«Історичний» телефонний дзвінок став розмовою з нульовим ефектом. Але, схоже, дозволив Кремлю, не без сприяння Білого дому, вийти з дипломатичного цугцвангу і розпочати нову фазу переговорів.
Коли 11 березня Україна у Саудівській Аравії погодилася без будь-яких попередніх умов на американську ідею 30-денного припинення вогню, м'яч був на стороні Росії. Здоровий глузд підказував простий алгоритм дій. Вашингтон мав би недвозначно оголосити, що у випадку відмови Путіна погодитися на перемир'я проти Кремля негайно застосує цілий набір вбивчих санкцій. Паралельно з цим Трамп міг назвати перелік зброї, яка буде наступного ж дня передана Києву. Та нічого з цього зроблено не було. Натомість ми почули від американського лідера загальну красиву фразу про «нищівні покарання», які будуть застосовані, якщо Росія не піде на припинення вогню.
Путін достатньо добре вивчив характер Трампа, щоб зрозуміти: зараз йому не потрібно боятися публічних погроз з вуст американського президента. Тому Москва обрала тактику висування зустрічних пропозицій як попередніх умов для своєї згоди припинити вогонь. Ці умови були з розряду нереальних і включали такі категорично неприйнятні речі як припинення поставок військової допомоги та процесу мобілізації в Україні на період перемир’я.
Американська адміністрація мала б зреагувати і жорстко пояснити Путіну, що він не у тій позиції, щоб висувати умови. Але у Трампа забракло духу, аби привести Путіна до тями. За кілька днів до телефонної розмови 18 березня вже було зрозуміло: Росія не піде на перемир’я. Але, щоб не виглядати в очах всього світу зацікавленою у продовженні війни, спробує обґрунтувати свою відмову низкою надуманих приводів і передумов.
Наразі Путін обрав стратегію уникати негайного припинення вогню і перевести переговори про мир у фазу довгих дискусій. Телефонна розмова 18 березня з Трампом стала для російського президента чудовою нагодою перевірити серйозність погроз господаря Білого дому. Кремль без зайвих зусиль зумів вийти з глухого кута після американо-української зустрічі у Джидді. І втягнув Білий дім у нову серію переговорів з метою продати Трампу примарну вигоду взаємовигідної співпраці.
Американському президенту може здаватися, що він контролює гру, але насправді він грає картами, які роздав Путін. Зараз саме Москва чітко заявляє про свої імперіалістичні вимоги стратегічного характеру. Тоді як меседжі з Білого дому є творами на вільну тему із назвою «ми за мир». Проблема у тому, що Трамп не хоче визнати власного фіаско і того, що його пошили в дурні. Замість цього він скоріше всього шукатиме причину зриву перемир’я у зовнішніх силах, а не у Путіні. Не виключено, що у непоступливості України та підступах Європи.
З незрозумілих причин Київ сповна не використав можливість дорікнути Росії у зриві американо-української ініціативи 30-денного перемир’я. Натомість Україна відразу ж втягнулася у новий переговорний трек, який стартував після телефонної розмови Трампа і Путіна. Основне питання, яке стало предметом обговорення – взаємний мораторій на удари по об’єктах енергетики та іншої інфраструктури.
19 березня президент Володимир Зеленський на спільній з президентом Фінляндії Александром Стуббом пресконференції заявив, що Україна підготує і передасть партнерам список енергетичних, інфраструктурних та цивільних об’єктів, по яких РФ має припинити завдавати ударів. І пообіцяв: якщо Росія перестане атакувати ці об’єкти, то Україна також не буде бити по енергетичній сфері агресора.
Того ж для пізніше відбулася телефонна розмова Зеленського і Трампа і обидва за її підсумком висловили своє задоволення її змістом. Про 30-денне перемир’я вже не йшлося. Проте президент України підтримав пропозицію, яка очевидно піднімалася під час розмови Путіна і Трампа: впродовж 30 днів відмовитися від атак інфраструктурних та енергетичних об’єктів. Лідери України і США домовились у найближчі дні провести зустріч делегацій у Саудівській Аравії з метою обговорення технічних деталей часткового перемирʼя, яке передбачає відмову від ударів по енергетичній та цивільній інфраструктурі. Таким чином, Росії вдалося швидко і безкарно змістити акценти із повного припинення вогню на взаємну заборону ударів по енергетиці.
Адміністрація США зберігає оптимізм і висловлює сподівання у тому, що військові дії можуть завершитися вже за кілька тижнів. Про це, зокрема, заявив спецпредставник Трампа на Близькому Сході та у комунікації з Кремлем Стів Віткофф. Американець сказав, що вірить Путіну і в те, що російський диктатор здатний діяти «добросовісно».
Що далі? Напевно на нас чекає нова серія переговорної активності. Будуть нові контакти американців з росіянами та українцями. Нові телефонні розмови та обмін люб’язностями і погрозами. Поки що усі зусилля Трампа зупинити війну є марними. Російські дрони продовжують атакувати Україну. Немає впевненості навіть у тому, що вдасться запровадити дієвий мораторій на удари по інфраструктурі. Щодо зусиль досягти справедливого для України миру, то з цим ситуація ще гірша. Про покарання Росії за агресію вже взагалі не йдеться.
Зараз Трамп виступає не як союзник України, а як посередник у переговорах між Москвою і Києвом. Це не дуже приємна позиція, зважаючи на те, що американський президент не горить бажанням розмовляти з Путіним з позиції сили. Трамп практично не використовує таку опцію як примус Росії до миру. Але на повну потужність задіює інші альтернативи, які не дуже личать тому, хто вважає себе суперменом світового масштабу: вмовляння до миру і ритуальні хороводи навколо Путіна.
Однак Трамп також обмежений у своїх можливостях тиску на жертву агресії – Україну. Американці не люблять Путіна і не довіряють Росії. Останнє оптування компанії Gallup показало: 46% американців вважають, що США недостатньо допомагають Україні. Крім того, 70% побоюються, що потенційна мирна угода буде надто вигідною для Росії.