РФ планомірно переводить економіку на рейки війни й планує масштабно збільшити видатки на оборону у 2024 році.
За даними Bloomberg, у проєкті бюджету РФ на наступний рік видатки на оборону підвищили приблизно на 40%, до 112 млрд доларів. І значна частка цих грошей піде на закупівлю безпілотних літальних апаратів (БпЛА) й інших роботизованих систем, бойових частин і пов’язаного обладнання.
Тож величезний попит з боку російської держави симулює приватний сектор переорієнтовуватися на випуск продукції, корисної на фронті. Одночасно держава виступає великим гравцем на ринку безпілотних технологій. На рівні профільних міністерств Москва вже склала великі плани.
Згідно з неофіційними даними, у паспорті федерального проєкту з промовистою назвою «Розробка, стандартизація та серійне виробництво безпілотних авіаційних систем і комплектуючих» прописали, що в наступні шість років близько 2,44 млрд доларів виділить федеральний бюджет, 200 млн – регіони, а ще приблизно 400 млн складуть позабюджетні джерела.
Це лише верхівка айсберга, котра вилазить з-під води. Лише те, що важко приховати – як, наприклад, завод у Єлабузі (Татарстан) з виробництва «шахедів» потужністю 6000 дронів на рік.
Подібні виробництва зараз створюють у РФ повсюдно – від Підмосков’я і до Ростовської області. Частина з них – державні, частина – приватні компанії.
Не забувають і фінансувати передові дослідження й розробки. Фонд Національної технологічної ініціативи виділить близько 300 млн доларів стартапам у сфері безпілотних літальних апаратів. Зрозуміло, що російська специфіка передбачає і великі масштаби розкрадання коштів. Проте беззаперечний факт — Україна драматично відстає від Росії в галузі безпілотних технологій.
До сих пір Україна не змогла організувати масовий випуск найбільш затребуваних типів БпЛА – аналога камікадзе великого радіусу дії типу «Шахед-136», дрона-розвідника типу «Орлан-10» і керованого ударного дрона типу «Ланцет».
У вересні 2023 року по Україні застили загалом понад пів тисячі «шахедів», і ще більших атак можна очікувати впродовж холодної пори року. Попри героїчні зусилля наших ППО і приданих частин, близько 15–20% цих дронів поки що долітають до цілей, і це той показник, котрий цілком влаштовує росіян – дрон із 40 кг вибухівки здатен завдати болючих руйнувань, особливо критичній інфраструктурі. Україна протягом місяця відповідає по РФ лише десятками дронів. Відставання на порядок.
Щодо «ланцетів», то як повідомляє Lost Armor, станом на третє жовтня в мережі було 667 відео з їхніми ударами. На 210 вони знищили ціль (31%), на 355 пошкодили (53%), 48 зафіксували промах (7%), а на 52 відео експертам не вдалося визначити результат удару дрона (7%). Теж приголомшлива ефективність, особливо якщо порівнювати вартість самих дронів і техніки, котру вони спалили. Порівняти з аналогічною українською зброєю неможливо – якщо Сили оборони України і застосовують сьогодні таку зброю, то лише у штучних екземплярах.
Маємо не сумніватися, що українці теж знищили чимало техніки та живої сили ворога за допомогою БпЛА. Але поки що баланс упроваджених на фронті технологій викликає питання: чому українська держава не прискорює свою участь у розвитку роботизованих озброєнь, аби подолати відставання від РФ?
Ба більше – наведені цифри і приклади свідчать про те, що це відставання лише зростатиме, якщо ми нічого не робитимемо!
У відкритих джерелах немає інформації про створення в Україні великих підприємств з виробництва дронів, а також про серйозне фінансування з вітчизняного бюджету розробки нових зразків. Можна сподіватися, що це відбувається таємно, але краще не сподіватися марно.
Частково таку пасивність українців пояснюють надії на подальшу допомогу від союзників.
Але навіть якщо політична воля в США й інших країнах Заходу схилятиметься підтримувати Україну, нам слід усвідомити, що зіставних з російськими потужностей для виробництва військових БпЛА не буде ні в Америці, ні в Європі. Вони можуть з’явитися, тільки якщо ми наполегливо й обґрунтовано попросимо.
Те, що сюди звикли постачати союзники – здебільшого зброя минулого століття, досить непогана. Але у протистоянні з новими російськими дронами така техніка буде почуватися кепсько, бо вона вчорашній день за своєю ідеєю, бо передбачає участь людини й шалену вартість. А в росіян уже на підході наступні покоління безпілотників, розроблені у співробітництві з іранцями й китайцями – з ними буде ще важче.
Треба збагнути, що до війни майбутнього, котру нині розгортає проти нас РФ, не готовий повністю навіть сам Захід. Тож єдиний спосіб у ній виграти – це або самостійно, або із широким залученням західних корпорацій і науково-дослідних центрів розширювати випуск тих зразків роботизованої техніки, які вже успішно працюють, і – що головне – розробляти й екстрено впроваджувати нові.
Теоретично це мали б робити Мінстратегпром, Міноборони, Генштаб і Кабмін. Однак специфіка України полягає в тому, що всю повноту влади завжди мав і нині має лише президент.
Нам слід звести воєдино вимоги до того, які дрони необхідні. На основі скрупульозного аналізу фронтового досвіду й завдань визначити потреби в силах і засобах.
Але навіть Генштаб не здатен нині зробити це, тому що його влада, через особливості нашої політики, поширюється тільки на ЗСУ. Натомість в інших відомствах, хоч формально і підпорядкованих головкому, існують свої програми й підходи до застосування дронів і немає єдиної централізованої системи обміну досвідом (хіба що діляться враженнями бійці на низовому рівні).
Перше єднання, котре необхідне, щоб наша галузь роботизованих систем розвивалася ефективно, — співпраця всіх силовиків у аналізі застосування дронів. І його може забезпечити Президент і лише Президент. Через Ставку Верховного головнокомандувача або будь-яким іншим зручним для нього способом. Бо саме він призначив і Залужного, і Буданова, і Малюка, й інших.
Друге єднання, котрого потребуємо, – це єднання між фронтом і тилом. Відповідно до визначених запитів (а процес визначення запитів має початися і ніколи не закінчуватися) слід мобілізувати ті чи інші державні органи, щоб утілити програми – програми науково-технічних досліджень і програми розвитку виробництв. Фонд державного майна, Міноборони, Укроборонпром, Мінстратегпром, Мінцифри, Кабмін, різні державні агенції тощо – вони мають працювати за єдиним задумом, як оркестр. І знову-таки, фактично лише Президент, котрий формував кадрову політику цих відомств, здатен бути в цьому оркестрі диригентом.
Необхідні жорсткі рішення, котрі поставлять контроль над державними активами, потрібними для виробництва дронів; необхідна серйозна робота зовні країни, щоб побудувати логістичні ланцюжки й швидко забезпечити промпідприємства сировиною, комплектуючими. І щоб ніяка митниця, ніякий Нацбанк не гальмував розвитку бойових роботів! А лише Президент має політичну силу зібрати очільників цих всесильних відомств в одній кімнаті своєї Ставки і щось сказати їм. Іншого шляху, як створити «Промислову ставку Верховного», не маємо. Цим шляхом ішли всі розвинені країни в обох попередніх світових війнах. До цього прийдемо і ми – краще рано, ніж пізно.
