Американська криза
В Америці це стало ледь не традицією, коли посеред владного екватора втрачає популярність президент, а з ним і та політична сила, яку він представляє. Байден за перші два роки електорально втратив більше, ніж за ідентичний період кілька його попередників разом з Трампом узятим (зараз рівень довіри до глави Білого дому становить лише 39%). Відповідно знизився рейтинг і Демократичної партії.
Утім проблема не в зміні електоральних настроїв, які є зрозумілими, а в розколі американського суспільства. Подивіться на загальну підтримку двох партій у відсотковому відношенні – вона майже однакова. Погляньте на ситуацію в деяких так званих спірних штатах, які завше визначають переможця на президентських виборах, – там кандидати в сенатори отримали майже тотожну кількість голосів виборців. Це означає, що ставлення до політики всередині американського суспільства поляризоване, що все складніше двом таборам дійти до спільного знаменника, адже кожен апелює до власної аудиторії, яка пріоритетами ставить вирішення абсолютно різних проблем.
Це було яскраво помітно під час нинішньої передвиборчої кампанії: республіканського виборця більше турбують зростання цін, скорочення податків і боротьба зі злочинністю, а демократичного – право жінок на аборти, підвищення оподаткування для багатих і політика використання зброї. Водночас на фоні економічної кризи, політичного розколу розмиватиметься й та частина електорату, яка не була афілійована з тою чи іншою партією, а завше обирала, відштовхуючись від поточної ситуації. Цих людей політтехнологи змушують робити вибір не «за», а стабільно «проти».
На фоні цього зростає розкол і всередині кожної партії: з’являються або крайні ліві течії, або ультраправі: ті й інші починають активніше впливати на політичні процеси в державі, ще більше роздмухуючи конфлікт усередині суспільства, який не погасили після програшу Трампа на президентських виборах 2020 року. Причому сам Трамп, вірогідніше за все, невдовзі оголосить, що йде у президенти. Наразі йому намагаються протиставити молодого республіканця – переобраного губернатора Флориди Рона Десантіса, якому вже надсилає попередження колишній президент: не заважати на майбутніх виборах глави держави.
Додатково спостерігається оновлення партійних сил у Конгресі. Більшість висуванців Республіканської партії, які цьогоріч брали участь у передвиборчій гонці, мали отримати підтримку Трампа, щоб потрапити до американського парламенту. Ті самі республіканці, які голосували раніше за імпічмент колишнього глави Білого дому, програли праймериз так званим трампістам. Сам ексглава Білого дому не надто задоволений результатами проміжних виборів: чимало кандидатів до Сенату, Палати представників, на місця губернаторів, яких він підтримував, програли демократам. Це певною мірою послаблює його позиції серед республіканців.
Перед виборами 31 законодавець від Демократичної партії заявив, що йде завчасно у відставку або ж шукатиме іншу посаду, відмовившись брати участь у перегонах. Це антирекорд для партії, подібного не було з 1992 року. І це при тому, що всередині цієї політсили збільшується частка тих представників крайніх лівих поглядів, які далекі від традиційної ідеології, на якій зароджувалася Демократична партія.
Тим часом економічна криза ще більше поляризує суспільство та радикалізує його. Зниження рівня життя, інфляція, можлива рецесія, про яку говорить уже чимало американських експертів, побічно вплинуть і на підтримку України з боку США.
Економіка та Україна
49% американських виборців найбільше бентежить питання економіки – погіршення рівня життя, підвищення цін на товари та послуги, дисбаланс на ринку праці. Такого не було з часів фінансової кризи 2007-2009 років. Республіканців це питання хвилює більше (64%), демократів – значно менше (33%). Утім важливо інше: незалежних, тих самих неафілійованих з обома політсилами виборців погіршення економічної ситуації надто зачіпає – таких 47%. І саме з ними найбільше працюватимуть партії під час наступних президентських виборів і чергових виборів до Конгресу США 2024 року.
Це означає, що політики з обох таборів, кандидати у президенти, а також чинна влада Сполучених Штатів повинні будуть приділяти більше уваги саме економічним питанням. Далі – питанням злочинності, абортів та імміграції, як про це кажуть останні соцопитування.
Питання ж протидії Росії турбує американського виборця значно менше, ніж власне фінансове виживання – 36% республіканців, усього 26% демократів (!) і 31% незалежних. Водночас більшість американців (73%) наголошує, що Вашингтон має надалі підтримувати Україну – 83% демократів і 66% республіканців. Натомість картина виглядає іншою, коли запитуєш про інтенсивність такої допомоги: більш ніж половина опитаних виборців (57%) заявили, що виступають за її збільшення Україні, тоді як 37% висловилися проти. Близько 81% демократів підтримали надання додаткової помочі, тоді як серед республіканців таких було лише 35%, а серед незалежних – 45%.
Відповідно, тут відкривається поле для маніпуляцій, коли політтехнологи та їхні замовники з обох політичних таборів намагаються поставити на шальки терезів питання стабільності економіки та підтримки України.
Саме тому від так званих трампістів ми чуємо голоси, які вимагають більшого контролю за видатками, що йдуть Україні. Від 30 крайніх лівих представників Демократичної партії Конгресу вже був лист на адресу Байдена із закликом провести перемовини з Кремлем щодо припинення війни. Під час одного з попередніх голосувань у Палаті представників 57 республіканців виступили проти надання Україні додаткового озброєння. Водночас від голів Республіканської партії ми чуємо кардинально протилежну позицію: лідер у Сенаті Мітч Макконелл заявив про продовження підтримки України та наголосив, що демократи роблять недостатньо для допомоги нашій державі. А от лідер республіканців у нижній палаті Конгресу Кевін Маккарті говорив кардинально протилежні речі: що американці, які стикнулися з економічними проблемами, не можуть необмежено надавати гроші Україні.
Президенту Байдену довелося реагувати на заяву Маккарті наступного дня після проведення виборів: «У сфері зовнішньої політики я сподіваюся, що ми продовжимо цей двопартійний підхід до протистояння російській агресії в Україні. Це моє очікування. Тож я був би здивований, якби лідер Маккарті, навіть маючи більшість, скаже, що вони не збираються фінансувати законні оборонні потреби України». При цьому він зазначив, що США не виписують Україні «порожні чеки», не погоджуються на всі прохання про допомогу.
На цьому фоні з’являються провокативні повідомлення в американських ЗМІ про те, що Україні варто погодитися на проведення перемовин з Росією. Усе це елементи виборчого менеджменту, намагання відчути настрої в американському суспільстві. Подібне відбуватиметься все частіше, бо після цих проміжних виборів політичний клас США майже відразу вступить до нової, вже важливішої передвиборчої кампанії – президентської. Тоді все тільки загостриться.
Оновлений Конгрес точно більше приділятиме уваги тому, куди йдуть гроші американських платників податків, і дивитиметься на те, як саме їх витрачає Україна. Одначе це не єдина проблема. Найбільше занепокоєння викликає не те, чи підтримують обидві партії нашу державу – вони її підтримують, бо хочуть послаблення агресора і бачать настрої виборців. Турбує те, яку саме стратегію оберуть республіканці в оновленому Конгресі. Вона вплине на фізичне надходження допомоги нашій державі від США.
Партія «No» повертається?
Під час каденції Обами, починаючи з 2010 року, Республіканська партія голосувала проти будь-яких ініціатив тодішньої адміністрації та правлячої Демократичної партії. Кризовими стали 2014-2016 роки, коли республіканці мали більшість в обох палатах Конгресу і блокували всі рішення тодішнього президента. Кожне призначення, майже кожен важливий закон тоді не проходили. У той час республіканців називали партією «No».
Чому ця історія важлива? Бо тодішні дії республіканців призводили до постійних бюджетних криз, навіть до кількатижневих зупинок роботи уряду, у підсумку сотні тисяч чиновників різного рівня втратили роботу.
Приголомшливі баталії між демократами на чолі з Обамою та республіканцями розгорталися під час погодження бюджету, який мають ухвалювати кожного вересня. Суперечки щоразу точилися щодо того, куди та скільки слід витрачати державних ресурсів і податків, якою має бути боргова стеля тощо. Представники Республіканської партії в Палаті представників, а після 2014 року й у Сенаті, ухвалювали правки, які розбалансовували документ і з якими потім не погоджувалися демократи. Економіка на цьому значно втрачала, урядові програми – і внутрішні, і зовнішні – скорочувалися, а сотні тисяч американців залишалися без зарплати. Це був хаос, однак урешті-решт сторонам якось вдавалося знаходити компромісне рішення і приймати бюджет за бюджетом.
Цього разу республіканці теж можуть використати таку стратегію – блокувати не лише важливі ініціативи Байдена, а й узагалі бюджетний процес. Це, відповідно, вплине на швидкість і кількість тієї допомоги, що надходить Україні. І не тому, що хтось буде проти нашої держави, а тому, що будуть суперечки щодо фінансування міграційних, медичних, правоохоронних, соціальних та інших програм – щодо того, на що витрачати гроші та скільки.
Водночас нинішня ситуація значно відрізнятиметься від тієї, що була сім-десять років тому. Лідер республіканської більшості в Палаті представників Кевін Маккарті координує свою позицію з Трампом, якому все ж вдалося протягти до Конгресу чимало вірних йому людей. Сам колишній глава Білого дому спробує з часом замінити лідера республіканської меншості в Сенаті Мітча Макконнелла на більш лояльну людину. Нагадаю, що якраз Макконелл є прихильником збільшення підтримки України з боку США.
Для прихильників Трампа в Конгресі ключове завдання – це не просто блокувати ті чи інші бюджетні процеси, а провадити розслідування щодо демократів, створювати відчутну бюджетну кризу, організовувати постійний фінансовий контроль. Це певним чином може зачепити й інтереси України.
Водночас потрібно розуміти: що менше крісел у нижній палаті отримують республіканці, то менш радикальними будуть їхні дії з погляду блокування бюджету.
Цього фіскального року навряд чи виникнуть проблеми з наданням допомоги нашій державі. Білий дім після виборів, поки Конгрес працюватиме кілька місяців у старому складі, можливо, спробує ухвалити ще один великий пакет допомоги Україні на $50-60 млрд. Є ще процедура лендлізу, яку тримають про всяк випадок у Білому домі. Та й не варто забувати про ті тимчасові підзаконні акти, які може підписати щодо обмеженої підтримки сам Байден. Однак у вересні 2023 року ситуація вже може змінитися.
За рік-два може змінитися й глобальна ситуація, що призведе до певної видозміни в політиці США. Що буде далі, ніхто не знає. Якщо брати нинішній розклад, Республіканська партія не виступатиме активно проти підтримки України, бо це їй електорально невигідно. А який саме запит буде в американців за кілька років, покаже час.
Громадянин Маск
1941 року на американські екрани вийшов фільм «Громадянин Кейн», який з часом увійшов до списку шедеврів світового кінематографу. Якщо дуже примітивно, то це історія про хлопця, який стає медіамагнатом, маючи за плечима важку психологічну дитячу травму, і прагне змінити країну, однак при цьому значно впливати на її політичну реальність. Урешті-решт, він програє владі все, йому залишається лише збудувати собі великий замок-склеп і померти в ньому. Цей фільм поступово, сцена за сценою, перетворюється із сатиричної комедії в політичну драму, яка наприкінці стає сумною мелодрамою.
Ми бачимо Кейна й понині – громадянина Мердока, громадянина Трампа, громадянина Джобса. Зараз от з’явився новий прототип – громадянин Маск. Цей купив Твіттер, щоб впливати на політичну ситуацію, закликаючи голосувати за республіканців.
Насправді це найцікавіше, що відбулося в Америці за час минулих виборів.
Конфлікт Маска і чинної влади наростає: підтримка його конкурентів на ринку електрокарів, посилена робота податкових комісій щодо нього, суперечки стосовно різних космічних та енергетичних програм, баталії щодо Твіттеру, заяви Маска про війну з Росією. Усе це частини одного пазла.
Питання в тому, що сам по собі «громадянин» дещо змінився – він став цинічнішим і навіть скуштував влади. Він уже не готовий будувати замок Ксанаду та вмирати там у небутті наодинці. Йому потрібно інше – суцільне перезавантаження системи.
Є ще одна відмінність: ці «громадяни» вирішили об’єднатися у своїх прагненнях. І саме це, а також реакція влади на них впливатимуть на реальну американську політику більше за чинні результати проміжних виборів.