Поки що ця хвиля тільки почала розходитися ззовні, як цунамі — окуповані території України, сусідні з ними регіони, наприклад Кубань, де йшли нафтові дощі в Туапсе і сотні тисяч кримчан вирішили заправлятися; далі Уфа, Єкатеринбург — і запалало.
Зараз у тому чи іншому вигляді нормування й обмеження тільки для військових і аграріїв зачепили 25 регіонів РФ, включаючи Москву й Пітер, не враховуючи окупованих територій.
Дефіцит ємностей і параліч магістралей
І криза буде поглиблюватися: ми вибили 35 % потужностей переробки, вісім з десяти найбільших НПЗ і величезну кількість потужностей зберігання (збилися з ліку на 70 великих ємностях). Щоб просто відбудувати цей випалений парк, потрібні шалені гроші й, умовно, 25 000 тонн листової сталі, стійкої до корозії, запірна арматура з приладами обліку та бригади зварювання високого тиску, яких ніколи не було вдосталь.
Але головне, що нестача ємностей не дає маневрувати заводами, які ще на ходу в Сибіру, і використовувати по максимуму заборону на експорт, накопичуючи на них пальне.
Плюс таргетованими є потужності нафтопроводів і станції перекачування. Вибита автоматика на станціях перекачування діє як турнікет на пробитій артерії, тільки накладений на їхню ж економіку. Без тиску магістраль мертва — і нафта не доходить до життєво важливих органів їхньої промисловості. Це залишає без сировини і ще живі заводи, і експортні термінали.
З травня запущена системна кампанія ампутації цих транспортних жил. Тільки за останні тижні під роздачу потрапили шість стратегічних станцій: «Сонячногірська» під Москвою, «Ярославль-3» і «Палкіно» (ключовий вентиль, що жене сибірську нафту на експорт), парний візит СБУ на «Второво» і «Лобково» у Володимирській області, вибили «Єфимовку» під Волгоградом.
Орієнтовно тільки удари по НПЗ обійшлися бюджету РФ у 7–8 мільярдів доларів прямих збитків. Використання присадок (етанолу, монометиланіліну, зниження норм сірки тощо) — легалізація тимчасового відкату до Євро-3, щоб використовувати не модернізовані колони очищення. Це означатиме зменшення ресурсу двигунів — теж мільярдні втрати в перспективі, але розмазані між бюджетом і приватними кишенями.
Логістичне тертя
Логістика тріщить: сотні автоцистерн вибиті на трасах, ще сотні стоять у ремонтах через перевантаження. Вони намагаються живити фронт з коліс, але є цікавіший нюанс: водії просто відмовляються йти в рейси. Стає все менше дурнів бути мішенню за кермом пересувної бомби.
Усілякі зриви контрактів через те, що підприємство не потрапило до списків критичних; зриви термінів постачань, логістичні проблеми — зіпсоване в спеку; неустойки; заборона на заправки літаків у регіонах; втрати туризму — усе важко врахувати, але це найсмачніше.
Читайте також«Росіяни нічого не можуть вдіяти»: як «Азов» патрулює окуповані траси Приазов’я
Пошкодження всіх мостів до Криму, зупинка перевалки цивільними вантажівками на трасі «Новоросія» й понтони, щоб постачати позиції під Степногірськом і Малою Токмачкою з Криму — характерний маркер, що основна частина логістики пішла через Кримський міст. І те, що в регіон перекидають частини «Рубікону», озброєні дронами-перехоплювачами, означає, що противнику вкрай боляче після вибитих залізничних поромів, мостів і вільного полювання на бензовози.
Основне, що ми хочемо донести до Москви — як раніше, в одні ворота вже ніколи не буде. А в європейській частині РФ більше немає безпечних місць. І жодні охоплення Костянтинівки чи удари по кіностудіях у Києві на це не вплинуть.
Математика втрат
Кожен згорілий завод — це подвійний удар по їхній скарбниці. По-перше, це мінус мільярди недоотриманої валютної виручки від експорту. По-друге, це мільярди рублів, які бюджет змушений виплачувати нафтовикам у вигляді субсидій (той самий демпфер), щоб вони не накрутили ціни на заправках до небес, могли ремонтувати заводи і захищати їх. Ці гроші не підуть на закупівлю снарядів чи виплати новим контрактникам. При цьому сітки, як у Капотні, не спрацювали — і кошти освоїли, і результату не досягли.
Читайте такожReuters: Росія планує імпортувати бензин з Азії після ударів по НПЗ
Вибиваючи перекачувальні станції та заводи, ми подовжуємо їхнє логістичне плече. Бензовозам доводиться робити величезні гаки, поїзди змінюють маршрути, залізнична мережа перевантажується. Усе це виливається в затримки. А кілька діб простою колони з пальним — це зірваний штурм або неробоча техніка на нулі, відсутність поливу або погоди для збору врожаю, це неможливість важкій техніці та жниваркам заправлятися на звичайній заправці, а оптові мережі відвантажують тільки силовикам. Усе це, як кола на воді, збиває графік постачання сировини й техніки, душить економіку й горизонтальні зв'язки.
Розтягування ППО
Вони не можуть захистити територію завбільшки з континент. Кожен наш удар змушує їх приймати болючі рішення: знімати ЗРК і РЕБ з фронту, щоб прикрити хімічний комбінат у глибокому тилу; залишити базу Росрезерву палати тижнями чи дивитися, як ми знову і знову добиваємо бочки в Туапсе чи Рибінську. Мільярди доларів у дрони-перехоплювачі й масштабування засобів доставки в ППО? Нас це влаштовує — ЗРК Костянтинівку не штурмують, і для цього потрібно багато місяців.
Читайте такожЛатана свитка російської ППО: чому небо РФ перетворилося на решето
Канібалізація промисловості
Через санкції вони не можуть швидко купити західні установки первинної та вторинної перегонки (АВТ) або якісну автоматику для насосів. Ремонт займає місяці, вимагає розбирання інших об'єктів на запчастини й розпалює ситуацію з плановими ремонтами — навантаження на вцілілі ланки постачання наростає.
Виробництво пального на піку спаду за 21 рік, зростання ціни дизелю на 36 % й авіаційного пального на 40 %, заборона на заправку літаків у шести регіонах. Татарстан — нафтовий центр імперії — увів ліміт 20 літрів на руки. Це те саме, що в Еміратах скінчився пісок.
Попереду сезонне зростання споживання, відпустки й нарощення системних ударів на середні дистанції по залізничних цистернах, локомотивах і бензовозах до 500–700 на місяць. І тільки тоді буде найгірша нафтова криза в РФ в історії — фальстарт не потрібен.
