Загартовані дев'яностими та армійським плацом
Шкільні роки українського хлопця у 1990-х – це, звісно ж, футбол. Щойно закінчувалися уроки, рюкзаки перетворювалися на футбольні штанги, шкільні туфлі – на кеди, а звичайна галявина – на стадіон. На вихідних грали з ранку до вечора, коли навіть п’ятий матч за день закінчувався з космічним рахунком на кшталт 21:18. Втома була неймовірною, ноги ледве слухалися. Коли мучила шалена спрага, хлопці просто знаходили порожню пляшку, набирали воду з найближчої колонки й пили по черзі. Про епідемії чи віруси ніхто й не чув. Тоді біг був синонімом чистої, щирої дитячої радості та гри.
Справжній гарт розпочався пізніше – під час навчання у військовому інституті.
Кожна помилка ставала уроком. Під час курсу молодого бійця Тимур вирішив полегшити собі ношу й вилив воду з фляги. Покарання від командира було миттєвим: тричі пробігти до місця набору води й назад у повному екіпіруванні – у бронежилеті та касці. За інші проступки доводилося бігати з 16-кілограмовою гирею в руках. Під час виснажливих марш-кидків у спеку хлопці пили воду прямо з лісових струмків, і організм витримував усе.
Армійське правило було суворим: якщо свято – то спортивне, якщо відпочинок – то активний. Біг для курсанта – це не хобі, а частина щоденного розпорядку дня. Шість днів на тиждень – обов'язкова ранкова пробіжка до пʼяти км. Якщо поруч опинявся командир, потрібно було миттєво перейти на біг «в ногу». Щонеділі – заліковий забіг на три км на час, а переміщення через плац – лише строєм або бігом.
Молодість взагалі не знає кордонів. Проводжаючи дівчину з побачення, Тимур неодноразово біг за останньою маршруткою по дві-три зупинки, аби встигнути заскочити в двері. А коли на службі командир оголосив, що у додаткову відпустку поїдуть лише перші три фінішери на дистанції три кілометри, Тимур витиснув із себе все можливе. Він прибіг другим, але на фініші через шалений темп та нерівну місцевість знепритомнів. Його привели до тями, але ціль була досягнута – він на три дні поїхав до мами, яку дуже довго не бачив.
Через хвороби та життєві шторми — до мети
Новий етап і справжній виклик самому собі з'явився після травми руки. Тимур випадково побачив благодійні змагання на підтримку загиблих воїнів ЗСУ й ухвалив рішення: він підготується і пробіжить марафон.
Для того щоб почати, насправді не потрібно багато грошей — лише шорти, футболка та кросівки. Проте для довгих дистанцій, особливо після 30 років, взуття має вирішальне значення. Новачку не потрібні наддорогі карбонові моделі, головне — товста підошва та абсолютний комфорт. Купивши правильні кросівки, Тимур розпочав підготовку, яка включала чотири важкі тренування на тиждень: тривалий біг, темпові заняття, фартлек та трейли.
І тут втрутилася доля. На початку березня, лише за тиждень після старту тренувань, Тимур сильно захворів коронавірусом. Висока температура не збивалася, горло боліло, тіло охопило безсилля. Здавалося б, це знак зупинитися. Але саме в один із таких вечорів, кидаючи виклик власній слабкості, Тимур реєструється на свій перший офіційний забіг на 10 км. До старту залишалося 1,5 місяця, а востаннє навіть меншу дистанцію він бігав 15 років тому. Коли застуда минула, а виснажливий кашель усе ніяк не відступав, Тимур вийшов на перше тренування і одразу пробіг пʼять км лісом. Дивовижно, але після цього кашель зник.
Тренування тривали. Найважчим випробуванням стали короткі забіги під гору з максимальним прискоренням. Коли дихання перехоплює, серце калатає, а в очах усе пливе, єдине, що змушує рухатися далі, – це тренувальний план і мета.
Життя постійно перевіряло його на міцність. Тренери радять перед забігом зменшити навантаження й відпочити. Перший офіційний старт був запланований на неділю, а у суботу командир раптово викликав увесь особовий склад на позаплановий терміновий ремонт приміщення «для красивого вигляду» перед керівництвом. Тимур фарбував, мив та переносив важкі речі з 8 ранку до 11 вечора. Усі рекомендації щодо відпочинку перед змаганням були зруйновані.
На щастя, товариш забрав його стартовий пакет. У неділю вранці Тимур поцілував дружину та маленького сина, які ще спали, і просто у спортивній формі поїхав на старт громадським транспортом.
Читайте такожВід марафону до Ironman: історія військового, який навчився мріяти під час війни
Якщо ви не розумієте, чому люди добровільно йдуть бігти довгі дистанції та ще й платять за це гроші, просто прийдіть на один із таких заходів як глядач. Такої концентрації позитивної, чистої та незламної енергії в одному місці ви не знайдете ніде у світі.
Перший старт на 10 км пройшов успішно, хоча на середині дистанції розрядилися навушники й довелося бігти в тиші, слухаючи власне важке дихання. Попри все, результат виявився кращим, ніж очікувалося, і Тимур отримав свою першу медаль.
Далі був напівмарафон. Цього разу навушники витримали, але підвели звичайні бавовняні шкарпетки, які після 19-го кілометра промокли від поту й почали безжально натирати ноги. Останні 3 км були чистим випробуванням болем, але фініш був з найкращим темпом за весь цикл підготовки.
Будні марафонця: лисиці, ППО та залізна дисципліна
Підготовка до повного марафону вимагає жертв. Спортсмен-аматор має виконати кілька тренувальних забігів на 32 км. Бігти три години поспіль під палючим сонцем, без води та харчування – це виснажливо. Такі забіги можна робити лише в неділю, але Тимур не хотів втрачати час із родиною. Тому після важкого фінішу, душу та короткого відпочинку обов'язковою була тривала прогулянка з дружиною та сином.
Зазвичай же тренування відбувалися о пʼятій ранку, до початку служби. Середній пробіг складав 17-18 км на день, тож прокидатися доводилося на світанку, незалежно від того, о котрій годині вдалося лягти спати. Спеціальних бігових доріжок на околиці міста не було – лише автомобільні дороги та ліс.
Під час однієї з таких ранкових пробіжок за Тимуром погналася справжня дика лисиця. Дистанція стрімко зменшувалася, а в голові бігуна вже промайнули думки про укуси, сказ та найстрашніше – зрив графіку тренувань. Команди «Фу!» та «Геть!» не допомагали. Врятувало те, що на іншому боці дороги прокинулися й завалували місцеві собаки, злякавши хижака. Після цього випадку Тимур відмовився від навушників у лісі, аби контролювати кожен шурхіт.
Зранку на вулицях темно й безлюдно. Неодноразово доводилося зустрічати підозрілих осіб та хуліганів. Тренування під проливним дощем, у шалену спеку, під час повітряних тривог, під шум дерев та гуркіт працюючого ППО стали звичайною буденністю. Бували й забіги без відриву від служби – у армійських берцях, убоксі та зелених трекінгових шкарпетках ЗСУ.
Коли за пʼять з половиною місяців Тимур досяг піку своєї форми, сталося найгірше – гостро заболіло праве коліно. Вердикт травматолога: пʼять уколів у сухожилля і три тижні повної заборони на біг. На очі наверталися сльози, адже мрія про марафон могла розсипатися в один момент. Але він не здався.
Головний старт: Київський марафон незламності
День «Х» настав. «Київський марафон незламності – 2023». Енергетичні гелі, бігові шкарпетки, пов'язка на голову, заряджені навушники та додаток Strava на телефоні. Траса на Трухановому острові з понад 20 розворотами.
Затейповане коліно боліло всю дистанцію, але Тимур біг. На 30-му кілометрі повністю вимкнулися навушники. На 32-му кілометрі прийшла вона – знаменита «марафонська стіна». Гелі закінчилися. Відрізок до 38-го кілометра пройшов наче в густому тумані: ноги бігли самі, а мозок уже відмовлявся сприймати реальність. На 35-му кілометрі «завис» телефон, позбавивши можливості бачити дистанцію. Орієнтуватися доводилося лише за простим секундоміром на руці.
Коли залишалося якихось три кілометри, Тимур зрівнявся з іншим бігуном, щоб дізнатися точну відстань. Хлопець виявився незареєстрованим бігуном-«зайцем», який збирався зійти з траси перед самим фінішем, аби не потрапити на очі волонтерам. Вони бігли разом, долаючи останні метри.
І ось – фінішна пряма. Поруч уздовж траси біжить дружина, тримаючи на руках маленького сина, який щосили кричить, підтримуючи тата. Друг передає до рук синьо-жовтий прапор. Перетин лінії фінішу, важка медаль на шиї та безмежна, колосальна втома. У коридорі для фінішерів Тимур безсило просидів на землі близько пів години, повільно поглинаючи банани. Усвідомлення того, що він зробив це, прийшло набагато пізніше.
Більшість аматорів на фініші свого першого марафону на запитання, чи бігтимуть вони ще, твердо відповідають: «Ніколи в житті!». Але минає час, біль стирається, а перемога залишається назавжди. Тимур на це запитання сьогодні відповідає так: «Немає таких цілей, яких не може досягнути людина, що має мотивацію, велике бажання та непереборну мрію. А ще біг – це справжній кайф. І це зовсім недорого».
***
Конкретні, детально розписані по тижнях та днях програми підготовки під кожну з дистанцій (10 км, 21 км та 42 км) ви можете абсолютно безкоштовно вивчити на Telegram-каналі Тимура (телеграм канал «Iron Officer» – t.me/iron_officer_ua). У разі додаткових запитань, для отримання інформації чи співпраці звертайтеся в соціальних мережах або пишіть на електронну пошту: [email protected].
Обирайте свій рівень та починайте рух до мети системно й безпечно. Дисципліна б'є клас!