулятивно використовується в болгарському політичному контексті – так само, як це було в Угорщині? Як болгарські політики обговорюють Україну, щоб залучити або демобілізувати виборців? Йдеться про саму війну, Зеленського чи ширший український контекст?
Так. Тема України з'являється переважно з боку відверто проросійських партій і політиків, – які штучно нагнітають страх, що Болгарія “втягується у війну”. Але це маніпуляція: підтримка України не означає війни з Росією. Офіційна позиція Болгарії щодо України – особливо після нещодавнього підписання угоди про стратегічне співробітництво з Україною – залишається стабільною. Болгарія є членом НАТО і твердим прихильником України. Офіційна позиція не зміниться.
Але якщо Радев стане прем'єром відбудеться риторичний зсув у бік більш проросійської риторики. Хоча, думаю, що на практиці – без особливих наслідків.
Але проросійські сили, які є провідниками кремлівського впливу в Болгарії, звісно, ніколи не припинять поширювати дезінформацію та атаки на Україну. Стандартний набір виглядає так: “Росія просто захищається”, “вона нічого не починала”, “давайте вирішимо все мирно” – що в реальності означає: Україна має капітулювати і дати себе завоювати. Ось як працює ця маніпуляція.
І ще один постійний проросійський наратив у Болгарії – це, що нібито існує якийсь “культурно-історичний зв'язок” із Росією. Але це теж брехня, вирощена ще в комуністичні часи. В реальності вона нічим не підкріплена. Загалом цей проросійський наратив у Болгарії змінюється одночасно зі зміною поколінь.
Молоді болгари дедалі більше відчувають прямі переваги членства в ЄС. Тому ґрунт для дезінформації вже не такий родючий, як 10, 20 чи 30 років тому. Але це все одно залишається серйозною проблемою. І насправді саме російський вплив – це єдиний найсерйозніший виклик для болгарської демократії сьогодні, адже саме він тісно пов'язаний із феноменом корупції.
Болгарські медіа писали, що угоду про стратегічне співробітництво з Україною намагалися оскаржити в парламенті. Це сталося у виборчому контексті?
Так. Знову ж таки – вплив Росії відчувається й у тому, що частина медіа, усвідомлено чи ні, поширює російські наративи без жодної критики. Проблема з цим договором про стратегічне співробітництво в тому, що він, звісно, розлютив проросійських політиків і кремлівське лобі в Болгарії. Вони почали дискредитувати його: мовляв, підписати таку угоду “незаконно”. Звичайно, це не незаконно – і це в стратегічних інтересах Болгарії як члена ЄС і НАТО. У цьому договорі немає нічого несподіваного.
Більше того, ще на початку війни – здається, це розслідування ініціювали в Німеччині – з'ясувалось, що Болгарія постачала значну частину боєприпасів Україні. Тобто практична підтримка Болгарії для України дуже стабільна. Але проросійські сили намагаються викривити цю картину. В тому числі поширювали наратив про те, що підписання угоди технічним прем'єром нібито нелегітимне. Але це складні правові питання – і оскільки угода підписана та відповідає болгарським інтересам, я був би здивований, якби її реально оскаржили. Я не думаю, що це можливо.
Загалом це типова спроба посіяти зерно сумніву. Мовляв, може, ця угода не в наших інтересах, може, її підписали незаконно. Але я б надто не переймався з цього приводу.
Ви сказали, що російські маніпулятивні тактики змінились разом зі зміною поколінь. Як Росія адаптується, щоб зберегти вплив у вашій країні? На кого вона орієнтується?
Думаю, картина досить складна. Звісно – наративи це важлива зброя. Наприклад, обвинувачення в тому, що ЄС або Україна “втручаються” у справи Болгарії; апеляції до нібито “історичного боргу” перед Росією. Повільна інституційна реакція теж грає на руку Москві. Якщо говорити конкретно: раніше вплив Росії був пов'язаний з енергетичною залежністю – але диверсифікація покращила ситуацію.
Є, звичайно, традиційне шпигунство. Є дуже тривожний зв'язок партії “Відродження” з “Єдиною Росією”, бо ця партія є головним провідником кремлівських наративів у Болгарії: вони мають офіційний договір про співпрацю. Тобто Росія спирається на конкретних політиків і людей, які поширюють її наративи. І тут є цікава особливість: у болгарському випадку російський вплив пов'язаний із націоналізмом – причому дивним чином болгарський націоналізм у виконанні “Відродження” виявляється неодмінно схожим на російський. Мовляв, інтереси Болгарії – це й інтереси Росії, і навпаки. Це дуже дивно.Що стосується цільових аудиторій – з молоддю у Росії дедалі більше проблем. Але серед старших поколінь – тих, хто пам'ятає комунізм або перші, дуже непрості роки демократичного переходу, – можливості для маніпуляцій залишаються.
І ще один суттєвий чинник для маніпуляцій, це той факт, що між болгарською та російською мовами є певна лексична подібність і часом цього достатно для того, щоб болгарин міг споживати російську пропаганду в оригіналі. Для, скажімо, німця прямий контакт із російською пропагандою значно складніший. А болгарин може читати й розуміти – і це Росія активно використовує.
Під час виборів в Угорщині ми бачили, як американська адміністрація підтримувала «Фідес». Чи відіграють США якусь подібну роль у болгарському контексті?
Ну, передусім треба сказати: США – важливий стратегічний партнер Болгарії, це беззаперечно, і в контексті НАТО, і у військовому співробітництві. Це факт. Але коли в Болгарії говорять про роль зовнішніх акторів, дискусія зазвичай обертається навколо Росії та України – не навколо США. Я не бачу жодної особливої ролі Вашингтона, порівнянної з угорським кейсом. Я просто робив спостереження, що болгарські націоналісти якимось дивним чином водночас є і російськими націоналістами – і їх практично не відрізнити. Це просто цікавий феномен.
Але США є важливим гарантом безпеки Болгарії, враховуючи її стратегічне положення. Наприклад, санкції «Магнітського», введені США проти Деляна Пеєвскі та інших осіб – це реальний інструмент, що допомагає висвітлити та назвати корупцію. Тому моя фахова рекомендація: США варто розглянути розширення санкцій через наявні механізми, бо дисфункціональна болгарська демократія просто стратегічно невигідна для самого ж Вашингтона, враховуючи позицію Болгарії і добрі відносини між двома країнами.
Чи очікуєте ви, що коаліція, яка сформується за результатами виборів, буде проросійською чи все ж проєвропейською?
Це за умови, що коаліція взагалі буде – і що буде стабільний уряд. Адже може статися й так: черговий технічний уряд і знову дострокові вибори. Хочу підкреслити: для багатьох болгарських політичних гравців, які прагнуть заблокувати реформи – або повернення до “старого статус-кво”, як я це називаю, – насправді вигідніше не бути при владі. Бо тоді ти не несеш відповідальності. Тому й зручно відправляти країну на нові й нові вибори.
Але якщо коаліція все ж буде – слова перед виборами не варто сприймати серйозно. Болгарія дуже міцно вкорінена в структурах ЄС і НАТО, і практично – найкраще, на що може розраховувати проросійський прем'єр – це риторичний зсув, більш “дружня до Росії” риторика, але не більше. Просто немає простору для маневру. Болгарія є членом НАТО, і є межі, які не можна переступити, хоч би якими проросійськими ви не були. Тому я б не очікував жодних серйозних змін у зовнішній політиці.
Тобто, найнебезпечнішим результатом цих виборів можуть стати... нові вибори?
Я б не сказав “найнебезпечніший”, але дуже ймовірний – бо так відбувається вже давно. Коаліційна арифметика в Болгарії безжальна, а болгарські політики змінюють погляди щодня – деякі з них. Тому якщо вони кажуть, що не підуть у коаліцію, сприймайте це з великою часткою скептицизму і просто дивіться, що станеться після. Але найімовірніше – будуть нові вибори.
Чи є ризик, що Болгарія замінить Угорщину в її блокуючій ролі всередині ЄС? Якщо проросійська влада прийде до влади в Болгарії, чи відтворить вона угорський стиль поведінки в Євросоюзі?
Я не думаю, що це реалістично в тому самому сенсі, що відбуватиметься активне блокування підтримки України. Але враховуючи положення на крайньому східному фланзі НАТО, Болгарія є іншим типом вразливості та політичної нестабільності.