ГоловнаСуспільствоЖиття

«Хтось ніколи не чує свого імені». Як за вечір нагодувати пів сотні людей, котрі цього потребують. І чому це не тільки про їжу

Робочий день в інклюзивній пекарні Good bread from Good people минув, тепер Наталя, Саша й Денис приступають до наступної зміни — уперше на кухні нещодавно відкритого хабу готуватимуть 50 порцій обіду для нужденних.

— Заплановано 45 порцій, але сьогодні ми вирішили приготувати із запасом, — розповідає Александріна, менеджерка проєкту Food Fighters. Дівчина сама з Харкова, після повномасштабного вторгнення переїхала в Київ. Це її перший соціальний проєкт. Каже, дуже заряджена на нього, і хоч доводиться щодня добиратися на роботу через усе місто, розуміння його важливості надихає.

Food Fighters започаткували ще в листопаді 2021 року. Тоді за три місяці команда встигла приготувати 3 000 обідів. Утім після повномасштабного вторгнення мусила призупинити програму, перейшла на випікання хліба для мешканців прифронтових і деокупованих територій.

Сьогодні ж перші 50 порцій поїдуть на Майдан Незалежності, де щовівторка та щосуботи Спільнота святого Егідія о восьмій вечора збирає тих, хто потребує теплої їжі, чаю, а головне — людського ставлення та спілкування.

План — 200 обідів щотижня

До видачі ще кілька годин, а котлети й гречка вже готові рушати в духовку. Паралельно Денис помішує на плиті грибний соус. У сусідній кімнаті туди-сюди ходить Саша. Каже, переживає, щоб усе вдалося. Наталя й Александріна заспокоюють — усе буде класно, он уже як смачно пахне по всій кухні.

Саша і Денис
Фото: Макс Требухов
Саша і Денис

Денис, Александріна та Наталя
Фото: Макс Требухов
Денис, Александріна та Наталя

Котлети готові запікатися
Фото: Макс Требухов
Котлети готові запікатися

Саша переживає, що щось не вдасться. Дівчата заспокоюють його
Фото: Макс Требухов
Саша переживає, що щось не вдасться. Дівчата заспокоюють його

— Складати раціон нам допомогла нутриціологиня, щоб порція була ситна й корисна. Усього задумали декілька видів меню: гречку чергуватимемо з рисом, булгуром, а замість котлет будуть і відбивні, і тушковане м’ясо. Салати робитимемо і з капусти, і по сезону — зі свіжих овочів або власного соління, — пояснює менеджерка проєкту.

Зараз це 50 порцій у тестовому режимі. У планах до осені вийти на 200 щотижня. Крім Святого Егідія, допомагатимуть й організації «Карітас».

— Ці порції готуємо коштом пекарні, але надалі розраховуємо на допомогу від небайдужих, — ділиться Александріна.

Підвісити обід на сайті GoodBread коштує 175 гривень. У цю суму входять не лише продукти, а й оплата праці тих, хто їх готує. «Тож за ці гроші ми зможемо і годувати нужденних, і давати робоче місце людям з ментальною інвалідністю», — додає дівчина.

Готові ланч-бокси

Поки надворі насипає снігу, на кухні від духовок йде тепло. Денис дістає гречку й котлети, Наталя заправляє їх грибних соусом. Одну котлету викладає на тарілку — покуштувати. Усі погоджуються — котлета соковита й смачна, а соус чудово доповнює її. Тепер час пакувати обід. Головне — швидко, аби не вихолонув.

Куштуємо котлети
Фото: Макс Требухов
Куштуємо котлети

— Багато хто уявляє собі, що все відбувається, як у фільмах, де черпаком з великих баняків накладають якусь рідину просто в миски. Ми ж пакуємо їжу в окремі одноразові ланч-бокси, які зберігають тепло, — пояснює Александріна.

На пакувальному столі в кожного окремі ваги. Денис накладає в лотки гречку, зважує, передає Наталі. Наталя — котлети із соусом, зважує, передає Саші. Саша додає салат з капусти, смак якого теж розхвалюють на кухні: «Без кислинки й аж солодкий». Далі наповнені ланч-бокси передають Дімі й Вані. Хлопці загортають кожен у фольгу і складають у термосумки.

Головне все робити швидко і злагоджено
Фото: Макс Требухов
Головне все робити швидко і злагоджено

Готова порція
Фото: Макс Требухов
Готова порція

Ваня і Діма
Фото: Макс Требухов
Ваня і Діма

Все складають рівно, щоб їжа доїхала цілою порцією
Фото: Макс Требухов
Все складають рівно, щоб їжа доїхала цілою порцією

Коли все спаковано, на кухні вже обговорюють, що робитимуть із сумками, коли надворі потепліє. За одну — найбільшу, з брендовим написом GoodBread — не переживають. Вона нова, температуру тримає довго, не підведе. Сюди поміщається найбільше порцій — 24. Усі інші давніші, незабаром треба буде замінити. Добре б на отакі великі, але вони недешеві, по 2 000 грн. Тож якщо не вдасться зібрати гроші, кажуть, доведеться майструвати щось із багаторазових контейнерів і пінопласту.

Транспортування обідів важливе, бо від цього залежить, чи їжа не зіпсується
Фото: Макс Требухов
Транспортування обідів важливе, бо від цього залежить, чи їжа не зіпсується

Один обід собі, один — мамі

У підземному переході на Майдані Незалежності вже о 19:30 зібралася група людей — тут і GoodBread, і хлопці й дівчата зі Спільноти святого Егідія, які привезли термоси з чаєм і пакунки із солодощами.

За декілька хвилин до них уже підходять люди по обід. Це ті, яким іти найближче — вони зазвичай тут, у переході, й мешкають.

Готові роздавати їжу та чай
Фото: Макс Требухов
Готові роздавати їжу та чай

Потроху збираються люди
Фото: Макс Требухов
Потроху збираються люди

Цікавлюся, звідки дізнаються, що саме сьогодні й тут можна буде поїсти.

— Волонтери часто залишають листівки поруч із місцем. Але в основному спрацьовує сарафанне радіо — люди самі одне з одним діляться і локаціями, і розкладом, де годують, де можна погрітися, а куди краще не йти, — пояснюють хлопці.

Близько восьмої натовп уже більший. Тут не лише безхатьки. Є люди охайно вбрані, як-от подружжя з вадами слуху. Вони взяли обід, чай і пішли далі. Значна частина — літні жінки й чоловіки. Для багатьох це нагода не лише поїсти, а й поспілкуватися.

Тут майже всі одне одного вже знають
Фото: Макс Требухов
Тут майже всі одне одного вже знають

У переході прохолодно, але чай зігріває
Фото: Макс Требухов
У переході прохолодно, але чай зігріває

В основному прийшли літні люди. Їм важлива і їжа, і спілкування
Фото: Макс Требухов
В основному прийшли літні люди. Їм важлива і їжа, і спілкування

Фото: Макс Требухов

Люди тут дуже різні
Фото: Макс Требухов
Люди тут дуже різні

Фото: Макс Требухов

Неподалік від нас стоїть чоловік у шапці й окулярах, обмотаних скотчем. Видно, що хоче підійти, але якийсь час вагається. Урешті, запитує, в якому ресторані приготували обід. Ніяково розповідає трохи про себе, постійно уникає погляду очі в очі: що на роботі платять мало, що живе з мамою неподалік, що мама хвора. Запитую, чи взяв обід і для неї — показує в пакеті два ланч-бокси.

Спершу чоловіку складно було почати діалог. Далі він уже пішов спілкуватися з усіма
Фото: Макс Требухов
Спершу чоловіку складно було почати діалог. Далі він уже пішов спілкуватися з усіма

Дуже часто у скруті, коли не вистачає навіть на їжу, опиняються люди з ментальною інвалідністю, зазначає Влад, засновник GoodBread.

— Бо з ними буває складно і родичі кидають їх. Або батьки, які доглядали за ними, помирають, а самі відстоювати житло вони не можуть. Через це багато хто опиняється на вулиці, — пояснює він.

Так, серед інших до нас підходить і Євген. Запитує, чи не хочемо купити норкову шапку. Каже, що залишилася від його мами, батьків не стало, тож тепер розпродує їхні речі, щоб мати якісь гроші. Скаржиться на маленьку пенсію і що через інвалідність ніхто не бере його на роботу.

— А яка у вас інвалідність? — запитує Влад.

— Аутизм.

— Хто вам його діагностував?

— Та з дитинства так.

Влад розповідає про пекарню. Мовляв, можна домовитися про співбесіду. Євген здивований пропозицією, диктує свій домашній номер телефону, мобільного не має. Тільки просить телефонувати до обіду.

Євген
Фото: Макс Требухов
Євген

Іра

У переході вуличний музика грає на гітарі й співає «Ще так далеко до зими» гурту ТІК. Під музику вже немаленький натовп спілкується, сміється, попиваючи чай. Люди продовжують підходити, запитувати про їжу.

Вечірка у розпалі
Фото: Макс Требухов
Вечірка у розпалі

Фото: Макс Требухов

— Уже все роздали, нічого немає, — каже Олексій, координатор зі Спільноти святого Егідія.

— Надо меньше спать! — жартома включається в діалог жінка середнього віку.

— Ира, не умничай, — відповідає їй товаришка, яка запізнилася на роздачу.

Іра одна з тих, хто прийшов на обід. Вона тут, схоже, місцева зірка — з усіма знайома, жартує, її найбільше чути в натовпі.

Запитую в Олексія, як змінилася ситуація після повномасштабного вторгнення. Каже, людей значно поменшало.

— Після ковіду збільшилася кількість: за вечір приходило 100–120 чоловік. Після 24 лютого стало вдвічі менше. Можливо, через те, що наш графік тоді розвалився. Це взагалі була перша перерва у Святого Егідія. 20 років роздавали безперервно, навіть під час Революції гідності не припиняли, — розповідає він.

Олексій
Фото: Макс Требухов
Олексій

Поки розмовляємо, до нього підходять, цікавляться, як справи. Він відповідає, до всіх звертається на ім'я. «Ви їх усіх знаєте?» — запитую.

— Так. Бо це найважливіше. Ми не благодійна організація. Маємо будувати товариство, щоб у людей була спільнота. Усі повинні знати імена одне одного, звертатися, переговорити. Це привід зав'язати стосунки, дружбу. Це більше ніж їжа. Так, для багатьох їжа критична, для когось не зовсім. Але для всіх це насамперед якийсь графік у житті: тусовка за графіком, подружити за графіком, посваритися за графіком. Узагалі почути своє ім'я. Хтось ніколи не чує свого імені. 

Це питання гідності й особистості. А їжа є приводом не просто нагодувати людину, а дати їй можливість прийти й заявити про себе, що вона жива й така сама, як інші. У нас немає такого, що це клієнт, а це благодійник. Бо це зверхність. У нас усі рівні. Іра он постійно каже, що буде подавати на нас до суду за запізнення. А на мій день народження принесла шампанське брют. Я дивуюся, як вона знала, що треба не фраголіно? — сміється Олексій.

Це не Іра
Фото: Макс Требухов
Це не Іра

Фото: Макс Требухов

Фото: Макс Требухов

Катерина АмелінаКатерина Амеліна, кореспондентка LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram