Плюс РФ не випускає літаків стратегічної авіації.
Ту-160 М «Білий лебідь», який викотили з цехів у 2018 році, — це глибока модернізація, а не повністю новий літак.
Виготовлений у січні 2022 року перший, як твердили агітки «Звезды», Ту-160 М2 досі не пішов далі за тестові польоти, а планер цього «нового літака» стояв на консервації в напівготовому стані на заводі.
Ту-22 М3 теж модернізують з додатковою літерою М після індексу — монтують цифровий зв'язок, нову станцію радіоелектронної боротьби, нову станцію прицілювання, підвищують дальність бортової РЛС.
Основне завдання — отримати дальній бомбардувальник з новими ракетами Х-32 і спробувати запустити «кинджали».
Поки йдуть тестові польоти й запуски, прибирають дитячі хвороби і, швидше за все, думають, як обійти санкції на електроніку.
Завдання Ту-22 М3М — боротися з авіаносцями. Росіяни розуміють своє відставання, особливо тепер, коли знають, що Захід може збивати «кинджали».
Запланували модернізувати 30 машин — саме стільки з 57 Москва тримає в льотному стані методом канібалізму запчастин і зворотного інжинірингу.
Тож інформація ГУР про кількість бомбардувальників майже збігається з числом бортів, які росіяни готують до модернізації.
Мінус Ту-22 М3, який зараз на випробувальних польотах, і кілька в цехах на модернізації — ось вам і 27 боєготових машин на піку, без міжремонтного обслуговування й аварійності.
Якщо пам'ятати, що швидкість модернізації — максимум два-три борти на рік, а частина завжди буде на випробуваннях і прийомках, які тривають не один місяць, то це число лише спадатиме.
Тому кожен пошкоджений і збитий борт важливий.
Плюс один-двоє загиблих — літак падав у пласкому штопорі, імовірно, не всі катапультувалися.
Добре, що весела війна з бойовими й преміальними іноді закінчується виплатами і для пілотів. «Ладу» в студію!
Інформація, що дальній бомбардувальник збили з допомогою комплексу С-200 на великій відстані, цілком вірогідна.
С-200 Д «Дубна» ще за СРСР вражала цілі на відстані 300 км. Це цілком штатна дистанція, хоча й на межі можливостей.
Не знаю, чи глибоко модернізували засоби доставки. Наприклад, чи реалізували нову головку самонаведення з можливістю захопити ціль замість напівактивної, що приймає відлуння сигналу від літака. Чи так і наводять зі станціями підсвітки й променем РЛС.
Але якби й знав, то не написав би.
Проте певен, що і транспортний літак Іл-76 (який возив з Африки зброю, росіяни запустили тоді димову завісу у вигляді історії з полоненими), і обидва А-50, і Ту-22 М3 могли збити саме С-200.
Бо щоб повірити в дружній вогонь по таких машинах чи низку аварій, потрібно бути тільки росіянином з мізками, прошитими «Первым каналом».
Бо дистанція завелика для стандартного Patriot, немає жодних PAC-2, які працюють далі за 150 км. І навряд чи вони з'явилися за кілька років без випробувань.
А на Заході тендери та проєкти оборонних відомств відкриті, жодної секретності у випробуванні комплексу, якому багато років, бути не може.
Тож Patriot просто не дістав би.
Дві антени у хвості ракети С-200, які приймають відбитий від великої цілі радіосигнал, цілком можуть вивести її в сектор, і там буде все одно, наскільки ракета стара.
Російському Іл-20, командному пункту, і літаку РТР у Сирії вистачило.
А всі збиті борти — це великі радіоконтрастні цілі, під які і проєктували комплекс, його основне завдання під час переходу Холодної війни в гарячу фазу — збити стратегічні бомбардувальники Альянсу, 49-метрові B-52, які мали нести термоядерні бомби.
Ракета С-200 5В28М оснащена дистанційним детонатором, який заводить 90 кг вибухівки й 27 тисяч елементів ураження, що формують пучок на 120 градусів. Якщо ракета втрачає бортове живлення або зв'язок з радаром, відбувається автоматичний підрив.
Так фарширують кабіну або двигун, це практично завжди гарантоване збиття.
Плюс важко прикритися від ураження за допомогою РЕБ: джерело потужної широкосмугової перешкоди — чудова ціль для 5В28М: виводь у сектор, звідки йде сигнал, і підривай дистанційно.
Для цього першу ракету ставлять на дальність, наприклад, 200 км, а інші — на 300, навіть якщо точно невідома дальність, то можливі сліпі підсвіти й наведення по стробах від цілі.
Серія С-200 Д обмежена, з 1987 року випустили приблизно 15 комплексів (у попередніх серій було 1500).
Ракет 5В28М випустили 150 шт., а оскільки вони були свіжими, то з озброєння їх зняли останніми.
Пускові С-200 Д реально зв'язувати в мережу з КП С-300 — це штатна здатність комплексу.
Тож розмістити десь у харківському лісі на пагорбі пускові (там один канал), замаскувати позицію і чекати цілком можливо.
А дані одержувати із зовнішніх РЛС чи навіть агентурно, що літаки в потрібному секторі.
І тільки тоді увімкнути радар підсвічування та наведення, щоб не отримати по ньому спеціальну ракету від чергових винищувачів.
Ще 2018 року ЗСУ мали плани активувати три комплекси. Можливо, проводили НДДКР із цифровізації.
Звісно, потрібна колосальна праця — проаналізувати маршрути руху в стрільбовому районі Ту-22, курси повернення на базу, переговори.
Але нічого такого, що неможливо було б зробити, якщо маєш 7-тонну ракету, здатну вразити ціль на відстані 300 км і 41 км по висоті, сітку РЛС й інформацію від партнерів.
Це не вперше Україна знищила чи пошкодила Ту-22 М3 (ми знаємо щонайменше про три епізоди, включно з глибоким рейдом), але вперше в повітрі.
Ми підняли зі зберігання, підготували до застосування ракети з рідинним двигуном, змогли багаторазово застосувати, ударити за сотні кілометрів по бортах, що здійснюють стратегічні перевезення, летючих радарах і дальніх бомбардувальниках. Це важка й кропітка праця, яка дала чудові результати.
Допомога від США розблокована, усі ми пам'ятаємо обіцянки директора Raytheon, що Україна отримає п'ять нових батарей Patriot.
Разом з новим німецьким і тими, про які ведемо перемовини, — непоганий флеш рояль для боротьби з кремлівським режимом.
Тож поки що в нас є паліатив і підходять сучасні комплекси. Росіяни досі не можуть придушити нашу ППО.
