Чому не варто казати, що освіта погана
Михайло Винницький упевнений, що в Україні з освітою не все так кепсько, як про неї заведено говорити.
«Чому ми відбили російську навалу від Києва, Харкова, Херсона? Ми це зробили, тому що кожен брав на себе відповідальність. Тому що ми показали, що ієрархічне російське суспільство не здатне на формування територіальної оборони, на формування маленьких груп, які зібралися, знайшли обладнання і пішли... От давайте трошечки візьмемо на себе відповідальність. У позитивному сенсі. Ми відбили й зупинили, коли всі наші західні партнери казали, що Київ мав за три дні впасти. Перепрошую, минуло два роки. Тільки через те, що Росія погано зорганізована? Чи, може, в цьому таки трошечки є нашої заслуги?
…Той вулик нашого суспільства не з’явився з нічого. Він з’явився з нашої системи освіти. Бо освіта формує особистість. Люди навчилися (деякі) брати на себе відповідальність», — зазначив заступник міністра.
До того ж, зауважує він, технічні заклади вищої освіти сьогодні працюють майже виключно на оборонну галузь, дають «мізки, яких в інших місцях військового промислового комплексу не вистачає». І перший дрон, який має дальність тисячу кілометрів, також розробили в закладі вищої освіти, розповів урядовець.
«Чому в Україні з’явився абсолютно унікальний інститут, який називається ФОП? Його ніде більше немає. Тому що в нас підприємливе суспільство. Звідки це взялося? Узялося воно з унікальної системи освіти. Я до того, що ми часто любимо нарікати, яка наша система освіти погана. Позбудьмося нашого комплексу меншовартості. Ми маємо здоровий фундамент. А дискурсом, що все погано, усе пропало, ми нищимо власний фундамент.
...Я дуже перепрошую, але перед вами сидить людина, яка мігрувала в цю країну. Я що, здурів? Мої діти (двоє студентів, одна випускниця і ще одна школярка) мають такі фундаментальні знання, яких немає ніде. Повірте мені. Мої діти вчилися в Шотландії, Канаді, мають з чим порівняти», — розповів представник МОН.
А щоб не втратити «оцю фундаментальну частину, яка називається знанням», на думку Винницького, потрібно будувати на ній ерудицію, світогляд, уміння спілкуватися, формувати спільноти, ініціативність.
Що не так із системою освіти
Першопричина освітніх проблем — суспільство як основний замовник освіти в країні вимагає від навчальних закладів папірців, дипломів, без виховання доброчесності, відповідальності, суб’єктності тощо, вважає заступник очільника МОН.
«76 % випускників шкіл ідуть у вищу освіту. Чому? Бо мама сказала, що треба. Ми — ті, хто служить суспільству (а освіта — це інститут, який служить суспільству) — не можемо сказати: вибачте, але будемо мати менше людей у вищій освіті. Це просто нереально. Тому що суспільний запит є на те, щоб був дипломчик. Інше питання, який має бути дипломчик? Не має особа в 17 років думати про те, ким вона буде. У 17 років випускник школи має думати про одне — я хочу бути людиною. Отоді їй місце в університеті. Якщо йде за професією, то треба рухатися шляхом європейським, де будуть класичні університети, які дають відповідь на «хочу бути людиною» і applied sciences universities, які готують для конкретної професії. Це абсолютно різні парадигми», — зазначив Винницький.
Реформа вищої освіти, яка триває вже десяток років, додав він, передбачає європеїзацію, автономізацію вишів й збільшення суб’єктності студентів. Однак швидкість впровадження змін часто залежить від політичних умов.
«Сьогодні маємо три законопроєкти, прийняті в другому читанні, вісім — у першому. Насправді ці речі рухаються швидко. Я був максималістом, коли зайшов на цю посаду більш ніж рік тому, вважав, що все можна зробити за максимум шість місяців. Сьогодні я розумію, що рік — це відносно непоганий відрізок часу.
Щось зроблено, чогось хотілося б зробити більше, щось швидше. Але ми маємо справу з 1,1 млн студентів і приблизно 100 тисячами викладачів. Це величезна система. І, очевидно, її інтереси будуть відображені в різних депутатах, органах влади, які якщо не гальмуватимуть процес, то забиратимуть час для пришвидшення реформ», — пояснив Михайло Винницький.
Реформа, за словами заступника міністра, має встановити суб’єктність студентів і виховати в них відповідальність за власні рішення. Тоді система вищої освіти будуватиметься на виборі студента, на конкуренції викладачів за студента; на конкуренції закладів за ресурс інтелектуальний (викладач плюс студент, плюс аспірант).
«І це все дуже гарно філософськи звучить і непогано втілюється через різного роду принципи, у тому числі європейські, деякі законодавчі речі. Але ми маємо реальність, яка діє як холодний душ. Цього року претендентів у аспірантуру буде приблизно 140 тисяч. Щоб ви розуміли, традиційно в аспірантурі було 3,5 тисячі бюджетників і приблизно 1200–1500 контрактників. Тобто 5 тисяч — це наш нормальний рівень.
Два роки тому в аспірантуру вступили 15 тисяч, минулого року — 18 тисяч. Цього року ми ввели обов'язковий іспит для вступу в аспірантуру — на нього зареєструвалися 140 тисяч людей. І ще додатково 100 тисяч — на магістратуру. 245 тисяч людей зареєструвалися на єдиний вступний іспит», — розповів заступник глави МОН.
І замість того, щоб системно реформувати, зазначив Михайло Винницький, 90 % свого часу він витрачає на боротьбу з такими-от речами; з недоброчесністю ректорів, які, як керівник Державного університету інфраструктури та технологій, виписав проректору, що перебуває з кордоном, 8,7 млн премії; чи які намагаються продовжити термін своїх повноважень попри встановлений законом 10-річний термін.
«Реальність така, що часом опускаєш руки. Тому що розумієш, що осередків інтелектуального розвитку, інтелектуальної спільноти, може, 15–20 по країні», — сказав заступник міністра.
Відповіддю на недоброчесність очільників вишів може стати довготривала побудова горизонтальних стосунків, заснованих на відповідальності й довірі.
«Усі спроби змінювати освіту в радикальний спосіб, різкими ривками не працюють. На жаль. Хочемо ми цього чи ні, освіта є надзвичайно консервативною галуззю. Тому що кожен з нас експерт з освіти.
…На превеликий жаль, критика, яка йде від освіти чи в бік освіти, завжди базується на тому, що хтось має бути покидьком, хтось має відповідати, хтось має щось зробити. Друзі, поки ми не дійдемо до правдивої колегіальності, до розуміння того, що освіта — наша спільна проблема, бо це суспільний інститут і заклади освіти мають управлятися як спільноти, а не як ієрархії, ми будемо борсатися в тому, хто винен», — вважає Михайло Винницький.
5 необхідних змін у вищій освіті, на думку заступника міністра
- Поділ університетів на типи — щонайменше на ті, які працюють на ринок праці, і ті, які працюють на формування особистості.
«Я дуже хотів би, щоб ми зрозуміли, що ціль бакалаврату не підготовка до ринку праці в усіх університетах, хоча в деяких має бути. Відповідно, перша річ — нам треба розділити як мінімум на два типи університети. Це частина нашої європеїзації. Мабуть, потрібен і третій тип, і четвертий, і п'ятий. Але бакалаврат, на мою думку, є формуванням особистості в першу чергу», — зазначив Михайло Винницький.
- Конкуренція предметів у навчальному закладі.
Ця норма, за словами представника МОН, вже проголосована, але зміна не буде раптовою, вона проходитиме свій еволюційний розвиток.
«Але це про те, що студент отримує суб'єктність — від його вибору залежить його траєкторія. Не структурована програма, як було дотепер, де купа обов'язкових курсів. Від цього ми еволюційно відходимо. Це означає, що ми формуємо ринок предметів, конкуренцію предметів усередині закладів», — наголосив заступник Оксена Лісового.
- Оптимізація навчальних закладів до мінімум 10 тисяч студентів.
«Якщо навчальний заклад маленький — немає конкуренції, тому що мало студентів, мало викладачів, мало вибору. Відповідно, маємо дійти до модернізації нашої мережі з мінімальною кількістю студентів у 10 тисяч. Чи підходить це для всіх закладів? Очевидно, ні. Консерваторія з 10 тисячами студентів не має жодного сенсу. Приєднувати консерваторію до університету Шевченка теж жодного сенсу. Будуть маленькі заклади, але ми маємо укрупнювати систему», — переконані в МОН.
- Реформування магістратури.
Вона більше не може бути просто п’ятим-шостим курсом — це окремий рівень вищої освіти, і зараз його потрібно розвивати найбільше, запевнив Михайло Вінницький.
«Немає нічого поганого в тому, щоб зробити паузу між бакалавратом і магістратурою. Це навіть добре», — додав він.
- Зрушення на аспірантському рівні.
Сьогодні аспірантура перетворилася на повну профанацію, де аспіранти роблять усі реальні доробки, а «50-річний професор просто записує собі їх у книжку». І поки цю ситуацію не виправимо, інвестувати в наукові дослідження, доробки немає сенсу, а саме вони визначають рівень навчального закладу. Відповідно, вважає Винницький, слід відмовитися від ступеня кандидата наук і ввести доктора філософії — це буде сутнісно інший підхід до підготовки науковця.
Цей матеріал можна прочитати англійською.