«Що відбувається з франко-німецьким подружжям?», «Франко-німецьке подружжя на межі розлучення», – такими заголовками рясніла французька преса весь минулий тиждень. «У цьому і є наша перша відмінність, – аналізує експерт з європейських питань Патрік Мартен-Женьє у газеті "Ле Фігаро", – німці не називають франко-німецькі відносини подружжям, надаючи перевагу терміну "партнерство" або "дружба"». Французи набагато більше, ніж німці, тримаються за непорушність і взаємозалежність у рамках тандему, тоді як Берліном гуляє настрій емансипації, до якої країну підштовхнула війна Росії проти України.
Німеччина озброюється, Франція зволікає
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну непорозуміння між Парижем і Берліном почалися не відразу. Коли на третю добу війни Олаф Шольц заявив про створення 100-мільярдного фонду для модернізації армії та про збільшення витрат на оборону до 2% від ВВП, у Парижі аплодували. Минуло чотири місяці, і під час візиту Макрона, Шольца і Драгі до Києва близькість Парижа і Берліна залишилася лише на фотографіях. За кулісами в цей час уже точилися напружені обговорення про різні підходи до європейської безпеки.
Перший камінь спотикання – винищувачі нового покоління SCAF (Système de Combat Aérien du Futur, тобто «Повітряна бойова система майбутнього»), які мали до 2040 року повністю замінити авіапарк французьких «Rafale» («Шквал») і «Eurofighter», який спільно розробили Німеччина, Велика Британія та Італія. Париж і Берлін узгодили проєкт SCAF у липні 2017 року, він став першою гучною військовою заявою тоді новообраного президента Макрона. Затримки з боку французьких виробників дратували Берлін задовго до 24 лютого, а от з початком повномасштабного вторгнення ситуація стала критичною. Наприкінці березня Олаф Шольц заявив про намір Німеччини купити 35 американських винищувачів F-35, тим самим поставивши хрест під млявим європейським проєктом. Париж досі зализує рани і (наївно) вірить у те, що спільну ініціативу вдасться врятувати.
Що далі, то амбітніше: у своїй промові на європейському саміті у Празі 29 серпня Олаф Шольц заговорив про європейський проєкт «протиповітряного щита» (European Sky Shield) завдяки, поміж іншого, закупкам ізраїльських систем протиракетної оборони «Arrow 3». За наступні два місяці 14 країн НАТО виявили бажання приєднатися до майбутньої системи безпеки, поміж них Британія, Чехія, Норвегія, Угорщина тощо. Франція залишилася осторонь. Єлисейський палац обмежився застереженням, що це лише призведе до «гонки озброєнь». Звісно, Франція як єдина країна ЄС з ядерною зброєю вже має власну «гарантію безпеки» і не поспішає чимось її доповнювати. Однак відчуття ізоляції від європейських партнерів добряче попсувало Макрону нерви.
Сам на сам з російським газом
Якби ж сварки Берліна і Парижа обмежувались лише озброєнням. Інша нагальна тема, яка підливає олії у вогонь, стосується енергоносіїв. Франція не пропускає нагоди розкритикувати повільний рух Німеччини в бік відмови від російського газу, але й сама не поспішає допомогти там, де могла б. Наприклад, Макрон остаточно поховав двадцятирічний проєкт газопроводу "MidCat", на якому наполягала Німеччина і який мав з’єднати Іспанію та південь Франції через Піренеї для подальшого транспортування американського зрідженого природного газу іншими країнами ЄС. Парижу газопровід видався занадто дорогим і невідповідним екологічним нормам. У грудні середземноморські країни мають узгодити новий проєкт, цього разу йтиметься про підводний «Коридор зеленої енергії». Німеччині доведеться запастися терпінням.
Аби трохи розрядити ситуацію, Франція згодилася направляти до Німеччини частину газу, закупленого в Алжирі та Норвегії, в обмін на постачання Берліном електроенергії, яку Франція не може повною мірою виробляти самотужки через зупинку на ремонт численних реакторів. Угода, на перший погляд, вигідна обом сторонам. Та от лише Німеччина звинуватила Францію в тому, що через цю ситуацію муситиме продовжити роботу двох реакторів, які планувала закрити в рамках політики виходу з атомної енергії. Не кажучи вже про те, що велику частину електроенергії Берлін виробляє на неекологічних вугільних електростанціях. Франція, що так дбає про власну екологію, аж ніяк не тривожиться з приводу купівлі “неекологічної” німецької електроенергії. Аби не на своїй території смітити.
Словом, каменів спотикання чимало. Німеччина дедалі чіткіше показує, що в першу чергу дбатиме про власні інтереси і менше озиратиметься на «старшого французького брата». Хоча до млявих постачань зброї з Німеччини до України залишається чимало питань, у геополітичному плані віддалення Берліна від Парижа – це скоріше гарні новини для Києва. Зокрема, якщо згадати ще одну тему серпневої промови Шольца. «Розширення ЄС на схід – гарна новина для всієї Європи», – сказав тоді німецький канцлер, додавши, що у близькому майбутньому Європейський Союз має нараховувати до 36 країн-членів.
У той самий час із французького міністерства закордонних справ лунали застереження, що Україні на вступ знадобиться «мінімум 15-20 років». Макрона складно звинуватити в євроскептицизмі. Однак те, як французький президент бачить Євросоюз, а саме – з Францією у самому центрі, втратило актуальність. І що швидше в Парижі це зрозуміють, то ефективніше європейці зможуть об’єднатися проти спільної загрози (масштаби якої Макрон часом відмовляється бачити) – Росії.
