Новий – забутий старий союз
Біда не в тому, що США створили новий союз із Великобританією (союзником по НАТО) та Австралією (основним стратегічним партнером Альянсу). Той, хто цікавиться історією та сучасними реаліями регіональних і глобальних альянсів, знає, що безпекових об’єднань існує чимало у світі. Та сама Франція має спільне військово-політичне партнерство з Британією, що діє на базі Ланкастерського договору від 2010 року. Існує окрема франко-німецька бригада. Балтійські країни сформували спільну військово-морську ескадру. Сполучені Штати створили чимало альянсів і в часи холодної війни, і після її звершення. Вони підписали окремі зобов’язувальні договори з Канадою, Індією, Японією, Австралією, Новою Зеландією, Ізраїлем. Цей список можна продовжити, і він з часом лише розширюватиметься.
Слід зрозуміти: будь-який такий альянс посилює присутність у регіоні та допомагає тим чи іншим державам протидіяти агресивній політиці сильніших режимів. А головне – це дає можливості США розширювати свій вплив.
Саме так функціонував тристоронній союз між Штатами, Австралією та Новою Зеландією (за прикладом якого нині будується тристоронній альянс по лінії Вашингтон – Лондон – Канберра) – ANZUS. Це об’єднання створювалося, щоб стримувати Японію та протидіяти комунізму, який почав поширюватися в Азії наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років. Крім того, австралійці та новозеландці розуміли, що Великобританія більше не є їхнім гарантом безпеки.
Тоді справа також стосувалася посилення двох тихоокеанських партнерів США за рахунок американської військової присутності в регіональних водах. Вашингтон отримав можливість проходу своїх бойових суден з ядерною зброєю та ядерними двигунами. Ба більше, Вашингтон намагався проводити випробування зброї масового ураження на території цих держав (подекуди йому в цьому заважав Париж, який і сам їх проводив у південній частині Тихого океану). Нова Зеландія, до речі, у 1986 році заявила про створення без’ядерної зони і заборонила американцям прохід суден. США вивели цю країну з договору, куди вона згодом знову увійшла (щоправда, політики не змінила).
А проте цей контингент союзників брав участь у війнах у В’єтнамі, в Афганістані, Іраку тощо.
Зараз ситуація схожа і формат зрозумілий: американці, виключивши Нову Зеландію (через її без’ядерну позицію), створили новий оборонний союз із Великобританією та Австралією. Причини для його формування приблизно ті самі, що й у 1950-х роках минулого століття – стримування потужної країни, нові небезпеки в регіоні, експансія супротивника на інші території, що загрожує інтересам союзників. Тільки тепер головний ворог – не Японія і СРСР, а Китай.
І знову в порядку денному постає питання посиленої американської присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні та створення новітніх засобів стримування – цього разу атомних субмарин.
Ляпас Макрону
США та Великобританія допоможуть австралійцям створити свій атомний флот – нині лише шість держав у світі мають атомні субмарини. Американці та британці збудують вісім підводних човнів, а США до того ж надаватимуть Канберрі високозбагачений уран (Австралія колись погодилася його не виробляти).
Ця угода є ляпасом Франції й особисто президентові Макрону. У 2016 році австралійський уряд підписав із французьким оборонним підрядником, компанією Naval Group, угоду про будівництво 12 дизельних субмарин. Ціна такого проєкту склала $66 млрд, а саме виробництво було локалізоване (переважно) на австралійській території.
Від самого початку ця угода мала чимало проблемних моментів – її кошторис зростав, реалізація затримувалася. Словом, процес майже зупинився. У 2021 році австралійці відхилили проєктну частину договору, французи зобов’язалися переробити. Улітку особисто Макрон переконував австралійського прем’єра Моррісона в надійності французького підрядника.
Аж ось, коли сторони майже дійшли згоди, США, Великобританія та Австралія оголошують про створення безпекового союзу, а американці та британці відбирають у французів багатомільярдний контракт. Контракт, який мав би діяти до середини 2040-х років, дозволив би в спокійному режимі працювати підприємствам у Франції та забезпечив би роботою тисячі французів. І все це відбулося на тлі президентської кампанії, яка вирує у Франції, під час намагань Макрона відвоювати для своєї країни першість у Європі. При цьому Францію повідомили останньої миті, а коли домовленості між Австралією та США вже були досягнуті, австралійський прем’єр під час візиту до Парижа особисто запевняв Макрона, що французький контракт залишатиметься чинним.
Міністр закордонних справ Ле Дріан назвав цей крок американців та австралійців «ударом у спину». Франція відкликала послів зі США та з Австралії. Однак ключове – відмова Французької Республіки брати участь у святкуваннях з нагоди 240-ї річниці Чесапікської битви. Нагадаю, що саме завдяки французькому флоту, який тоді переміг на морі англійців, американці отримали вирішальну перемогу у війні з короною та й саму незалежність. З погляду символізму це більш пам’ятна подія, ніж конструкція статуї Свободи, яку подарували французи американцям.
Зараз готуються перемовини між Макроном і Байденом, на яких голова Білого дому намагатиметься заспокоїти французького колегу. Утім після такого публічного ляпаса досягти цього буде вкрай складно. І річ навіть не в тому, що Франція втратила контракт, що це ускладнить Макрону виборчу перемогу. Річ у тому, у якій формі все це було зроблено.
Зміна цінностей
Після перемоги на виборах Байден заявив усьому світу: «Америка повернулася». Нині здається, що вона розвернулася, що США більше не зважають на інтереси союзників, а цинічно змінюють підходи у своїй політиці залежно від обставин.
Макрон каже, що Франція намагатиметься змінити стратегічний концепт НАТО, починаючи із цьогорічних консультацій у Мадриді. Однак це навряд чи допоможе відкоригувати політику Сполучених Штатів, які сфокусовані на проблемі Китаю.
Погляньмо правді у вічі: Вашингтон упродовж останніх пів року зраджує інтереси своїх партнерів у різних регіонах світу. Виведення військ з Афганістану занурило цю країну й увесь регіон у кризу, яка ще довго не вирішиться. США домовилися з терористами – з тими, проти яких точилася війна всі двадцять років. Країни НАТО просто були поставлені перед фактом тієї ганебної евакуації, яку ми бачили.
З Путіним Байден провів перемовини в Женеві. Результат – посилення РФ на територіях колишнього СРСР, таємна угода з Німеччиною, що дозволила добудувати «Північний потік-2». Вашингтон досі вважає, що зможе відірвати Москву від Пекіна. А Москва тільки й чекає, щоб американці та китайці перегризли одне одного.
На Близькому Сході дії США послабили позиції Ізраїлю та Саудівської Аравії. У останньої забирають комплекси ППО «Patriot», про які так мріють українські можновладці, щоб перекинути зброю ближче до Китаю.
Тепер перед нами європейський вектор – удар по Франції та по її позиціях. І все заради Китаю та нових військових витрат на трильйони доларів. Усе це змусить французьке керівництво ще більше агітувати за створення європейської армії.
Нинішня криза – не про обман на суму $66 млрд, не про зраду, не про нові оборонні союзи. Вона про втрату довіри і про підрив трансатлантичної єдності.
