Через кілька днів уся російська "гуманітарка" полетіла по Херсону
Пане Євгене, скільки російської техніки, живої сили і боєприпасів могло потрапити в Олешки під час режиму тиші?
Порахувати було неможливо. Були домовленості щодо аеророзвідки і переміщення техніки. Коли їхня техніка переміщувалась, це виглядало цілком легально, бо вони нібито приїхали розміновувати. І в розмінуванні задіяли багато людей і техніки. Питання в тому, яка частина тих, хто приїхав, потім повернулася. Гуманітарний конвой супроводжували військові на військовій техніці (автівках, вантажівках, мотоциклах, квадроциклах). І зрозуміло, що це все теж могло осісти в Олешках.
27–28 жовтня ми не спостерігали за цим рухом, не вилітали на аеророзвідку, бо така була домовленість, яку ми не могли порушувати. А росіяни порушували: їхня розвідка була на нашій території, ми фіксували їхні мавіки, що навіть перелетіли на правий берег. 29 числа ми зрозуміли, що в цю гру можна грати і вдвох: теж підняли крила. Але в межах дозволеного: дрон із гарною апаратурою підняли високо над річкою. Це дало нам можливість спостерігати, коли почалась евакуація, те, що зафіксували Sky News.
Але лічильник (російських сил і засобів, — Ред.) не стояв ні на в’їзд, ні на виїзд. Точно скажу, що в перший день режиму тиші ми вже не спостерігали помітного переміщення і зробили висновок, що росіянам, найімовірніше, вистачило попередніх днів, щоб як слід побігати по Олешках і знайти собі схованки. Задіяли якусь частину старих позицій і знайшли нові — очевидно, будинки евакуйованих цивільних.
Що вони могли завезти з собою?
Що було у вантажівках, які заїжджали на територію Олешків, крім продуктів, — не знаємо. Бачили, що роздавали коробки людям. Навіщо роздавати коробки людям, які вже їдуть? Та й автівок із коробками приїхало значно більше, ніж потрібно для людей, які залишилися в Олешках. Засунути в коробки можна боєприпаси, комплектуючі, готові заряджені FPV — що завгодно.
Є інформація, що помічали важку артилерію, бачили машини РСЗВ «Град», були вантажівки, ймовірно, з боєкомплектом. Це вже зрозуміло, бо минуло кілька днів, і це все полетіло по Херсону. За інтенсивністю повернулося до останнього дня напередодні режиму тиші і щодня набирає обертів. Артилерійські обстріли сильніші відсотків на 40: якщо до режиму тиші було десь один-два обстріли на день, то тепер до п’яти. Аналогічне нарощування і в БПЛА. А от збільшення кількості ворожих військових не бачимо, мабуть, вистачило часу як слід поховатися і позаносити продукти. На відео видно, як окупанти роздають коробки з гуманітаркою і після цього самі ж військові йдуть із цими коробками в бік розвалених будинків із підвалами.
Не треба бути детективами, щоб зрозуміти, що відбулося за ті п’ять днів.
Нам би хотілося, щоб олешківців за один раз усіх вивезли (хоча здогадуємося, з якими змішаними почуттями вони залишали свої будинки). Коли в групі, де публікували інформацію про евакуацію, написали, що за місяць-два будуть ще коридори, одна користувачка зауважила: тобто у ворога буде ще можливість для ротації? Важко не погодитися. Було б дивно, якби вони не скористалися такою нагодою. В Олешки під соусом одного лиш розмінування легко можна було завести хоч і батальйон.
Здогадуємося, що завезли також паливно-мастильні матеріали. Знаємо, що вони відновлюють гармати, які ми раніше вивели з ладу. Їх відтягли на безпечну відстань для ремонту, щось, може, встигли підремонтувати на місці. Тобто певна доукомплектація відбулась. В самих Олешках і не було великої кількості ворогів: ми останнім часом багато працювали, щоб була можливість створювати гуманітарні місії повітрям. А це можливо, тільки коли ворог не збиває нашу техніку на шляху туди. Тепер нас трошки в часі відкинули.
Накопичити сили, доукомплектуватися — їхня єдина мета? Сформувати гарнізон для глобальної операції, масштабних штурмів там нереально?
Не можемо стверджувати, бо не фіксували всіх подій за ті дні. Нам було чим зайнятися: треба було повитягувати цивільних, які застрягли на лінії вогню в селах Зимівник, Комишани, Антонівка, Наддніпрянське біля Херсона. А деякі люди скористалися режимом тиші, щоб зайти у свої домівки у цих селах, бо виїхали і не бували в них по півтора-два роки. Відразу побігли туди і забирали речі, які вціліли. Тож ми не переміщували техніки і не робили ротацій, крім планових.
Сказати, що вони назбирали велику силу для великих штурмів, то ні. Але їм і не потрібно багато людей, щоб робити спроби маленькими групами переходити з лівого на правий берег. Це стандартна ситуація: весна-осінь — погодні умови підходящі. Неважливо, 10 їх там чи 110, — все одно будуть прориватися. Як раби на галерах, пробувати перепливати. Цієї осені поодинокі спроби з першими туманами і дощами вже були. Всі такі випадки ми відбиваємо. Наша бригада відсотків на 90 — це люди добре навчені, частина з них — херсонці. Не перший рік тут стоять і ніхто не панікує, що пара ворожих човнів перепливла. Хоч ясно, не хотіли б давати їм і такої можливості.
Але гадаємо, користуючись нагодою, вони також забезпечили себе човнами й моторами і розтягнулися ліворуч і праворуч Олешками й околицями.
Рано чи пізно вийдуть зі схованок
Які основні загрози з боку цього посиленого контингенту? Якщо і раніше тактика була засилати час від часу невеличкі ДРГ і для вас у тому новини нема. Як тепер розвиватимуться події? Повилазять із підвалів і почнуть розкладати додаткові розрахунки БПЛА?
Нехай розкладають. А ми полюємо, вичікуємо їх, як і раніше. Нас просто в часі відкинули на два місяці назад і треба заново нарощувати свою присутність у повітрі, створювати свої коридори, вигравати мале небо. Чистити околиці, дивитись, де поховалися ці всі нові люди. Тільки тепер треба бути обережними, бо їх стало більше і будуть ховатися біля будівель, де залишилися місцеві. А ми знов перед вибором: бити чи не бити? Бо знаємо, що поруч дід із козою або бабця з собакою. Це завжди важкий вибір.
А їхня мета звичайна: виконувати дурнуваті накази. Я ж спілкувався з тими, хто здавався добровільно в полон. Питаєш: а що тобі казали, який наказ давали, коли відправляли на правий берег? А вони здебільшого відповідають: а нам сказали, що там нікого немає. Припливете — на околицях Херсона нікого нема, займайте пусті хати, а через день-два ще човни прибудуть, починайте закріплюватися. Вони погано поінформовані і не знають, чого їм слід боятися.
То на чому тепер будете фокусуватися?
В першу чергу треба тепер вибивати розрахунки пілотів. У них тут два основні види зброї: безпілотні системи і ствольна артилерія. Ствольну артилерію ми знищували протягом року. Скоро будемо підбивати річні підсумки, а попередньо, гадаю, десь під сотню — 70-80 стволів точно — знищили, пошкодили без можливості відновлення. Принаймні, ми не дамо такої можливості — відновлювати.
Екіпажі БПЛА хоч і ховаються, та їм же треба виходити, виставляти борти зовні. Теж будемо бачити, звідки летить і де розташувались. Бо це основна загроза.
Хоча глобальна загроза для Херсона — КАБи. Вони періодично летять на місто, нічого не вдієш. А паралельно — шахеди, реактивні шахеди, «молнії». І це теж страшна штука: по суті, з картону, скотчу і трубок, на якій закріплена половина протитанкової міни (або й ціла міна). Коштує доларів триста, а летить масово й несе смерть.
FPV кошмарять Херсон день і ніч. Херсону важко. Дрони на оптоволокні нічим не загасиш. Намагаємося збивати, перерізати волокно, шукаємо нові методи. Але все зупинити неможливо. Десь у кінці липня підраховували процент збиття: знищуємо понад 30% всього, що летить. І це хороший показник. Якусь частину перехоплюємо, якась оминає нас і летить на область.
Читайте також«Ми гасимо пожежу, а дрон над нами висить з вибухівкою напоготові». Як росіяни олешківців “вчили їх любити”
Часом нас звинувачують у бездіяльності. Але ми пильнуємо тут 24/7, стоять мобільні вогневі групи і перехоплювачі. Найбільший результат, якого ми досягали — 50% збиття. І то в період до масового застосування оптоволокна. А нині кожен другий дрон, що летить — із котушкою. Росіяни запускають усі види БПЛА одночасно, ще й «ланцетами» підкріплюють. Крім того, на тому боці заходять різні підрозділи, зокрема й «Рубікон». І таке посилення відчуваємо відразу, і Херсон теж. Коли в момент атакують усім, що є, важко протистояти навіть з усіма нашими засобами і підготовкою.
Чи є різниця, на якому напрямку стояти, стримувати тиск — десь на Донеччині чи за Дніпром? Водна перешкода спрощує вам задачу чи є ускладнює?
Є свої особливості. На суходолі можна змінювати локації, переміщуватися, а тут що робити? Тут же велике місто позаду. І вглиб до них ми не ліземо, хоча сюрпризи іноді їм видаємо. Острівна ж ділянка майже вся під нашим контролем, тобто представництво на лівому березі є. А якби не мали, нам було б набагато важче.
Важко рухатися вперед, бо річка, а ще важче, бо стоїш у Херсоні і воюєш із міста, де живуть тисячі людей. Переміщуєшся по місту в формі, а поряд із тобою цивільний — і обидва можемо постраждати, коли просто йшли по продукти. У росіян усе просто: будь-яка людина — це легітимна ціль. Особливо якщо вони вже визначили якусь вулицю як червону зону Херсона. Тоді на ній абсолютно все для них — ціль.
Тож тримаємо старі позиції, вибір у нас невеликий. Де острівна ділянка, там вода, копати неможливо і нема сенсу. Наш плюс тільки в тому, що в бригаді служать місцеві, які добре знають ці плавні. А так — попереду ворог, позаду місто, відходиш хоч на крок — здаєш його. Треба стояти в ньому і тримати острови. Живе місто — це для нас плюс, багато людей у ньому — мінус. Бо відбиваємо атаки не над порожніми вулицями, а над головами мам, які гуляють із візочками.
Залишилися маломобільні і малопатріотичні, але будемо їм допомагати
Скільки людей залишилися в Олешках? Це здебільшого маломобільні?
Їх можна розділити на категорії. Одні — «не хочу їхати, в мене тут усе, не покину». Інша — «ну куди ми поїдемо, нікого не знаємо, грошей немає». Були і такі люди, які банально не вірили в евакуацію. Мовляв, зараз нас обмануть, повезуть в умовний Краснодар. Деяких таки умовили довіритися. А частина й таких, які чекали русскій мір.
Ті, кого не переконали, залишились маленьким осередком. Хто в Росію їхав, найчастіше просто мали родичів там, а в Україні — нікого. Що далі вони будуть у Росії про нас розказувати, то вже їхня справа. Головне, що виїхали і як мінімум живі.
А що залишилося від самих Олешків?
Періодично запускаємо туди свою маленьку розвідку, знімаємо і ділимося з медіа з усього світу. Ми першими красиво відзняли Олешки, наклали музику Ганса Ціммера з фільму «Інтерстеллар», яка передала драму руйнувань. В першу чергу зробили це для олешківців, які давно виїхали на правий берег. Вони засипали нас проханнями показати місто. Воно в руїнах, згарищах, але при цьому — з маленькими іскринками життя. Це відео швидко розлетілося. А зняв його наш побратим Володимир «Фінч» Обертас, олешківець. Він підірвався на міні в перший день режиму тиші і два дні не дожив, щоб побачити, як люди виходять з Олешків.
💔У фільмі «Інтерстеллар» герой летить крізь космос, щоб врятувати майбутнє людства. Музика Ханса Зімера передає невідворотність та страх перед катастрофою. Але це — кіно. Олешки — реальність. Місто, яке росіяни перетворили на привид. І тут уже ніхто не перепише сценарій. https://t.co/fzYW7O7Xx0
— 34 бригада Морської Піхоти «Борисфен» (@34obrmp) April 9, 2026
Він казав: якби тільки була можливість знімати, готовий йти туди голий, щоб бачили, що я без зброї, з одним лиш GoPro, і знімати радість на обличчях людей. І життя таке, що людина, яка показала всьому світу Олешки, трагічно загинула.
Він же з поратимами-мешканцями лівого берега й започаткував гуманітарні місії туди, до слова. Купував продукти, пакував, і з дозволу командира ночами туди літали. Брали адреси, розставляли точки на карті. Якось підбили в нас один борт, і ми зрозуміли, що для повноцінних місій треба все ж спочатку розчистити шлях, щоб не збивали і ніхто посилки в людей не відбирав.
Вова Обертас, оператор і відеограф, який знімав колись дитячі свята, весілля і дні міста, зробив у це великий внесок. Він весь час марив Олешками, і якби не почав говорити про них, ніхто б на місто не звернув уваги. Просто з його подачі ми з весни поставили собі в медіаплан бригади завдання постійно нагадувати людям про Олешки. Хотіли, щоб про них говорив Папа Римський і президенти. Раді, що це спрацювало і люди порятовані.
Його починання з гуманітаркою продовжите?
Будемо розчищати нові шляхи й пильнувати далі. Коли зрозуміємо, що можемо без перешкод продовжувати, то почнемо. Щоправда, зв’язуватися з людьми буде складніше, бо більшість тих, із ким тримали контакт, виїхали. А лишилися хворі, маломобільні й малопатріотичні (та все одно – наші). Але спробуємо. Бо є два варіанти розвитку подій: або всі забудуть про Олешки до наступної евакуації, якщо вона буде, або ініціативу переберуть окупанти, вручатимуть бабусям свої коробки і все переграється не в нашу користь (хоча за бабусь, звісно, будемо раді).
