Чому лише зараз лідер кампанії Brexit став прем’єр-міністром?
Приголомшливі результати червневого референдуму 2016 року про вихід країни з ЄС змусили подати у відставку тодішнього очільника уряду Девіда Кемерона, який проводив кампанію за збереження членства в союзі. Здавалося логічним, якщо б його посаду обійняв лідер табору переможців плебісцитарного змагання. При обранні наступного лідера торі у 2016 році важливим стало те, що Консервативна партія, як ніколи до цього раніше, була (і понині залишається) розколотою в питанні виходу країни з ЄС.
Підкорюючись вердикту громадян, торійський істеблішмент вирішив висунути на пост лідера партії і прем’єр-міністра політика, який міг би об’єднати навколо себе однопартійців і громадян. Для цього було обрано компромісну фігуру Терези Мей, в той час як переможець і представник крайньої позиції в підході до моделі Brexit Борис Джонсон за підтримку делегованого кандидата отримав посаду міністра закордонних справ. Тереза Мей не брала активної участі в кампаніях щодо Brexit, чим забезпечила собі право приєднатися до переможців, а тому була не настільки токсичною фігурою, як Джонсон чи Гоув, щоб європейські політики могли проводити з нею конструктивні перемовини про вихід країни з ЄС.
Спадок Терези Мей
«Brexit означає Brexit», – категорично у своїй невизначеності влітку 2016 року зазначила новообрана прем’єр-міністр. 29 березня 2017 року Тереза Мей активувала ст. 50 (2) Договору про ЄС, чим запустила дворічний таймер виходу Британії з Євросоюзу. Формально, розпочавши процедуру Brexit, Тереза Мей розраховувала на додаткову підтримку від британців, саме тому ініціювала проведення дострокових виборів до парламенту, щоб підтвердити свою легітимність як прем’єра та розширити консервативну більшість в Палаті громад. Однак, вибори 8 червня 2017 року стали для Терези Мей справжнім фіаско: консерватори втратили більшість в парламенті, скоротивши свою чисельність на 12 мандатів. Терезі Мей вдалося зберегти посаду лише завдяки підтримці 10 депутатів Демократичної юніоністської партії (далі – ДЮП), яка діє в Північній Ірландії і виступає за союз із Великою Британією. Сформований Терезою Мей уряд меншості, враховуючи розкол в самій консервативній партії щодо Brexit, наперед визначив долю другої жінки-прем’єра в британській політиці.
Угода з ЄС, досягнута Терезою Мей, не отримала своєї підтримки в Палаті громад. Провал моделі «м’якого Brexit» щодо виходу країни з ЄС спричинив справжній політичний хаос у Вестмінстері, що підтверджується фрагментацією парламенту, неспроможністю політичного істеблішменту дійти згоди щодо подальших дій у процесі виходу країни з ЄС, і, в решті-решт, повним паралічем уряду. Такий стан справ призвів до того, що ЄС і Британія двічі переносили deadline Brexit (на 12 квітня, а потім на 31 жовтня 2019 року).
Однією з умов ЄС на погодження другої відстрочки виходу Британії з ЄС стала участь країни у виборах до Європарламенту. Результати цих виборів стали надзвичайно показовими, адже впевнену перемогу отримала новостворена політична сила Найджела Фараджа – партія Brexit, яка отримала понад 30% голосів підтримки виборців, тоді як консерватори лише 9%, втративши 12 пунктів підтримки в порівнянні з минулими виборами, а лейбористи – 14 % (на 11 пунктів менше). Наступного дня після виборів до парламенту ЄС Тереза Мей оголосила про свою відставку з посади лідера Консервативної партії, а отже, згідно з британською політичною традицією, і з поста прем’єр-міністра країни. Таким чином, майже 3 роки роботи очільника уряду виявилися безрезультатними.
Соціально-політичне роздроблення країни
Затяжний невизначений процес Brexit без чітко окресленого способу розв’язання цього гордієвого вузла вкрай поляризував британський політичний клас, суспільство і регіони країни. Пересічні британці небезпідставно звинувачують всі політичні партії парламенту в нездатності дійти згоди стосовно моделі виходу з ЄС. Соціологічне опитування, яке було проведено спільно YouGov та The Times, демонструє, що станом на 24 липня 2019 року консерватори мають найбільшу підтримку серед виборців – 25%, ліберальні демократи – 23%, лейбористи – 19%, партія Brexit – 17%. Бориса Джонсона вважають кращим прем’єром для Великої Британії 38% опитаних, тоді як лідера лейбористів Джеремі Корбіна – 20%, при цьому 38% не визначилися з відповіддю. Опитування рівня підтримки ідеї виходу з ЄС серед британців, результати яких були опубліковані наприкінці червня 2019 року неурядовою організацією «What UK Thinks: EURef2 Poll of Polls», засвідчують, що 52% бажають залишитися в ЄС, а 48% – покинути.
Brexit став справжнім соціальним катаклізмом для країни, коли піддані Її Величності поділяють себе на прихильників і противників виходу країни з ЄС. Часом ця фрагментація впливає навіть на родинні стосунки. Прекрасною ілюстрацією цієї тези є ситуація, яка склалася в родині новообраного прем’єр-міністра. Брат Бориса Дженсона Джо, будучи заступником міністра транспорту, подав у відставку на знак протесту проти Brexit, підтримуючи ідею проведення другого референдуму. Сестра прем’єр-міністра Рейчел пішла ще далі і на знак протесу проти виходу країни зі складу Євросоюзу, оголилася в прямому ефірі відомого телеканалу Sky News. Зазначене яскраво демонструє гострість протистояння в питанні бачення майбутнього країни як серед політикуму, так і в цілому в суспільстві.
Борис-Brexit: «зроби або помри»
Саме така позиція була озвучена новоспеченим прем’єр-міністром стосовно перспектив втілення Brexit. Приступивши 25 липня 2019 року до виконання повноважень, Борис Джонсон ризикнув своєю політичною кар’єрою, адже отримав лише 99 днів для виконання своєї місії – здійснення Brexit. У разі невдачі, він може стати прем’єром з найкоротшим терміном правління в історії Великої Британії. Так, під час своєї першої промови в якості очільника уряду на Даунінг-стріт 10, а потім і в Палаті громад, Борис Джонсон пріоритетом своєї діяльності назвав «відновлення довіри до нашої демократії та виконання неодноразових обіцянок парламенту перед людьми, щодо виходу з Європейського Союзу – і зробивши це 31 жовтня, без будь яких якщо і але».
Найжорсткіша чистка Кабінету в сучасній політичній історії Великої Британії, в межах якої на ключові пости призначено пристрасних прихильників виходу Британії з ЄС, покликана відновити колективну міністерську відповідальність, забезпечити зміну бачення моделі виходу країни з ЄС, а також у перспективі зберегти владу в руках консерваторів. Під час виборів лідера торі YouGov було проведено соціологічне опитування, результати якого показують, що консерватори схильні розглядати Бориса Джонсона як людину, яка може впоратися з усім блоком завдань, що постають перед країною. Більшість виборців торі – 57% – хочуть бачити, як він керує процесом Brexit, і, хоча менше людей прагнуть бачити, як він керує країною після цього, дана цифра все одно доволі висока – 46%.
Оскільки наразі існує реальна перспектива виходу країни з ЄС без угоди, Борис Джонсон створив «військовий кабінет», щоб здійснити Brexit «будь-якими необхідними засобами» до 31 жовтня. До складу вказаного «кабінету в кабінеті» ввійшли: канцлер герцогства Ланкастерського Майкл Гоув, канцлер казначейства Саджид Джавід, міністр закордонних справ Домінік Рааб, секретар Brexit Стів Барклай і генеральний прокурор Джеффрі Кокс. Саме ці люди мають забезпечити втілення в життя курсу на вихід Сполученого Королівства з ЄС 31 жовтня 2019 року.
Недоліки угоди Терези Мей
Погоджена Терезою Мей та лідерами ЄС угода, була тричі відхилена парламентом. Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, а також представник від ЄС на перемовинах про зміст угоди Мішель Барньє, неодноразово заявляли, що погоджений зміст угоди не може бути переглянутий.
М. Гоув, який буде відповідати за організацію підготовки Сполученого Королівства до виходу з ЄС без угоди у своїй статті для The Sunday Times підкреслив: «Ми прагнемо того, щоб укласти угоду. Ми хочемо продовжити теплі і тісні відносини з нашими друзями, союзниками і сусідами по ЄС. Однак ми не можемо просто внести до парламенту ту ж саму угоду про вихід, яка вже тричі відхилялася. Ви не можете просто розігріти страву, яку було відправлено назад, і очікувати, що це зробить її смачнішою».
Під час свого першого виступу в Палаті громад, Борис Джонсон відзначив, що «часового обмеження недостатньо. Необхідно чітко розуміти, що шлях до угоди проходить через скасування backstop» (положення договору, яке передбачає збереження прозорого кордону між Ірландією та Північною Ірландією, яке фактично залишає частину Сполученого Королівства в правовому полі Єдиного внутрішнього ринку та Митного Союзу ЄС). Мішель Барньє назвав «неприйнятною» таку позицію прем’єр-міністра.
Питання backstop для Сполученого Королівства – це не лише питання економічних взаємовідносин з ЄС, це питання національної безпеки та цілісності країни. Конфлікт в Північній Ірландії, який тривав понад 30 років, вдалося врегулювати лише в 1998 році шляхом підписання Белфастської угоди, також відомої як угода Страсної п’ятниці. Мирний процес було реалізовано шляхом впровадження комплексу заходів політичного (створення Асамблеї Північної Ірландії), економічного (членство в Європейському внутрішньому ринку та Митному Союзі), безпекового характеру (ліквідовано 17 блокпостів на кордоні між Ірландією та Північною Ірландією) тощо. Вихід Сполученого Королівства з ЄС може нівелювати досягнення двадцятирічної давнини.
Разом з тим, збереження Північної Ірландії в зоні дії правил ЄС, після виходу із союзу Сполученого Королівства, підриває державний суверенітет країни, створюючи передумови для сепаратизму та сецесії. Ольстерські юніоністи під час обговорення угоди Терези Мей наголошували на тому, що не підтримують її, оскільки зберігається «стратегічний ризик» того, що митний кордон по Ірландському морю відріже регіон від іншої території країни. При цьому лідер ДЮП Арлін Фостер підкреслила, що для прихильників Brexit важливішим є сам факт виходу з ЄС, а для ДЮП – цілісність країни. В умовах виходу Сполученого Королівства з ЄС активізувалися ірландські націоналісти, які розглядають Brexit як унікальну можливість для об’єднання острова. При цьому, формулюючи основні принципи і цілі перемовин по виходу Сполученого Королівства, в ЄС провокаційно відзначили, що в разі демократично прийнятого рішення про возз’єднання Республіки Ірландія з Північною Ірландією, остання зможе ввійти до складу ЄС подібно до Німецької Демократичної Республіки.
Ситуація з Північною Ірландією може спровокувати активність в Шотландії. Шотландська національна партія в контексті виходу Сполученого Королівства з ЄС наголошує на необхідності проведення повторного референдуму за вихід Шотландії зі складу Сполученого Королівства, адже референдум 2014 року відбувався в істотно інших суспільно-політичних умовах. Колишній британський прем’єр від лейбористів Гордон Браун попереджає, що «Борис Джонсон може стати останнім прем’єр-міністром Великої Британії». Екс-прем’єр, етнічний шотландець, стверджує, що антиєвропейський консерватизм Джонсона розглядається в Шотландії як антишотландський.
Таким чином, збереження положення про backstop в угоді про вихід Сполученого Королівства з ЄС може коштувати Великій Британії державності. Тому британський політикум неформально вирішив дотримуватися формули, яка полягає в тому, що за відсутності погодження альтернативного «унікального рішення» по ірландському кордону «краще вихід без угоди, ніж погана угода».
Новоспечений міністр закордонних справ у своєму інтерв’ю для газети The Times відзначив, що backstop є лише одним із деяких інших положень угоди, які не влаштовують Британію. Ще одним критично важливим питанням для Сполученого Королівства Домінік Рааб назвав перехідний період. Відповідно до угоди Терези Мей, Британія до кінця 2020 року не зможе укладати угоди про економічну співпрацю з іншими країнами. Дане положення, безсумнівно, не влаштовує Сполучене Королівство, адже в межах реалізації політики Бориса Джонсона «Глобальна Британія», на заміну Єдиного внутрішнього ринку ЄС має прийти серія двосторонніх договорів про вільну торгівлю із різними країнами світу, що дозволить мінімізувати економічні втрати від виходу з ЄС.
Перспективи реалізації Brexit
Вибори до Європарламенту, а також зміна керівництва Європейської комісії дають лише невеликі шанси на перегляд угоди про вихід Сполученого Королівства з ЄС. Більш вірогідним є те, що ЄС не пристане на вимоги Сполученого Королівства, прагнучи таким чином сприяти проведенню дострокових виборів до британського парламенту і заміні політичного керівництва Сполученого Королівства в надії на відмову Британії від Brexit. Розуміючи, що ЄС незацікавлений у сприянні Сполученому Королівству у вирішенні внутрішньополітичної кризи, Борис Джонсон готує громадськість і державний апарат до найбільш вірогідного варіанту – виходу з ЄС без угоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 50 Договору про Європейський Союз, договори припиняють застосовуватися до зацікавленої держави з дня набрання чинності угоди про вихід або – у разі відсутності такої угоди – через два роки з моменту повідомлення, передбаченого в параграфі 2, якщо тільки Європейська рада за згодою зацікавленої держави-члена одноголосно не вирішить продовжити цей термін. Таким чином, якщо нову редакцію угоди не буде погоджено, а Європейська рада не надасть за проханням Британії нової відстрочки, Сполучене Королівство автоматично залишить ЄС.
Враховуючи брак часу і непохитність позицій сторін, вірогідність досягнення нової угоди є мізерною.
Як вбачається, найбільш вірогідними сценаріями подальшого розвитку подій є такі:
1. Автоматичний вихід Сполученого Королівства з ЄС. Відсутність нової угоди, небажання Британії отримувати додаткову відстрочку та одночасне небажання (відсутність підстав) Європейської ради надавати таку відстрочку. За підсумками реалізації Brexit, у Сполученому Королівстві проводяться дострокові парламентські вибори, на яких Борис Джонсон намагається отримати свій мандат довіри від британців на управління країною в нових умовах.
2. Додаткова відстрочка Brexit, яку Європейська рада надає для проведення позачергових виборів до парламенту Сполученого Королівства. Через парламентський спротив виходу з ЄС без угоди проводяться дострокові парламентські вибори на яких Консервативна партія вступає в союз з партією Brexit для підвищення своїх шансів на перемогу. За такої умови подальша доля Brexit цілком буде залежати від політичних гравців, які прийдуть до влади внаслідок виборів.
За будь-яких умов уже в 2019 році, більш ніж вірогідно, у Сполученому Королівстві будуть проведені дострокові парламентські вибори. Отримання додаткової відстрочки від ЄС буде суїцидальним кроком від Бориса Джонсона. Тому прем’єр-міністр зробить все, що від нього залежить, аби забезпечити вихід країни з ЄС 31 жовтня.
Яким постане перед нами Сполучене Королівство після хаосу виходу країни з ЄС, доводиться лише здогадуватися. Борис Джонсон, який породив цей хаос, покликаний його вгамувати і вивести державний корабель із штормових вод. Саме від вправності прем’єр-міністра залежить не лише його власна політична доля, але й майбутнє всього Сполученого Королівства. Герої народжуються в горнилі екстремальних небезпечних життєвих ситуацій. Борис Джонсон створив для себе чудові умови для того, аби стати національним героєм Сполученого Королівства.