Учні та педагоги у Франції мають підстави для невдоволення. Дефіцит кадрів, поганий стан шкільних приміщень, надмірне навантаження, нерівність умов і брак фінансування – основні фактори, які вивели на вулиці десятки тисяч осіб. Проте поступово учнівсько-освітянський рух трансформувався у ширший соціальний протест і радикалізувався. Блокада доступу до шкіл та університетів змусила втрутитися поліцію.
Наприкінці вересня до учнів почали приєднуватися сторонні радикально налаштовані елементи, які часто не мали жодного відношення до освіти. Акції стали супроводжуватися підпалами сміттєвих урн, автобусів, а подекуди – самих навчальних закладів. Розпочалися перші сутички з поліцією. Хоча уряд пообіцяв вирішити проблеми, пов’язані з нестачею вчителів і незадовільним станом шкільних будівель, це не влаштувало лідерів протесту.
Апофеоз насильства стався 17 жовтня. Протести за поліпшення умов навчання розчинилися у загальнонаціональній демонстрації проти здорожчання вартості життя. За даними французького міністерства внутрішніх справ, того дня на вулиці французьких міст вийшло 550 тисяч осіб. Значна частина демонстрантів поводилася адекватно. Але згодом у Парижі, Марселі, Ліоні, Ліможі, Бордо та інших містах розпочалися масові погроми. Вони супроводжувалися грабунком магазинів, актами вандалізму, підпалами громадських будівель, у тому числі тих, що мають історичну цінність. Поліція затримала близько 2400 осіб за порушення громадського порядку, з яких 855 – у Парижі. Переважна більшість з них виявилася неповнолітніми. Також поранення дістали майже 1000 поліцейських та пожежників. Було пограбовано близько 1500 магазинів і закладів торгівлі. Прямі збитки становлять сотні мільйонів євро.
Через кілька днів ситуація стабілізувалася. Президент Емманюель Макрон у зверненні до нації 18 жовтня назвав насильство неприпустимим. Він звинуватив у ньому «бунтівників з ультралівих угруповань, до яких приєдналося багато злочинців». Французький президент додав, що не можна плутати тих, хто вийшов з легітимними вимогами, з тими, хто руйнував, ламав і грабував. Та пообіцяв притягнути до відповідальності усіх, хто намагався повалити Республіку.
Уряд Себастьяна Лекорню для відновлення порядку 19 жовтня запровадив комендантську годину. А також пообіцяв допомогти власникам бізнесу, які зазнали збитків внаслідок мародерства.
Поки що рано стверджувати чи владі вдалося взяти ситуацію під контроль. На 24 жовтня рух «жовті жилети» анонсував нову загальнонаціональну акцію протесту. Водночас влада на місцях отримала дозвіл забороняти мітинги, якщо вони загрожуватимуть громадській безпеці і бізнесу.
Експертам ще належить з’ясувати, які політичні наслідки матимуть події 17 жовтня у Франції. Багато що залежить від здатності влади стабілізувати стан справ і не допустити нових погромів. Але вже зараз можна сказати: крайньо ліві і праві політичні сили мають найбільше шансів стати головними бенефіціарами масових заворушень у республіці.
Ще на початку учнівських протестів до них активно долучилися представники ліворадикальної партії «Нескорена Франція» Жана-Люка Меланшона. Меланшон має намір взяти участь у президентських виборах і дуже розраховує пройти у другий тур. Його політсила підтримує масову міграцію й розглядає вихідців з Азії та Африки як свій потенційний електорат. Депутати від «Нескореної Франції» з перших днів підтримували блокування ліцеїв, закликали до розширення акції і критикували поліцію. Ліворадикальні елементи, які згодом долучилися до учнівської молоді, зіграли значну роль у підбурюванні протестувальників до насильства. З певного моменту вимоги учнів, які мають раціональне підгрунтя, відійшли на задній план. А склад учасників мітингів змінився на більш дорослий.
Хоча у протестах, які переросли у заворушення, брали участь етнічні французи, не можна заперечувати того факту, що значна частина мародерів мала мігрантське походження. Це дало привід правим заявити: хаос на вулицях – наслідок провальної міграційної політики. Використання прапорів Палестини, показова наруга над монументами Жанни д'Арк і Маріанни, підпал історичної будівлі ратуші у Ліможі посилюють ці аргументи.
Здається, що для частини бунтівників культурно-історична спадщина Франції та цінності П’ятої республіки абсолютно чужі. Також цілком незрозуміло, яким чином пошкодження майна і пограбування закладів торгівлі здатні покращити стан справ у галузі освіти чи посприяти вирішенню проблеми високої вартості життя.
Крім цього, лідери «Національного об’єдання» Марін Ле Пен та Жордан Барделла звинуватили у спалаху насильства ультралівих, які об’єдналися зі злочинним елементом передмість і спровокували хаос. З іншого боку, Меланшон, публічно не ризикуючи підтримати бунтівників, намагається зробити винним у безладах поліцію. Називає дії влади «репресіями» й спробою придушити протест молоді. По суті, і крайньо лівим і крайньо правим вигідне нинішнє протистояння, оскільки воно дозволяє додатково мобілізувати власний електорат. Тоді як політикам з поміркованішого табору доводиться балансувати між засудженням дій вандалів, закликами до правопорядку і визнанням справедливості частини вимог протестувальників.
Переконливих доказів прямого втручання зовнішніх сил, які спровокували погроми у Франції, немає. Але опосередкований вплив зацікавлених сторін все ж простежується. Наприклад, іранські державні медіа та дипломати активно поширювали насильницький контент, називаючи дії французької поліції «брутальною репресією» і підігруючи ісламістам. 6 жовтня Міністерство закордонних справ Ірану викликало посла Франції в Тегерані, розкритикувавши «дії сил безпеки щодо французьких протестувальників». А Есмаїл Багаї, речник МЗС Ірану, звинуватив уряд Франції в тому, що той пояснює внутрішні заворушення «політичними маніпуляціями» та діяльністю ультралівих угруповань.
Регулятори ЄС уже вивчають можливе втручання Росії у заворушення у Франції та аналогічні спалахи насильства та мародерства в інших європейських країнах останніми днями. За словами представників служби безпеки, проросійські та ультраправі акаунти в соціальних мережах, пов'язані з попередніми дезінформаційними кампаніями, поширювали відео насильства у спробі посіяти ще більше хаосу.
Москві вигідне роздмухування внутрішніх протиріч і ослаблення Європи зсередини. Громадянське протистояння і поляризація в країнах Старого світу зменшують їх здатність ефективно опиратися російській загрозі. Навіть для Трампа події у Франції стали зайвим приводом покепкувати з Макрона і ще раз нагадати про важливість контролю кордонів.
Не лише Франція у ці дні стала жертвою масових заворушень. Акції протесту з вимогами соціально-економічного характеру, що згодом переросли у мародерство, вандалізм та сутички з поліцією, були зафіксовані у Мілані, Турині, Болоньї, Бергамо, Брюсселі та Льєжі. Люди, які вчиняли правопорушення, діяли за французьким сценарієм. А серед найбільш активних учасників заворушень було чимало осіб з нетиповою європейською зовнішністю.
Також численні демонстрації зі спробами розбити наметове містечко відбулися у Португалії. Протестувальники висловлювали обурення зростанням вартості життя і недоступністю житла. Крім того, мітинги невдоволеної публіки із поодинокими інцидентами спостерігалися в Ірландії, Іспанії, Греції та Албанії. Не виключено, що цей список країн згодом може зрости. Часовий збіг, подібність гасел і дій насторожує та опосередковано може свідчити про певне узгодження таких рухів.
Криза у Франції засвідчує вразливість держав, де внаслідок політики мультикультуралізму сформувалися паралельні суспільства. Там, де громадяни не об'єднані спільним світоглядом, традиціями, культурою та історичною спадщиною, відчутно зростає ризик внутрішньої дестабілізації. Вади хибної легковажної міграційної політики, можливо, проявляються не відразу. Але згодом за неї обов'язково доводиться платити.