1. Китай – комуністична країна
Де-юре – так, але де-факто – ні. Справді, державний апарат КНР базує своє правління на ленінсько-марксистській ідеології, проте очевидно, що все це політичний фасад, а не буденна реальність. Насправді ключовий державний принцип КНР – розвинутий націоналізм: коли економічний інтерес країни вищий за будь-яку ідеологію. Китай – це передова капіталістична економіка, яка, щоправда, перебуває під повним контролем держави. Тут немає нічого задарма. Для гарного заробітку потрібно важко працювати. Суспільна конкуренція шалена. Комуністична ідеологія присутня в Китаї; їй присвячується велика увага з боку уряду, але головним для країни є конкретний матеріальний прагматизм. Як жартівливо кажуть китайці: «навіть вчення Маркса у нас своє, китайське». Більш детальна стаття про життя китайської політичної еліти буде опублікована на LB.ua найближчим часом.
2. У Китаї немає корупції: усіх крадіїв страчують
Згідно зі 48 статтею Конституції КНР, смертна кара застосовується до злочинців, які скоїли особливо тяжкі правопорушення. Приблизно 15 000 людей щороку страчують за незаконний обіг наркотичних засобів і корупцію в особливо великих розмірах. Однак сказати, що в Китаї кожного крадія страчують, буде неправдою. За час правління Сі Цзіньпіна в країні почалася антикорупційна кампанія проти «тигрів і мух», які уособлюють великих і малих корупціонерів. Обвинувачення були висунуті 100 тисячам чиновникам, починаючи від клерків провінційних урядів і закінчуючи 120 топурядовцями. Більшість обвинувачених втратили роботу та були ув’язнені. Водночас у Китаї наявна корупція, особливо в розподілі коштів на інвестиції: будівництво, підряди тощо. Відкати, за інформацією місцевих медіа, складають 3% ВВП країни. Лише один факт, щоб зрозуміти масштаби корупції по-китайськи: 2014 року в ексміністра суспільної безпеки Чжоу Юнкана, який став мішенню антикорупційної кампанії, вилучили активів на $14,5 млрд, зокрема, 300 квартир і вілл, предмети мистецтва та антикваріату на загальну суму $160 млн і 60 автомобілів.
Хоча потрібно визнати: на побутовому рівні корупція в Китаї відсутня.
3. Жити в Китаї дешево
Життя в Китаї дешевше, ніж на Заході, однак усе-таки дороге. Бюджет сім’ї з чотирьох осіб складає приблизно $1500 без оренди житла. Це витрати на їжу, одяг, транспортування, освіту. Сама ж ціна оренди відрізняється: до прикладу, в Пекіні однокімнатна квартира площею 50 м² вартуватиме $700 на місяць. Тому багато молодих людей, економлячи, винаймають разом одне мале помешкання. Китайці жартівливо називають таких «мурашиним плем’ям». Комунальні послуги на місяць (електроенергія, водопостачання, опалення) сягають $50. У Китаї середня ціна квадратного метра в новобудові – $1000. У найбільших мегаполісах країни – у 5-7 разів більше. Середній чек у нормальному, наприклад, італійському чи німецькому ресторані – $40. Одна порція їжі (рис з овочами) у дешевій забігайлівці – чифаньці – становить $3. Літр бензину А-95 коштуватиме водію $1.
4. Китай виготовляє дешеві товари поганої якості
Так, розвиваючи свої індустрії, Китай скористався принципом «перехід кількості у якість». Проте зараз китайські корпорації виробляють конкурентоспроможну електроніку з високою доданою вартістю, котра захоплює світові ринки. 65% придбань усієї електроніки у США – з Китаю. Варто відзначити популярність китайських брендів – виробників побутової техніки, як-от: Haier, Midea, які починали зі створення холодильників, а сьогодні продають системи «розумного дому», де роботи-прибиральники автономно чистять оселю. То чому ж у пострадянських країнах, зокрема й в Україні, багато китайських товарів низької якості? Відповідь проста: через нашу низьку платоспроможність. Вітчизняні імпортери, замовляючи товари для українців, просять китайських виробників максимально економити заради низької ціни, що останні і роблять – знижують витрати, купуючи комплектуючі поганої якості. На західні ринки Китай продає товари високої якості, намагаючись розвинути лояльність споживачів до китайських брендів.
5. Китайці бідні
Дохід на душу населення в Китаї складає $10 500. В Україні – $3 726. За останні 30 років, як на цьому наголосив Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, 800 млн китайців перестали бути бідними. Статистика Світового банку свідчить, що лише 0,6% китайського населення залишається таким, проживаючи менше ніж на $2.3 на день. Однак потрібно наголосити, що міжнародна фінансова установа, як і сам Пекін, формує ці рейтинги, виходячи з національних порогових значень рівня бідності та добробуту – китайські показники удвічі нижчі за стандарт ООН.
Утім, і це теж визначив Світовий банк, Китай уже давно перейшов до категорії держав із доходом вищим від середнього, тож для нього має встановлюватися вища межа бідності, у розмірі $5,50 на день. А от якщо брати цей показник, то виявиться, що 40% населення Китаю живе нижче від допустимого. Минулого року прем'єр-міністр КНР Лі Кецян заявив, що в Китаї, як і раніше, проживає 600 мільйонів людей, чий щомісячний дохід становить лише 1000 юанів ($154). Три чверті людей з такими доходами мешкають у селах. І, за певними оцінками, близько 300 млн з них мігрували до міст, де вимушені працювати на низькооплачуваних роботах без належних соціальних гарантій.
Усе ж слід сказати, що за останні 10 років Китай інвестував у боротьбу з бідністю приблизно $300 млрд. Сьогодні 40% китайського населення витрачає від $10 до $50 на день. 400 млн китайців вважаються середнім класом, заробляючи від $15 тис. до $70 тис. на рік.
6. Китай повністю обмежує західну культуру
Китай ставиться до західної культури прагматично: те, що вважає небажаним, блокує та відсіює, однак те, що йому потрібно, він бере з Заходу. Як-от: технології, ноу-хау, досвід модернізації. Сучасні великі китайські міста не відрізняються від європейських чи американських мегаполісів, хоча в КНР панує зовсім інша соціальна атмосфера: вночі безпечно ходити вулицями, немає великої кількості безхатченків, у містах влада намагається підтримувати чистоту та порядок.
Водночас китайська влада, вочевидь, виступає проти вестернізації населення; ба більше, вона блокує те, що може вплинути на мізки, особливо молодих людей. Пекін веде активну боротьбу проти західних медіа. До прикладу, такі платформи, як CNN і BBC, там просто заборонені. Така сама доля й соціальних мереж і відеоплатформ YouTube, Google, Google+, Facebook, Snapchat, Instagram. Китайські провайдери наймають людей, які штучно відсіюють користувачу небажаний контент; вони називаються «мамами».
Усе це призвело до падіння популярності західних брендів. Китайський ринок почали покидати такі бренди одягу, як Forever 21, Old Navy, Esprit, Bershka, Pull & Bear та Stradіvаrius. Покоління міленіалів, які народилися на початку 1990-х, і зумерів, котрі з’явилися на світ десь з 1995 по 2010 рік, усе менше обирають західне кіно, моду та спосіб життя. Це «заслуга» китайської влади. Якщо у 2013 році найбільш популярними у КНР були фільми «Аватар», «Титанік» і «Трансформери», то вже у 2020-му китайська молодь масово дивилася локальні продукти: «Мій народ», «Моя батьківщина» тощо.
7. Китайці їдять лише рис
Мешканці Китаю вважать, що протягом доби обов’язково потрібно поїсти «основної їжі» - рису чи локшини. Але це не означає, що вони споживають виключно рис. Китайська цивілізація славиться своїми тисячолітніми гурманськими традиціями, майже кожна місцина має якусь особливу, відому на всю країну страву. Наприклад, локшина з міста Ланьчжоу чи солодка свинина з півночі Китаю. Для китайців важливо гарно та смачно поїсти, хоча інколи їхні смакові вподобання обурюють публіку, як-от поїдання собачатини на щорічному фестивалі собачого м’яса у провінції Гуансі. Для банкету забивають 15 тис. собак.
8. У Китаї найбрудніше повітря на планеті
За роки екстенсивного економічного розвитку екологія Китаю зазнала значного забруднення, особливо повітря, вода, ґрунт. Утім Пекін визначив збереження екології одним із державних пріоритетів, активно інвестуючи в альтернативні джерела енергії. Зараз зменшується кількість днів, коли великі китайські міста покриваються смогом: працює програма відмови від використання вугілля для опалення та заміна його природним газом, спалення якого не генерує значних викидів СО2.
Водночас сказати, що китайці дихають чистим повітрям, буде неправильно. Якщо подивитися на міжнародний рейтинг найбільш забруднених міст планети, то станом на 29 листопада відразу кілька китайських: Вухань, Шеньян, Чунцін і Шеньян – входять у двадцятку найзабрудненіших у світі.
9. Китайська робоча сила – дешева
Вона значно подорожчала. Тому Китай поступово відходить від моделі «фабрики світу», інвестуючи в технології, аби стати світовим інноваційним хабом. У 2021 році одна година праці китайського робітника на заводі оцінюється в $6. Для порівняння, у Мексиці – $5, В’єтнамі – $3, а от у Польщі – 11 євро. Середня заробітна плата фабричного працівника складає $1016.
10. У Китаї можна стати «своїм»
Зважаючи на карколомний економічний підйом Китаю, посилення впливу його «м’якої сили», багато українців замислюються про вивчення китайської мови чи поїздку до КНР, щоби знайти там кращі перспективи, не беручи до уваги ексклюзивність китайського соціуму. А це дуже важливо, інакше можна спіймати облизня – розчаруватись. Адже навіть проживаючи в Китаї, спілкуючись з китайцями їхньою мовою, працюючи з ними, перебуваючи поряд щодня, іноземець однаково завжди залишиться іноземцем – «вічним гостем» для місцевих. До нього будуть приязно ставитися, але ніколи не приймуть за «свого».
