«Мені здається, ми завжди трішки запізнюємося із серйозною системною трансформацією. Очевидний приклад — закон про мобілізацію, який треба було приймати у 2022 році. І, можливо, більш жорстким. Тоді всім би все зайшло і ніхто не сперечався б. Був би чудовий закон, і мобілізація пішла б чудово.
Те саме відбувається і з нашою трансформацією системи освіти. Крім того, що система освіти сама по собі надзвичайно інертна. Можливо, це найінертніша сфера взагалі. У нас уже п'ятий рік каденції. Ті зміни у вищій освіті, які ми робили з першим складом міністерства (у команді Володимира Зеленського. — Ред.) — з Анею Новосад, її командою, з Єгором Стадним, почали давати перші плоди десь років через два.
На жаль, ковід і повномасштабна прибрали такі речі, які вже мали б дати дуже серйозну системну трансформацію, як, наприклад, запровадження формули фінансування закладів, яка зробить якісніші університети багатшими, а менш якісні отримуватимуть менше фінансування. Якби ми не мали цього гепу два-три роки, коли формулу зупинили, зараз не було б проблем з оптимізацією університетів. Більшість із них не існували б», — відзначає Сергій Бабак.
За його словами, Національна академія педагогічних наук підрахувала кількість студентів в університетах, що дозволяє визначити їхній рівень відносно міжнародних рейтингів. Дві третини вищих навчальних закладів в Україні можна назвати мікроуніверситетами, а чверть має менш ніж тисячу студентів.
«Наприклад, один з найавторитетніших світових рейтингів QS вважає університети з менш ніж п'ятьма тисячами студентів мікроуніверситетами. Мікро. Світовий рейтинг їх майже не бачить... Якщо подивитися на систему вищої освіти України, 67 % університетів, дві третини, мають менше ніж п'ять тисяч студентів.
З 200 університетів у підпорядкуванні Міносвіти, Мінкульту (крім військових й емвеесівської системи) є 50 університетів, які фінансує держава й у яких навчаються менш ніж тисяча дітей. 50 університетів... Я розумію, що є специфічні, бутикові мистецькі заклади. Це окрема історія. Але 40 монівських університетів з менш ніж тисячею студентів, з філіями треба банально закрити», — зазначає нардеп.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Бабак запропонував тодішньому міністрові освіти Сергію Шкарлету звільнити всіх ректорів, котрі виїхали за кордон, — це спростило б оптимізацію вишів. Але можливість швидких змін згаяли.
«Я кажу: візьмімо й просто вичистімо всіх ректорів, що поїхали за кордон. Моментально. Введемо умовні військові адміністрації, як зробили з деякими містами, областями на той момент. Це дало б нам змогу відразу замінити їх. Бо як можна кинути університет, у якому 10 тисяч студентів? Поїхати у Стамбул, звідти включатися в зумі й навіть не соромитися, казати: "Усе добре, я контролюю територію університету"», — говорить Бабак про «один харківський університет».
У березні 2022 року, додає він, з понад двох десятків фізично в Харкові перебували чотири ректори.
«Коли ми вичистили Київську область, об'їхали освітню систему, подивилися на масштаб катастрофи, що зруйновано, на що нам потім направити свої ресурси й сили, десь через п'ять днів я приїхав у Харків. Зібрав усіх ректорів разом з губернатором. З двадцяти одного, якщо не помиляюся, були чотири. У Харкові залишилися чотири ректори.
Це університетське місто з величезними університетами, з величезною інфраструктурою. І вони в зумі кажуть: "Усе нормально, у нас територія контролюється". Вони всі поїхали, дітей кинули, викладачів кинули, і ті чотири ректори, серед них одна тендітна жінка в Каразіна, в укриттях опікувалися їхніми студентами і викладачами», — розповідає Сергій Бабак.
І більшість із цих 17 ректорів, котрі тоді поїхали, залишилися на своїх посадах, відзначає він.
«Комітет (Комітет ВРУ з питань освіти і науки. — Ред.) на це прямо не впливає, але ми намагаємося принаймні робити деякі хвилі в той бік. Але що?
Я знаю, як команда міністерства зараз з боями намагається оптимізувати деякі заклади. І це важко. Навіть спроба приєднати один нікчемний київський університетик до потужного наражається на супротив. До мене в залі підходять депутати: “Ну будь ласочка, я його закінчив, моя дитина там вчиться, моя кума там працює”. Їм кажеш: дивися, це неможливо — є висновок аудиторської служби, людина виписала своєму проректору 8 мільйонів премії за два роки війни (мова про Державний університет інфраструктури і технологій. — Ред.). Пояснюєш, показуєш факти, а вони так дуже неохоче: "Ну все одно, давайте пізніше"», — розказує депутат.
Будь-які освітянські реформи натикаються на великий спротив, додає Бабак.
«Ми з Михайлом (Михайло Винницький — заступник міністра освіти і науки. — Ред.), з Оксеном (Оксен Лісовий, міністр освіти. — Ред.) і його командою, нашою командою спробували в лоб, радикально змінити державне замовлення на підготовку фахівців цього року і ввести систему грантів, яка піде на фінансову автономію [навчальних закладів]. Що завадило? Усе: суспільство; нам не вистачило голосів у Раді; не вистачило навіть усередині Кабінету міністрів, тому що Міністерство фінансів включилося як могло, — от не змогли.
Це — як перші реформи у 2019-му — просто треба було продавлювати масово, силою. Я шкодую, що не дотиснув. Чесно кажу — шкодую. І думаю, що Аня Новосад шкодує. Багато хто», — підкреслює Бабак.
Нині реформи в освітянській сфері проходять за стратегією дрібного пазла, каже він.
«Коли ти вносиш невеличкі законопроєкти, які самі по собі нікого особливо не турбують, але якщо ти потім через рік оцей десяток складеш докупи, виявиться, що це вже незворотна зміна. Бо інакше не виходить, на жаль. Тому що якраз суспільство такого запиту (на швидкі й радикальні зміни. — Ред.) не має. От ми з притомними частинками робимо крочки, які колись, коли проаналізує, наприклад, Оксен [Лісовий] свою роботу за півтора-два роки (дай боже, щоб вони в нього були), виявиться, що все ж таки зроблено щось велике й цілісне. І це правда. Ми йдемо таким шляхом. Колеги з парламенту знають, що ми так робимо. Це закончики, от як сьогодні (6 червня Верховна Рада проголосувала 11 освітніх законодавчих актів. — Ред.). Це частинка пазла. Бо якщо її накласти на закон, який ми приймали рік тому і парочку постанов, які окремо йшли Кабміном, то це насправді вже незворотна реформа», — зауважує Сергій Бабак.
Протягом дискусії він також підкреслив, що важливо об’єднати «притомну частину» бізнесу, громадянського суспільства, політиків і виконавчої влади задля єдиної мети — забезпечити якісну освіту в Україні. Сьогодні, зазначає голова комітету ВР, вона не така, щоб заради неї студенти поверталися з-за кордону.
«Люди виїхали, багато. Не секрет, вони виїжджатимуть далі. Якщо в нас буде лупасити енергетику, а потім воду, а потім каналізацію, виїде ще більше. Будьмо відверті. Вони поїдуть. Зараз багатьох дітей вивозять в 11 класі, щоб вони не попадали під мобілізацію навіть потенційно. На всяк випадок. Чи повернуться вони? 2022 року я казав — через пів року побачивши, скільки людей офіційно працевлаштувалися в Європейському Союзі, принаймні ту статистику, яку мали, — що більшість з них не повернеться. Ми хочемо їх повернути — це правда. Але чи зможе це зробити система вищої освіти в нинішньому вигляді? Навряд.
Нам потрібно дуже швидко адаптуватися, бо демографічна криза серйозна. Дітей народжується в рази менше. З них частина виїжджає. Навіщо? Знаєте, коли ми хочемо кудись інвестувати, побудувати нову школу, я не кажу про стадіони й дороги, нам закидають: чому не на дрони? Ми, як платники податків, витрачаємо шалені кошти на отримання неефективної системи.
Її потрібно швидко [змінювати]. Нехай це буде боляче, нехай це буде самогубство для команди міністерства (можливо, для нас (депутатів. — Ред.) частково) політично, очевидно, але це треба робити швидко й зараз. Інакше ця неякість буде сама себе продукувати. Ухилянти, які пішли сотнями тисяч на другу, третю вищу освіту, офіційні, законні, як ми їх називаємо; аномальна кількість аспірантів, які пішли ховатися від армії, — вони не покращують ні якості освіти, ні іміджу нашої вищої освіти. Тому швидкі хірургічні дії», — вважає Сергій Бабак.
