Хакнувши на позаминулих виборах американську виборчу систему, Трамп завдав важкого удару збалансованій та еталонно стабільній політичній конструкції. Наслідки гостро далися взнаки, щойно у світі стало неспокійно. Виявилося, що внутрішньоамериканські політичні негаразди не такі вже й внутрішні, бо безпосередньо впливають не просто на формальну зовнішню політику Штатів, а на всю міжнародну безпеку.
Надзвичайно низька продуктивність Конгресу нинішнього скликання, постійні відкладання, ветування, блокування — звісно, ми в Україні розглядаємо все це з відчуттям особистої зради, бо від рішень США прямо залежить кількість наших урятованих життів і збережених територій. Військова допомога США Україні гальмує вже другий місяць саме через республіканські «мутки» в Конгресі, які зліпили ухвалення цієї допомоги з пакетом заходів для протидії нелегальній міграції на кордоні з Мексикою. Але річ у тому, що спекуляції на політичних розбіжностях і сварках навколо допомоги Україні критично позначаються не тільки на нас. Але й на Ізраїлі, на Тайвані й навіть на тих, хто ці спекуляції розпочав.
Республіканська партія сьогодні стала посміховиськом в очах значної кількості власних виборців. Такого рівня критики її представники давно не відчували, і це ще не набрали обертів президентські перегони.
Узагалі дивно навіть писати про таке — давні віддані прихильники республіканців критикують їх за нерішучість (!) і політичну невизначеність (!), і при цьому значна кількість американців ще й підтримує кандидата, який просто зараз перебуває під слідством у справах про несплату податків. Ще кілька років тому навіть уявити не можна було, щоб громадяни США, без жартів, масово підтримували людину, на якій лежать серйозні підозри у відмиванні грошей. Америка традиційно роками, десятиліттями вирощувала і виховувала у своїх партіях першокласних харизматичних професійних політиків, але в якийсь момент проґавила людину, якій байдуже і до партії, яку вона представляє, і до виборців, і до США. Але тільки не до власних амбіцій, влади і грошей.
Повертаючись до України: нам сьогодні здається, що і Трамп, і його прихильники на кшталт Ілона Маска й Такера Карлсона налаштовані нібито спеціально проти нас. Але насправді всі вони не більше антиукраїнські, ніж антиізраїльські, антитайванські чи навіть антиамериканські. Ситуація ця кричуще критична не тільки для нас, а й для багатьох аспектів світової безпеки.
У наших медіа й блогерів нерідко зустрічається такий дискурс: мовляв, Ізраїль крутий і рішучий, дасть собі раду, розбереться з терористами й узагалі має купу новітнього озброєння. Та насправді наша війна вже вибрала ту купу озброєння США з їхніх ізраїльських складів (логістичні нюанси доставки боєприпасів), і тепер ці склади недоречно порожні. Коли почався новий виток війни з ХАМАС, Ізраїлю істотно бракувало озброєння та боєприпасів. І це одна з причин, чому Єрусалим дуже далекий від справжньої наступальної операції, при цьому активна війна триває, ЦАХАЛ проводить мобілізацію, армії потрібне постачання й утримання, в якому ізраїльтяни звикли в разі форс-мажорів покладатися на США. І от форс-мажор настав, а американські конгресмени тягнуть гуму й улаштовують міжпартійний цирк. Республіканці, які завжди підтримували Ізраїль і виступали за те, щоб забомбити арабських терористів у кам’яний вік, сьогодні блокують можливість Ізраїлю захищатися.
Порівняно з нами й Ізраїлем Тайвань поки що в трохи кращих умовах. Але тільки поки що. Сі Цзіньпін вкотре оголосив про перезавантаження, переформатування і переозброєння китайської армії, щоб нарешті рано чи пізно повернути Тайвань у лоно великої китайської імперії.
Переозброєння неповороткої та корумпованої китайської військової машини — це традиційне нарощення кількості танків і ракет. Тоді як Тайвань робить ставку на інновації та покладається на найсучасніші засоби ведення війни, розробляє та виготовляє потужні дрони, запускає власний аналог Starlink тощо. За кілька років нафталіновий військовий потенціал Китаю знову буде меншим за інноваційний військовий потенціал Тайваню, тож теоретично Китай буде знову не готовий напасти. Але є одне величезне але. Тригером нападу на Тайвань може бути не готовність Китаю нападати, а неготовність США повноцінно підтримати Тайвань у разі вторгнення. Ми бачимо цю неготовність просто зараз, коли провалені всі терміни погодження допомоги воюючим країнам, які США начебто повністю підтримує.
А якою буде ця неготовність, якщо американські вибори виграє Трамп (що досить ймовірно)? Він відкрито заявляє, що після своєї перемоги збирається зробити величезні кадрові перестановки серед чиновників. Скоріш за все, якась кількість цих перестановок буде невиправданою, нелегітимною та незаконною, що спричинить хвилю судових позовів і, як наслідок, тимчасовий параліч американського держапарату. Не виключено, що в такому разі Китай вирішить раптом напасти, доки США не отямилися. Бо якщо поглянути на сьогоднішній розбрат у відносно функціональному держапараті США, Китай має купу підстав вважати: у гіршій ситуації шанси провалити ухвалення важливих на міжнародному рівні рішень у Конгресі й інших державних інституціях будуть ще більшими.
Тож сьогодні, коли я дивлюся на ситуацію в США, мене лякає не тільки доля України — мене лякає доля всього світу. Де хвалена агресивність блоку НАТО, коли вона так потрібна? Де стабільний і збалансований політикум Америки, коли від нього залежить майбутня світова політична мапа?
Республіканська партія в США традиційно використовує символом слона, а демократи — віслюка. Сьогодні схоже, що ці тварини не те що тягнуть політичний віз у різні боки; вони просто неоковирно й невпевнено тиняються передвиборчим полем. Натомість світ дуже впевнено котиться у прірву.