Днями під двірниками авто, у поштових скриньках, на дверях квартир, де живуть родини чмобіків, з'явилися записочки, як на фото.
І це непоганий інструмент психологічного тиску. Врахуємо, що полк не знає ротацій з травня – початку червня і виснажений постійними боями. Усі ці фактори щосекунди тиснуть на підсвідомість ворога. Тому ми зацікавилися механізмами психокорекції, що застосовує ворог у своїх військах.
Російський журнал “Военная мисль” у лютому цього року вибухнув статейкою на цікаву нам тему (дякую професору Андрію Харуку за те, що звернув увагу). Пишуть:
– противник застряг у військово-політичній роботі (армія, за законом, поза політикою, але робота з військом чомусь військово-політична);
– вважають, що боєць, котрий начебто особистість, повинен мати морально-політичний і психологічний стан (автор не спец у психіатрії, але підозрює тут чи роздвоєння особистості, чи комісари з політруками щось мутять);
– морально-політичний і психологічний стан, на думку болотних політруків, є сукупністю особистісних ідейно-політичних установок, моральних цінностей, поведінкових мотивів і настроїв, що складаються під впливом системи соціально-політичних і психологічних факторів, які впливають на моральну готовність і психологічну здатність особового складу виконувати поставлені завдання (загальнолюдська мораль – на другому місті, і це багато що пояснює, зокрема, ставлення до наших полонених і громадян на окупованих територіях, а мотиви і настрої складаються “під впливом системи соціально-політичних і психологічних факторів”. Не знаю, чи входить до системи цілеспрямований вплив, який здійснюють командири та їхній апарат для роботи з персоналом перед боєм).
Окремо звеселили висновки з аналізу проблем роботи з персоналом:
– недостатня особиста професійно-посадова підготовленість керівників військово-політичних органів об'єднань та оперативного складу пунктів управління військово-політичною роботою (тобто в ротах-батальйонах усі аси і зірки, виходить, у штабах – лошари);
– шаблонні підходи і формалізм (за 34 роки єдиний випадок нешаблонного підходу продемонстрував народознавець нашої бригади Павлік під час анкетування поповнення, відповідаючи на питання “Якого Ви віросповідання?” – “Якщо п’яний на Великдень навколо церкви ходив, то пишеш “православний”);
– ігнорування досвіду військово-політичної роботи в Сирії та Карабаху (тобто збройна агресія проти суверенної європейської країни та дії обмежених контингентів у специфічних операціях – одне й те саме). Є припущення, що автори статті взяли телеграму за підсумками засідання якоїсь військової ради армії десь року 1985 і звідти списали, дещо освіживши термінологію.
Далі там ще повно словоблуддя, хоча місцями і тверезі тези проскакують, але статейка закінчується цікавими висновками (їм там проміжний аналіз організації військово-політичної роботи протягом підготовки та проведення СВО щось показав):
– в умовах швидкоплинного ухвалення рішення про проведення СВО заходи військово-політичної пропаганди та агітації з особовим складом з перебудови їхньої свідомості з мирного на воєнний лад не були проведені, до кожного військовослужбовця не були доведені цілі операції, його місце та роль у виконанні її завдань (Готувалися до вторгнення років п'ятнадцять, угруповання збирали шість місяців, а рішення про СВО швидкоплинне. Ви кого дурите? Лише за рік війни здичавілі доходять до висновку, що з рейками щось не туди, не перебудувалися. На 15.02 угруповання втратило 139 770 бійців, а перехід з мирного на воєнний усе триває…);
– оцінки соціально-політичної ситуації в Україні не повною мірою відповідали дійсності (Ось тут усе чітко: Медведчук гроші брав, а висновки прислав “не повною мірою”);
– відомості про морально-психологічний стан особового складу ЗСУ виявилися некоректними. Очікування неготовності до збройного опору та масової здачі в полон не справдилися (А нахіба ви з підручників історії про УПА (не паперову) все повикреслювали?! Хоч якесь уявлення про жагу до спротиву серед українців мали б!);
– особовий склад угруповань російських військ, що бере участь у СВО, зазнав широкомасштабного інформаційно-психологічного впливу, розгорнутого за стандартами НАТО центрами психологічних операцій України (Респект, ясна річ, нашим хлопцям з ІПСО, але чим натовські стандарти впливу відмінні від українських? Кращий агітаційний снаряд – осколково-фугасний, хіба ні?);
– забезпечення військ похідними технічними засобами військово-політичної роботи виявилося недостатнім. Обмежена кількість похідних технічних засобів в угрупованнях військ не дозволила ефективно проводити заходи з підтримки високого морально-бойового духу військ (Я не знаю, як це коментувати. Ці виродки не згаяли жодної нагоди влупити ракетою чи бомбою по театру, перетворити клуб населеного пункту на свиноферму колгоспу “50 років без врожаю”, розікрасти всі запаси алкоголю, що траплялися дорогою до нас і від нас (останнє для тих, хто вибирався своїм ходом, а не в пакеті). І все це на тлі “обмеженої кількості похідних технічних засобів”. А надувний храм Шойгу для кого на озброєння прийняв?!).
Словом, аналіз теоретичного дискурсу в галузі морально-політичного забезпечення показує відірваність російських теоретиків від реалій війни.
Знову повернемось у 1430-й полк: чмобік Саньок Лєшков висловив невдоволення підполковнику Денису Мазанову, що стріляти його вчать мало, а стройової підготовки багато, що екіпу мало і він низької якості. Як остаточний аргумент послав підполковника кудись, де вже від російських військових кораблів скоро буде не пропхатися, і ввалив йому з правої просто в організм. І отримав п'ять з половиною років колонії суворого режиму за напад на командира, подав апеляцію і тепер за новим вироком буде косити від СВО сім років у тій самій колонії. Мабуть, не був Саньок вчасно ознайомлений з цілями операції, його місцем та роллю у виконанні її завдань. Ну або не вистачило похідних технічних засобів.
Нагадаю, що до кінця 2022 року російські армійські мислителі від пропаганди, адміністрація бункерного діда, якесь АНО “Діалог” та інші глибокі російські уми народили нарешті головну тезу, яка виправдовує вторгнення в Україну – триває війна з нацистською Німеччиною. Не знаю, що за глобус на болотах, але зі звіту абзац не викинеш. Тому маю засвітити трошки ідеологічної дичини, на котрій будується робота з персоналом армії РФ:
– Захід сформував в Україні фашистські загони, котрі скинули законну владу у 2014-му. У вільний від скидання законної влади час ці загони знищували російськомовне населення;
– уся влада України – декорація, реально правлять “Азов” (виходить, Редіс – наш президент, я якось пропустив, вітаю, друже Редісе!) та “Правий сектор”;
– українських нацистів навчають військової справи у Європі, зокрема в Німеччині. Деякі інструктори – діти німецьких нацистів чи ветерани СС (Мене певний час не буде, маю відлучитися у ФРН, треба з ветеранами СС терміново переговорити про їхні секрети довголіття. Дідам – по 95–98, а вони – інструкторами по полігонах, наших вчать. Я теж так хочу в такі роки);
– нацисти (тут незрозуміло – лише українські чи всі разом) хочуть повністю знищити слов'ян і росіян. Гітлер хотів знищити євреїв, але тепер цього робити не можна, тому що Ізраїль — сильна країна, її підтримують США, тому знищуватимуть росіян і слов'ян загалом (не потрапляю по клавішах, іржу і плачу);
– Росії важко, бо проти неї воюють Америка та Європа, тому довго не можемо перемогти (А ось тут дуже цікавий прийомчик – деперсоніфікація ворога: значно простіше воювати з абстрактним американським найманцем, ніж з українцем, котрий коли треба – брат-слов’янин, хоча іноді – фашист, тут важливо не заплутатися. І в полон до америкосів краще не здаватися, бо не домовишся, вони іншою мовою говорять.);
– у полон краще не здаватися (І показують відео часів Другої чеченської війни з чеченських же ресурсів і мобілок, захоплених-відібраних. Тепер це все творить “Азов”, ясна річ. Лікарі-фашисти годують страшними ліками. До речі, історія про “монтажну піну” вперше з’явилася у 2002–2003 роках, а не на блокпостах Луганщини у 2014-му. Ілюстрація цієї роботи – російський полонений відмовився їсти-пити навіть після того, як наші бійці їли "тушман" з тієї самої банки та пили воду з тієї самої пляшки, з яких намагалися нагодувати голодного “асвабадітеля”, тому що “ви прийняли протиотруту”);
– пік самогубств серед росіян – зима 2022–2023 років (одразу після того, як Сили оборони звільнили Харківщину), головна причина – страх полону. Така сама картина спостерігається зараз у Запорізькій області, хоча тенденція здаватися набирає обертів – солдати настільки виснажені, що не в змозі вбити себе, коли йдеться про вибір між полоном і самогубством;
– вимальовується нова тенденція – командири намагаються виховувати заступників з військово-політичної роботи, усувають їх подалі від своїх бійців; кулак, приклад – теж способи роботи, але за них легко сісти на ті самі п'ять з половиною. Утім реальність та офіційні ідеологеми все далі одні від інших.
Загалом ідеологія російського угруповання важка для опису і виглядає приблизно так: Чебурашка з татухою зірки, серпа і молота на тлі черепа і свастики, загорнутий у триколор, душить натовського Вінні-Пуха, на все це збоку та трохи зверху дивляться Гагарін і Даніла Багров і питають: «В чем сила, брат?»
Путін при владі з 2000-го, тобто виросло ціле покоління росіян, котре не бачило іншого правителя, уявлення не має про змінність влади, призвичаїлося до жорсткості на всіх рівнях, від побутового до національного, маневрує між перспективою сісти за щось та алкогольною комою. Це покоління летить на ліхтарик СВО, як тії метелики, адже це хоч якась перспектива, хоч якась альтернатива побуту без водогону, газу та з туалетом десь наприкінці городу, шалена можливість побачити світі і, що головне, вирішити фінансові проблеми. Як не свої, то принаймні родини. Тому цьому поколінню росіян байдуже, за що вмирати – за Леніна чи за Чебурашку, аби заплатили вчасно і в повному обсязі. Ось і вся ідеологія.
