“Все, чого я найбільше боюсь — щоб Росія не продовжила агресію проти Грузії. Цій країні дай тільки привід розпочати нову війну. Їй можуть не сподобатися протести у Тбілісі. Навряд чи Росія зрозуміє, що грузинському народу набридли наші брехливі урядовці. Вони — негідники, але ж вони наші негідники”, - не випускаючи з рук смартфон з ввімкненою онлайн-трансляцією акції протесту у грузинській столиці, говорить власник невеличкого кафе у селі Ґерґеті, на півночі Грузії.
Того вечора, коли в Тбілісі тільки-но розпочались протести, і в Ґерґеті, і в сусідньому селищі Степанцмінда — адміністративному центрі Казбеґського муніципалітету — більшість місцевих уважно слідкували за перебігом подій біля грузинського парламенту.
- Якби я була в Тбілісі, то обов'язково теж вийшла б на протести. Зараз там знаходяться мої діти і я підтримую їх, - зізнається господарка гостьового будинку Нато зі Степанцмінди.
Хвиля протестів у Тбілісі, що розпочались ввечері 20 червня стали відповіддю людей на дії депутата Держдуми Росії Сєрґєя Ґаврілова на відкритті сесії Міжпарламентської асамблеї православ'я. Він узяв слово на засіданні, всівшись у кріслі спікера парламенту Грузії й звернувся до присутніх російською мовою. Багатьма це було сприйнято як пряма образа суверенітету країни.
Грузинська опозиція заявила, що уряд Грузії здійснив акт зради, впустивши до країни й надавши почесне місце в парламенті людині, яка неодноразово робила заяви на підтримку незалежності Абхазії і Цхінвальського регіону (так званої “Південної Осетії”) і брала участь у війні проти грузин в Абхазії в 1993 році. Того ж дня під стінами грузинського парламенту зібрався мітинг, учасники якого почали вимагати відставки членів уряду і намагались прорватись всередину будівлі. Чимало людей на протести вийшли з плакатами “Росія — окупант” і символікою, що нагадує про окупацію Російською Федерацією 20% території Грузії. Протести тривають і досі, а тисячі людей збираються в центрі Тбілісі кожного вечора.
“Все неможливе - можливо”
Розташована у високогірній центральній частині Великого Кавказького хребта у підніжжі Казбека Степанцмінда ще донедавна економічно сильно залежала від Росії. Саме тут, в 11 кілометрах на північ у Дар'яльській ущелині розташований єдиний прикордонний пункт між Російською Федерацією і підконтрольною територією Грузії. Найближче до Степанцмінди велике місто — столиця Північної Осетії, Владікавказ. Осетини населяли й деякі села Казбеґського муніципалитету, переважно в його західній частині, в Трусовській ущелині. Осетинський фактор уже багато років поспіль викликає занепокоєння щодо можливої дестабілізації цього регіону. Його час від часу підігрівають керманичі так званої “Південної Осетії”, що висувають свої “територіальні претензії” Грузії.
В радянські часи осетинські села Казбеґського регіону вважались ледь не передмістям Владікавказу. Після відновлення незалежності Грузії й появи кордонів їх жителі не змінили звичного життя: на зиму вони перебирались до російської Північної Осетії, а влітку повертались у гори, займаючись землеробством і утримуючи худобу.
Нині у Кабеґському муніципалітеті проживає трохи менше як 5 тисяч осіб, у тому числі біля 1300 у Степанцмінді. До його складу, крім адміністративного центру входить ще 45 сіл, в яких грузинів абсолютна більшість. Осетинів тут нараховується, відповідно до перепису населення 2014 року, лише 13 осіб. У 2002 році їх було значно більше — 189.
Після одностороннього закриття Росією кордону з Грузією у 2006 році, яке тривало кілька років поспіль, майже всі осетини з Казбеґського муніципалітету переїхали до Північної Осетії. Російсько-грузинська війна в серпні 2008 року пришвидшила цей процес. Відтоді в російських медіа постійно поширюється інформація про те, що грузинська влада забороняє доступ приблизно двом сотням осетинів до рідних сіл. Підтверджують це і представники грузинської влади — зокрема, депутат грузинського парламенту від правлячої партії “Грузинська мрія” Лєрі Хабєлов. Втім, одним із перших у цьому “осетинському чорному списку” опинився Ґаірбек Салбієв, який від імені очолюваної ним неурядової організації “Дар'ял” неодноразово заявляв про необхідність “повернення осетинських земель”, що на його думку може “поставити хрест на грузинській державності”.
Плацдармом для нової агресії РФ у Закавказзі вважають і так звану “народну дорогу”, що ударними темпами будується в аварських регіонах Дагестана, які межують переважно з грузинською Кахетією. Нова траса повинна зв'язати гірські й рівнинні дагестанські села. Проте масштаби будівництва цієї трисмугової дороги, для якої в горах пробивають тунелі дають привід сумніватися, що робиться вона виключно для потреб аварських селян. Адже нею буде зручно також у разі потреби організовувати швидку передислокацію груп російських військ.
Туристичний бум у Казбеґі
Жодного стовпотворіння не спостерігається на грузинському КПП у Дар'яльській ущелині на кордоні з Росією. Попри те, що президент РФ Владімір Путін встиг оголосити про евакуацію російських туристів з Грузії, заборонив з 8 липня польоти російських авіакомпаній і призупинив реалізацію туристичних поїздок до цієї країни. Відповідні укази Кремль назвав вимушеним заходом на тлі “екстремістських настроїв” у Тбілісі.
КПП “Казбеґі — Вєрхній Ларс” через Дар'яльську ущелину є одними з головних воріт потрапляння росіян до Грузії. Ними користуються туристи, які їдуть власними машинами або автобусами. Проте натовпу з охочих виїхати до РФ не помітно. Кілька легкових автівок і невелика черга з фур з українськими, російськими, але переважно з вірменськими номерами та групи туристів, які приїхали відвідати розташований на кордоні й нещодавно збудований монастир архангелів Міхеїла та Гавриїла — все, що нам вдалося тут побачити.
Російські туристи донедавна переважали й у самій Степанцмінді. Проте зараз їх тут небагато. На гірських стежках, у місцевих гостьових будинках, готелях і ресторанах чимало приїжджих з Південної Кореї, Нідерландів, Польщі, Німеччини та інших країн.
- Ми приїхали великою групою з Сеула і подорожуємо всією Грузією вже два тижні. Побували у печерному місті Вардзіа, Тбілісі, Местії і багатьох інших місцях. Нам тут дуже подобається, - розповідають туристки з Кореї, яких я зустрів біля Троїцької церкви, розташованої на горі в Ґерґеті.
- Російських туристів в нашому регіоні поки дійсно дуже мало, для них сезон тут починається, як правило, в липні. Не знаю як вплине на них чергова антигрузинська пропаганда в російських ЗМІ. Але ще донедавна багато залучених до туристичної сфери людей прагнули навіть позбутися домінуванню російських туристів. На щастя, це вдалося, і тепер сюди приїжджає дуже багато громадян інших країн, - зізнається власник розташованої в центрі Степанцмінди кав'ярні.
Втім, туристів з Росії до Грузії приїжджає справді дуже багато. Торік їх тут побувало близько 1,1 мільйона, а з початку нинішнього року Грузію вже відвідало більше півмільйона росіян. Протягом багатьох країн країна намагається вибудувати свою туристичну сферу за рахунок російських туристів. Заради цього у Тбілісі у 2010 році пішли на одностороннє скасування візового режиму з Росією — ініціатором такого рішення став тодішній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі. Відтоді почалась “деполітизація” туризму: місцеві намагалися з російськими громадянами не розмовляти про окупацію своїх територій, військову агресію Росії і трагедію внутрішньо переміщених осіб з Абхазії та “Південної Осетії”. Грузини роблять все можливе, щоб російські туристи відчували себе на їх батьківщині як вдома.
Закриття грузинського КПП “Казбеґі — Вєрхній Ларс” ще у 2010 році вимагали активісти у Степанцмінді. За словами представника місцевої громадської організації “Центр розвитку гірських регіонів” Шота Бучукурі, відкриття кордону з Росією тоді не призвело до соціально-економічного пожвавлення прилеглих грузинських районів. Він має сумніви у тому, що це КПП допомогло збільшити обсяги перевезення товарів з Вірменії до Росії, оскільки підакцизна продукція давно експортується іншими каналами, а сезонні продукти — приміром, абрикоси — транспортуються через Дар'яльську ущелину лише кілька місяців на рік. Але найбільше місцеві побоюються, що грузинська влада буде не в змозі забезпечити їх безпеку в разі агресії Російської Федерації. І вважають, що відкритий російсько-грузинський кордон через Верхній Ларс вигідний лише РФ, яка завдяки йому може забезпечувати свою військову базу у вірменському Ґюмрі.
- Колись, дійсно, наш регіон економічно сильно залежав від Росії. Багато місцевих жителів мали теплиці і вирощували овочі, які потім вивозили продавати до Владікавказа і в інші регіони РФ. Але закриття російського кордону у 2006 році змусило їх повністю переорієнтуватися: хтось знайшов роботу в інших містах, а з часом у Степанцмінді почався справжній туристичний бум. Почало з'являтися безліч готелів і гостьових будинків, сюди поїхали туристи. І туристична галузь тут постійно набирає обертів. Я переконаний, що навіть у разі чергового закриття російського ринку для грузинських товарів це не спричинить ніякої катастрофи, оскільки щось подібне ми вже переживали і зуміли переорієнтуватися на інші ринки, - коментує Шота Бучукурі.
Все в руках центру
Втім, Росія може й іншим чином впливати на грузинські території. За словами колишньої міністерки охорони навколишнього середовища і природних ресурсів, а нині співголови Руху зелених Грузії Ніно Чхобадзе, великою загрозою є збудовані без жодного погодження з грузинською стороною на ріці Терек з боку РФ великі гідроелектростанції.
- Росія завжди робила все самостійно, не залучаючи до перемовин грузинську сторону. В результаті ці ГЕС уже змінили гідрологію і біологію Терека, що призвело до проблем в екосистемі цього регіону. Приміром, кілька років тому в Дар'яльській ущелині був потужний зсув ґрунту, а селеві потоки зруйнували частину автомобільної дороги. Хоча крім Росії свою руку до знищення екосистеми доклала й Грузія, бездумно будуючи на гірських ріках міні-ГЕС. Проблема тут ще й у тому, що після землетрусу у Спітаку у нас змінилися зони сейсмічного ризику. В 2010 році ми пережили дуже сильний землетрус у Рачинському регіоні в Центральному Кавказі, де теж збирались збудувати каскад гідроелектростанцій. Будь-яка велика гребля або скупчення води збільшує сейсмічні ризики і провокує землетруси. Казбеґський регіон якраз опинився в зоні такого ризику. Ці зсуви ґрунту виникають не випадково, бо в землі відбуваються якісь мало досліджені процеси. Не про всі землетруси ми знаємо, оскільки переважна частина їх проходить у малих масштабах. Приміром, нещодавно мав місце землетрус на морському дні поблизу Очамчире в Абхазії. До цього нічого подібного на узбережжі Грузії не траплялось. Вказаний випадок доводить, що ці процеси в земній корі потребують нових і якісно інших досліджень, - говорить Ніно Чхобадзе.
Приділити увагу екології регіону грузинська влада намагається шляхом збільшення території національного парку в Казбеґі, який посідає третє місце в Грузії за популярністю серед іноземних туристів. На кінець 2018 року територія цього парку збільшилась майже в дев'ять разів і тепер понад 70% муніципалітету перебуває в охоронній зоні природно-заповідного фонду. Проте це викликало занепокоєння у місцевих жителів, які побоюються посилення повноважень національного Агентства охоронних територій, збільшення міграції і скорочення територій, на яких можна розвивати туризм й випасати худобу.
На думку громадського активіста Шота Бучукурі, уряд мав би більше враховувати інтереси місцевих громад і залучати населення до управління охоронними територіями. Тим більше, що за його словами, навіть на ділянках національного парку активно будувались гідроелектростанції і високовольтні мережі, що негативно впливало на унікальний ландшафт регіону.
На думку експертів, однією з причин подібних конфліктів на місцях є відсутність повноважень в органів місцевого самоврядування в умовах сильної централізації влади в Грузії.
- Всі природні ресурси країни належать і управляються з центру. Це стосується і популярних серед туристів місць. Приміром, поблизу Кутаїсі є знаменитий каньон Мартвілі, куди постійно приїжджає дуже багато людей. Однак місцевий муніципалітет жодної копійки не отримує від туристів, витрачаючи чималі кошти на забезпечення там чистоти і порядку. Ситуація просто комічна. Те ж стосується й інших потужних об'єктів — наприклад, у Поті працює порт, тоді як сам місцевий муніципалітет залишається одним із найбідніших у регіоні. Пов'язано це з тим, що всі податки від діяльності порту йдуть до центрального бюджету, а на місцевому рівні нічого не залишається. Залежність майже 80% муніципалітетів від фінансової допомоги центру залишається проблемою для Грузії. Час від часу виникають ініціативи передати частину повноважень на місця, однак усі відповідні реформи до кінця так і не доводяться. І в цьому плані Грузії ще дуже далеко хоча б до України, де децентралізаційна реформа проходить більш успішно, - констатує експерт з питань місцевого самоврядування, представник Transparency International Georgia Арчіл Тодуа.
Зрештою, незадоволення грузинського суспільства політикою правлячої партії “Грузинська мрія” і особисто її лідером — мільярдером Бідзіной Іванішвілі та бажання перемін стали головною причиною протестів, що тривають у Тбілісі.
- Ми хочемо, щоб реформи в нашій країні були доведені до кінця і ми змогли нарешті почувати себе захищеними, - зізнається таксист зі Степанцмінди Мамука.
І тут же додає: “Аби лише не було війни”.
Матеріал підготовлено в рамках проекту “Giving Voice, Driving Change - from the Borderland to the Steppes” за підтримки Інституту висвітлення війни та миру. Висновки і думки, висловлені в цій публікації належать їх авторам і не обов'язково відображають офіційну політику або позицію IWRP.