ГоловнаСвіт

Історичні виклики й фальшиві рецепти – Європа на роздоріжжі

6 серпня в англійські версії LB.ua була опублікована стаття прем'єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького "Historical challenges and false directions - Europe at the crossroads". Наразі пропонуємо переклад цього тексту українською мовою.

Війна в Україні оголила правду про Росію. Той, хто не хотів помічати, що держава Путіна схильна до імперіалізму, нині змушений визнати факт, що в Росії відродилися демони XIX та XX століття: націоналізм, колоніалізм, а також дедалі виразніший тоталітаризм. Але війна в Україні оголила правду й про Європу. Багато хто з європейських лідерів піддався чарам Володимира Путіна й тепер переживає шок.

Фото: Макс Левін

Повернення російського імперіалізму не мало б стати несподіванкою. Росія майже 20 років поволі відбудовувала свої позиції перед самим носом Заходу. Захід тим часом обирав геополітичну дрімоту замість розсудливої чуйності. Волів заплющувати очі на проблему, що дедалі посилювалася, замість завчасно їй протидіяти.

Європа опинилась у нинішній ситуації не тому, що була недостатньо інтегрованою, а тому, що не хотіла почути голос правди. Цей голос багато років лунав із Польщі. Польща не домагається монополії на правду, але у справах відносин із Росією ми значно досвідченіші за інших. Президент Польщі, Лех Качинський, мав слушність, немов та Кассандра, віщунка падіння Трої, коли багатьма роками раніше говорив, що Росія не зупиниться на Грузії, а піде далі. І його так само не послухали.

Факт ігнорування польського голосу – це лише приклад глибшої проблеми, з якою бореться сьогоднішній ЄС. Рівність усіх країн у ньому має декларативний характер. Політична практика свідчить, що враховується передовсім голос Німеччини та Франції. Отже, ми маємо справу з формальною демократією, але фактичною олігархією, в якій повнота влади належить найсильнішим. До того ж, найсильніші припускаються помилок, але не здатні приймати критику ззовні.

Фото: EPA/UPG

Запобіжник, який захищає ЄС від тиранії більшості, це принцип одностайності. Пошук компромісу у гроні 27 країн, які так часто мають полярні інтереси, може фруструвати, а сам компроміс не завжди задовольняє всіх на 100%. Однак це гарантує, що кожен голос буде почуто, а узгоджене рішення задовольнить мінімум очікувань кожної з держав-учасниць.

Якщо хтось пропонує, щоб дії ЄС ще більше, ніж раніше, залежали від рішень Німеччини – а це стало б наслідком скасування принципу одностайності – достатньо зробити короткий ретроспективний аналіз німецьких рішень. Якби впродовж останніх років Європа завжди діяла так, як цього бажала Німеччина, ми були б сьогодні в кращій ситуації чи в гіршій?

Якби вся Європа керувалася німецьким голосом, то вже багато місяців діяв би не тільки «Північний потік-1», але й «Північний потік-2». Залежність Європи від російського газу, яка нині служить Путіну як інструмент шантажу всього континенту, була б практично невідворотньою.

Якби вся Європа у червні 2021 року прийняла пропозицію організувати самміт ЄС-Росія, це б завершилося визнанням Путіна повноправним партнером і скасуванням санкцій, запроваджених проти Росії після 2014 року. Якби ця пропозиція – заблокована тоді Польщею, Литвою, Латвією та Естонією – була прийнята, Путін отримав би гарантію, що ЄС не здійснюватиме реальних кроків на захист територіальної цілісності України.

Фото: EPA/UPG

Якби Європейський Союз затвердив запропоновані 2015 року правила розподілу мігрантів замість рішучої політики захисту власних кордонів – основоположного атрибуту суверенності держави – то нині ми дедалі частіше ставали б предметом, а не суб’єктом міжнародної політики. Це саме 2015 року Путін виявив, що мігрантів можна використовувати у гібридній війні проти ЄС і в 2021 році разом із Олександром Лукашенком атакував таким чином Польщу, Литву й Латвію. Якби ми 2015 року послухали прихильників відкритих кордонів, сьогодні наша стійкість щодо чергових великих криз була б іще меншою.

І врешті: якби вся Європа надсилала Україні зброю у таких масштабах і в такі терміни, як Німеччина, війна давно б уже закінчилася. При чому абсолютною перемогою Росії. А Європа опинилася б напередодні нової війни. Бо слабкість противника спонукала б Росію рушити далі.

Сьогодні кожен голос із Заходу, який закликає зменшувати поставки зброї в Україну, пом’якшувати санкції, спонукати «обидві сторони» (тобто агресора й жертву) до діалогу – ознака слабкості для Путіна. Але ж Європа значно сильніша, ніж Росія.

Фото: Daniel Kalker

Якщо ми справді сьогодні прагнемо говорити про демократичні цінності, то саме час для великого іспиту сумління Європи. Надто довго головною цінністю багатьох держав була низька ціна російського газу. Але ми знаємо, що низькою вона могла бути тому, що в ній не була врахована реальна ціна крові, яку нині платить Україна.

Подолання імперіалізму в Європі – це виклик і для самого Європейського Союзу. Міжнародні організації зможуть ефективно протистояти імперіалізмові виключно тоді, коли самі захищатимуть фундаментальні цінності – свободу і рівність усіх своїх держав-учасниць. Це особливо актуально стосовно Європейського Союзу.

ЄС має дедалі більші проблеми з дотриманням принципів свободи й рівності усіх держав-учасниць. Дедалі частіше ми чуємо, що не консенсус, а більшість має вирішувати майбутнє всієї Спільноти. Розширення сфер діяльності ЄС, в яких ми відходимо від принципу одностайності, наближає нас до моделі, в якій сильніші і більші домінують над слабшими й меншими.

Дефіцит свободи й дефіцит рівності проявляється також у зоні євро. Прийняття спільної валюти не гарантує сталого й гармонійного розвитку. Ба більше, євро запроваджує механізми взаємного суперництва, яке можна побачити, наприклад, у постійному надмірі експорту деяких держав, які запобігають апреціації власної валюти за допомогою підтримування економічної стагнації у інших. У такій системі рівність шансів залишається лише на папері.

Ці недоліки роблять Європейський Союз особливо вразливим і ослаблюють його в протистоянні з російським імперіалізмом. Росія прагне перетворити Європу на щось, що було їй знайоме й близьке кілька століть поспіль – на парад імперій з розподіленими сферами впливу. Я не мушу додавати, що такий «міжнародний порядок» означає для європейського миру.

Фото: EPA/UPG

Дедалі частіше можливості захисту прав, інтересів чи потреб середніх і малих держав програють у порівнянні з найбільшими державами. Це порушення свободи часто здійснюється нібито в ім’я добра всієї спільноти.

Спільний інтерес був цінністю, що лежала в основі європейського проєкту. Це була рушійна сила європейської інтеграції від самого її початку. Нині це добро під загрозою через партикулярні інтереси, підсилювані найчастіше національним егоїзмом. Система пропонує нам нечесну гру між слабкими й сильними. У цій грі є місце як для найбільших, економічно потужних держав, так і для малих і середніх, позбавлених таких переваг. Найсильніші вдаються до політичного й економічного домінування, а останні – до політичного й економічного клієнтелізму. Для усіх спільний інтерес стає дедалі абстрактнішою категорією. Європейська солідарність перетворюється на порожнє поняття, зведене до вимушеної згоди на фактичний диктат сильнішого.

Говорімо сьогодні прямо: лад Європейського Союзу нині не достатньо захищає нас від чужого імперіалізму. Ба навпаки: європейські інституції та практики, самі не позбавлені спокуси домінування над слабшими, залишаються відкритими до просочення російського імперіалізму.

Тому я закликаю усіх лідерів Європи мати сміливість мислити в категоріях, що відповідають часу, в яких нам випало жити. Ми проживаємо історичний момент. Імперська Росія може бути переможена – завдяки Україні й нашій підтримці. Перемога в цій війні – це питання виключно нашої послідовності й рішучості.

Завдяки поставкам спорядження, масштаби яких – як на можливості Заходу – досі відносно невеликі, Україна почала змінювати хід війни. Росія атакує, сіє смерть і руйнування, вдається до жорстоких злочинів, але вже майже пів року моральний дух українців залишається незламним. Моральний же дух російських військ – як свідчать дані розвідки – дедалі слабшає. Армія несе дуже серйозні втрати. Арсенал зброї та іншого спорядження не безкінечний, а поновити його – в умовах санкцій – промисловості буде все складніше.

Фото: EPA/UPG

Тож треба підтримувати Україну, щоб вона повернула втрачені території і змусила Росію відступити. Лише тоді буде можливий справжній діалог і таке завершення війни, яке буде означати її справжній кінець, а не тільки коротку перерву перед черговим нападом. Тільки такий кінець буде означати нашу перемогу.

Загрозу імперіалізму ми мусимо подолати також усередині ЄС. Нам необхідна глибока реформа, яка поверне спільний інтерес і рівність на провідні позиції серед європейських принципів. Це не станеться без зміни оптики – про напрямки й пріоритети роботи ЄС мають вирішувати держави-учасниці, а не європейські інституції, оскільки це інституції були створені для держав, а не держави для інституцій. Фундаментом співпраці щоразу має бути пошук порозуміння, а не домінування найбільших над рештою.

Нинішня ситуація вимагає від нас мислити в зовсім інших рамках. Ми повинні мати сміливість визнати, що ЄС не впорався так, як мав би, ні з ковідною кризою, ні з війною. Однак проблема не в тому, що ми надто повільно просуваємося шляхом інтеграції й мусимо терміново цей процес пришвидшити. Проблема в тому, що сам цей шлях помилковий. Часом замість двох кроків уперед варто зробити крок назад і поглянути на речі з певної перспективи. Перспектива повернення до принципів, що були закладені в європейську спільноту від початку, здається беззаперечною. Йдеться не про те, щоб ставити під сумнів підвалини ЄС, а про те, щоб їх зміцнити, а не будувати впоперек них. Європа як ніколи потребує надії. А її вона може відшукати лише в поверненні до принципів, а не в зміцненні інституційної надбудови.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram