Пункт перший
Україна вже має Томос про автокефалію. Його надали ПЦУ в січні 2019 року. ПЦУ — одна з 16 помісних церков, що входить у диптих. Власне диптих — це перелік церков. Перші чотири в ньому — найстаріші патріархати на чолі зі Вселенським. РПЦ — пʼята. Ми — пʼятнадцяті. Остання — Північна Македонія, яка отримала автокефалію 2022-го.
За церковними правилами, в одній державі може бути тільки одна автокефалія. Їх мультиплікування не передбачене.
Пункт другий
Згідно з канонічними правилами, УПЦ МП була, є і залишається частиною РПЦ. Тобто «церквою-матірʼю» для УПЦ МП є РПЦ. Значить, звертатися по автокефалію УПЦ МП має спершу до Москви. Не до Константинополя.
Саме так, до речі, вчиняли на початку 90-х. Йдеться про події, що передували створенню Київського патріархату Філарета (Денисенка). То окрема історія, але факту не скасовує: перед тим, як самовільно відколотися, вони мали звернутися до Москви. Що свого часу й зробили.
Тут порядок дій має бути аналогічним: хочете томосу для УПЦ МП — просіть Москву.
Пункт третій
Здобуття автокефалії триває не рік і не два. Навіть не десять років. Церква — максимально консервативне середовище, де все відбувається ду-у-уже повільно. Але щоб процес надання томоса почався, необхідна консолідована позиція світської, церковної влади та суспільства.
Пригадайте, навесні 2018 року з відповідним зверненням до Патріарха Варфоломія синхронно (!) виступили президент, Верховна Рада, Кабмін, представники всіх (!) православних конфесій і громадськість.
Це обов’язковий пункт, якого жодного разу не порушували. Фанар дотримується своєї логіки: якщо консолідованої позиції немає, значить, потенційний томос дорівнює новому церковному розколу. А навіщо творити нові розколи?
Тепер здогадайтеся з трьох разів, чи можливе в нинішніх умовах таке звернення-прохання щодо частини УПЦ МП? Отож-бо.
Пункт четвертий
І найголовніше.
Константинополь аж ніяк не може дати томос частині УПЦ МП, оскільки УПЦ МП… не має з ним канонічного спілкування. Воно розірване. РПЦ розірвала канонічне спілкування з Константинополем ще 2018 року — через створення ПЦУ. А УПЦ МП, як частина РПЦ, на найближчому ж своєму соборі таке рішення підтвердила.
Щобільше. Пам'ятаєте історичний собор УПЦ МП у травні 2022 року, де вона заявила, що більше не МП і до Москви стосунку нібито не має? За результатами засідання клірики ухвалили низку рішень. Одне з них (пункт 5) каже, що собор підтверджує рішення, які сам же приймав раніше — з 8 липня 2011-го починаючи. Тобто включно з рішенням про розрив з Константинополем!
До речі, у тій самій постанові (це вже пункт 9) МП звинувачує Константинополь у діях, які внаслідок утворення ПЦУ «лише поглибили непорозуміння та призвели до фізичного протистояння».
Як вам таке? Самі ж собі відрізали всі шляхи.
Так, пересічні священники УПЦ МП ще два роки тому зверталися на Фанар з проханням «узяти їх під крило». Підписів під так званим листом отця Андрія Пінчука назбиралося понад 400.
Але нюанс у тому, що таке прагнення всі ці люди не можуть реалізувати, оминувши власне церковне начальство. Позицію якого дивіться вище.
Усе, замкнене коло.
***
Отже, якщо скласти воєдино всі фактори, стає очевидно: томос від Константинополя для частини УПЦ МП неможливий. Навіть на рівні ідеї.
Вочевидь, українському політикуму варто це враховувати.
Так чи інакше, 15 серпня, як зазначали вище, засідання профільного комітету. На якому депутати планують внести в тіло закону правки, які надав Руслан Стефанчук після особистого опрацювання. «Правки цілком слушні й коректні. Ми всі з ними погодилися, будемо вносити. Ніяких інших поки що немає. Хоча, звичайно, вони можуть надійти в останній момент. Подивимося», — зазначає співрозмовник у комітеті.