Австралія: монархісти проти республіканців
Зі смертю королеви Єлизавети II інститут монархії входить в еру невизначеності. В Австралії та Новій Зеландії активізувалися поборники республіканізму, які вимагають реформи державного ладу. Почасти тому, що смерть королеви символізує нову епоху та шанс для змін.
В Австралії процес трансформації в повноцінну республіку цілком закономірний і триває вже понад століття. Поступово, у міру зміцнення економічних можливостей, а також дедалі більше залучаючись до геополітичної орбіти США на тлі втрати колишньою метрополією позиції глобальної імперії після двох світових воєн, Австралія планомірно рухалася в бік повної незалежності.
Пік австралійського руху за відокремлення припав на 90-ті роки. У 1991 р. прем’єр-міністр Австралії Пол Кітінг проголосив одним з пріоритетів своєї політики встановлення республіканської форми правління. Тоді ж було створено Австралійський республіканський рух (АРР).
У лютому 1998 р. в Канберрі відбувся Конституційний конвент, де більшість делегатів проголосували за перетворення Австралії на республіку. У 1999 р. за підсумками конвенту було проведено референдум. За республіку проголосували 45% учасників.
Основна причина провалу референдуму полягала в тому, що запропонована АРР республіканська модель, за якої глава держави (президент) призначався федеральним парламентом, а не обирався всенародно, була розцінена більшістю громадян, серед яких були й прихильники республіки, як недемократична.
З іншого боку, 45% - цифра досить велика. Проте більшою мірою її можна пояснити падінням іміджу британської королівської сім’ї на тлі скандального розлучення принца Чарльза і принцеси Діани, «тампонгейту», смерті принцеси в автокатастрофі.
У вересні 2015 р. австралійський уряд очолив ліберал Малкольм Тернбулл, колишній лідер республіканського руху, за активної участі якого проводився референдум 1999 р. Він заявив, що Австралія має позбутися монархії після смерті королеви Єлизавети ІІ, а доти не варто проводити жодних реформ для зміни державного устрою. Крім того, практично вся політична еліта країни, включно з лідером опозиції, лейбористом Біллом Шортеном, позитивно ставилася до зміни конституційного ладу держави. Ці два факти разом дали новий потужний стимул розвитку республіканського руху.
У 2016 р. напередодні Дня Австралії (щорічно 26 січня) з ініціативи АРР було запропоновано декларацію, суть якої полягала у відмові від монархічної форми правління та переході на республіканський лад з виборним главою держави з-поміж австралійців. Документ був підписаний прем’єрами 7 із 8 австралійських штатів і головними міністрами австралійського уряду.
Є, проте, кілька чинників, які пояснюють відносно невисоку популярність республіканського руху серед австралійців. По-перше, республіканці (АРР) не надають істотних, вагомих і переконливих аргументів на користь республіканізму та його переваг. По-друге, непродуманим і невирішеним залишається питання про метод обрання глави держави. По-третє, нинішня нестабільна геополітична ситуація у світі. На тлі наявних загроз війни в Тайваньській протоці, ядерного шантажу з боку Росії, розвитку ракетно-ядерної програми КНДР, чимраз більшої інфляції та ризику продовольчої кризи перспектива зміни звичного способу життя викликає відторгнення в населення.
Відповідаючи на запитання, «чи готова Австралія відмовитися від британської корони», можна припустити, що скоріше ні. Про це говорить і нинішній прем’єр-міністр Ентоні Альбанезе, який відкинув заклики лідера «зелених» Адама Бандта негайно запустити процес реформ. Хоча сам Альбанезе відомий поборник республіканізму.
Внесення поправок до Основного закону Австралії може здійснюватися лише на підставі всенародного обговорення (референдуму), тож самого бажання політичної еліти та АРР недостатньо. Без згоди австралійського суспільства, яке демонструє відносно низький відсоток довіри до політиків у інтересі до монархії, зміна державної форми правління виглядає малоймовірною.
Нова Зеландія та Канада під владою корони
За час правління Єлизавети II Нова Зеландія пройшла шлях від статусу колонії до самостійної, розвиненої, мультикультурної держави. Однак протягом усього цього періоду новозеландці в цілому захоплювалися і любили королеву, висловлювали прихильність до самого інституту монархії, нехай навіть він символізував часом травматичне колоніальне минуле.
Як і у випадку з Австралією, Нова Зеландія зараз не готова до внутрішньої трансформації на тлі нестабільної ситуації у світі. У короткостроковій перспективі жодних змін державного устрою в Новій Зеландії не передбачається, як це дала зрозуміти прем’єр-міністр Джасінда Ардерн, заявивши, що її кабінет не вноситиме це питання до порядку денного. «Я справді вірю, що Нова Зеландія з часом обере саме цей шлях (перетворення на республіку). Я вважаю, що це, ймовірно, станеться за мого життя, але я не бачу реалізації цього складного питання в короткостроковій перспективі», — сказала Ардерн.
У Новій Зеландії республіканський рух представлений New Zealand Republic Inc – організацією, створеною 1994 р. Вплив республіканізму тут є значно меншим, аніж в Австралії. До речі, одразу ж після створення New Zealand Republic Inc для захисту конституційної монархії було створено Монархічну лігу Нової Зеландії (Новозеландська монархія).
Прихильники монархії в Новій Зеландії заявляють, що конституційна монархія є випробуваною та перевіреною часом системою правління, а одні з найбільш політично стабільних держав у світі є конституційними монархіями, тоді як деякі з найбільш нестабільних і репресивних режимів були республіками. До того ж монархія для жителів Нової Зеландії є символом національної єдності, а не розколу.
Схожі аргументи використовують і прихильники монархії в Канаді. Так само, як і в Новій Зеландії, республіканізм не є поширеним у канадському суспільстві. Ба більше, Конституція Канади сформована так, що внесення будь-яких змін стосовно конституційного ладу та розриву відносин з британською монархією буде вкрай складним процесом, оскільки вимагатиме одностайності всіх провінцій і федерального уряду. Відтак можна стверджувати, що в коротко- та середньостроковій перспективі Нова Зеландія та Канада залишатимуться під владою британської корони.
Карибський басейн – басейн республік?
На відміну від Нової Зеландії, Ямайка більш чутливо ставиться до питань колоніального минулого. Ця держава – перший претендент на вихід з-під влади британської корони. Дві основні політичні партії, Лейбористська партія Ямайки та Народна національна партія, підтримують перехід до республіки, а прем’єр-міністр Ендрю Холнес після приходу вдруге до влади у 2016 р. оголосив конституційну реформу пріоритетом своєї політики.
Візит принца Вільяма та його дружини Кейт Міддлтон на Ямайку в березні цього року підтвердив консенсус політичної еліти та громадськості щодо можливої конституційної реформи. Тоді протестувальники з плакатами зібралися біля будівлі Верховної комісії Великобританії, вимагаючи, щоб Лондон виплатив репарації й офіційно перепросив за роль у работоргівлі.
Виступаючи на брифінгу для преси, прем’єр-міністр Ямайки Ендрю Холнесс сказав, що триденний візит Вільяма на острів дав можливість вирішити питання. Холнесс зазначив, що перехід острівної держави до республіканської моделі був лише питанням часу. «Неминуче, що ми рухатимемося до того, щоб стати республікою на виконання волі народу Ямайки та наших амбіцій стати незалежною, розвиненою країною, що процвітає», — написав Холнесс у твіттері після зустрічі з принцом Вільямом.
Міністр правових і конституційних питань Марлін Малаху Форте заявила, що зараз уже розпочато процес формування Комітету з конституційної реформи, який включатиме представників опозиції. Ба більше, міністерка висловила сподівання, що карибська країна стане республікою до наступних загальних виборів, які мають відбутися у 2025 році.
Дуже ймовірно, що питання проведення референдуму стосовно зміни державного устрою буде вирішено найближчим часом. Що, однак, не означатиме автоматичного виходу Ямайки зі складу Співдружності націй. Цілком можливий сценарій Барбадосу, який у 2021 році змінив форму правління з конституційної монархії на парламентську республіку, продовжуючи при цьому залишатися членом Співдружності.
Те саме буде можливим для іншої держави Карибського басейну – Антигуа і Барбуди. Гастон Браун, прем’єр-міністр держави, заявив, що референдум стосовно зміни державного устрою може відбутися протягом трьох років, якщо його переоберуть на посаду наступного року. Браун зробив цю заяву після визнання Чарльза ІІІ королем і главою держави.
***
Тим часом сам Чарльз III не гає часу і намагається закріпити свій вплив і владу корони над державами Співдружності. В один день він прийняв у себе прем’єрів Канади, Австралії, Нової Зеландії, Ямайки та Багам. Новий король намагається зробити все можливе для того, щоб Співдружність утрималася після смерті Єлизавети II.