А чому так?
Почнімо з 64-ї окремої мотострілецької бригади 35-ї загальновійськової армії Східного військового округу. Це власне ті, хто скоював злочини в Бучі. Одразу зазначу, що терміну давності для злочинів проти людяності не існує, тому маскування стане сенсом життя для особового складу цієї бригади. ППД бригади – селище Князе-Волконське Хабаровського краю. Без Google Maps місце знайти складно. У ЗС РФ ця бригада – втілення всіх уявлень російського військовослужбовця про пекло. Вона має довгий шлейф усілякої дичі, починаючи з нестерпних побутових умов (уявіть собі ситуацію, коли взимку в Хабаровському краї люди пишуть “у казармах холодно”), гидотного харчування, нової форми – для обраних, влітку і часто-густо взимку особовий склад живе в наметах (тайга, комарі завбільшки з “мавік”). Замість лазні – яма з водою. Вона ж пральний комбінат. Тобто розкрадати тил – нормальна ситуація в цій бригаді.
З медицини є медрота, котра має на озброєнні санінструктора і трохи парацетамолу від усіх хвороб. Чудова внутрішня атмосфера – нестатутні відносини як основа правопорядку, знущання, побої, національні угруповання, котрі гноблять усіх у вільний від міжетнічних розборок час. Відбирати мобілки, банківські картки, гроші – звичайний стан речей. До Хабаровська кілометрів тридцять, але прокуратура не надто переймається тим, що діється в частині. Щоб сісти, треба учворити щось дивне навіть для цієї в/ч. Останній вирок – у 2019-му: строковик отримав 1,5 року за нестатутщину. Участь у всьому цьому активно беруть прапорщики, сержанти, а подекуди й офіцери (змусити бійця декілька діб ходити у протигазі та броніку – нормальна “виховна робота”, поставити строковика на лічильник – легко! “Вихователь” отримав умовний строк, і лише втручання правозахисників змінило вирок на повноцінні 3,5 роки за ґратами.
Строковики ковтають голки, жеруть хлорку жменями, щоб хоч якось звідти вибратися. Ось ще історія про цю бригаду: у 2015-му група піхотинців до смерті побила перехожого. Кухар в/ч ішов повз, спробував захистити людину, але отримав сам. Патруль тамтешньої ВСП був присутній, але не втрутився. Кухар вийняв травмат і зробив декілька пострілів у повітря, що і дозволило йому не вмерти також.
Тепер уявіть ситуацію, коли ця звірина опинилася в Бучі, котра порівняно з Князе-Волконським – рай Господній. Нагадаю, що на рахунку 64-ї бригади ще розправи над цивільними в селі Андріївка Київської області.
Продовжимо екскурсію “місцями бойової дичі”. Селище Сергіївка Приморського краю, ППД 127-ї мотострілецької дивізії 5-ї загальновійськової армії Східного ВО. Разом зі штабом дивізії дислоковані 143-й і 394-й мотострілецькі полки. Картина – як у Князе-Волконському, але гноблять уже й контрактників. У 2017-му побилися якутське і дагестанське етнічні угруповання, відео “битви” злили в мережу.
Гомін-паніка-комісія-з-Москви: ініціаторів бійки тихо звільнили, решті наказали мовчати. Того самого року в Уссурійську (а це ППД 872-го артполку дивізії) знайшли обезголовлений труп військовослужбовця цього полку майора Андрія Головльова. 2018-го у Сергіївці – інший труп у військовій формі, чомусь теж без голови.
У 2019-му із Сергіївки втік контрактник Роман Сапегін. Він зміг дістатися до правозахисників і розповів багато цікаво, про що ми вже прочитали вище. Історії на кшталт “минулого року у в/ч застрелився чатовий, ще двох строковиків на смерть переїхав “урал” прямо на полігоні, ще один солдат повісився” – зміст повсякденної діяльності в цій дивізії.
Призові місця за кількістю дезертирства і СЗЧ у російській армії утримують гарнізони Хабаровськ, Сергіївка та Уссурійськ. Але топчик – Московська область, де квартирує 1-ша танкова армія Західного ВО. Лідирує Наро-Фомінськ, ППД 4-ї танкової дивізії, котра Кантемирівська. У лютому 2017-го солдат Ілля Горбунов отримав задачу перегнати не зовсім справний танк на танкодром, але танк з несправними гальмами впав у річку з мосту, перекинувся, солдат утонув. На суді командир взводу покійного, ст. лейтенант Олег Леонтьєв, котрого намагалися притягнути за статтею за службову недбалість, попросив врахувати, що він виконував бойові задачі на території “суміжної держави” (грався в “іхтамнєтов” на Донбасі). І суд врахував – 3 роки умовного з випробувальним терміном 2 роки. І все. Загалом у Кантемирівській дивізії побої, здирництво, невмотивована жорстокість – норма життя.
Цей культ не вважається чимось неймовірним: підсліпувата і тотально заангажована російська Феміда протягом 2016–2020 років розглянула 1268 справ про позастатутні відносини та ще 292 справи за статтями “насильство щодо начальника» та «образа військовослужбовця”. Третину справ закрили, обвинувачені відбулися легким переляком, компенсували збитки та сплатили штрафи.
Зазирнемо на поверх вище, там теж цікаво.
47-ма танкова дивізія 1-ї танкової армії Західного ВО, командир дивізії – полковник Євген Дорошенко. Якось комдив отримав 4 роки колонії з позбавленням права займати посади в армії. Але – апеляція, звільнення від покарання, оскільки минув термін давності. А судили Дорошенка за те, що він заборонив викликати лікаря сержанту, котрий напився до стану гіршого, ніж зазвичай, а комдив намагався приховати факт пиятики.
30-та окрема мотострілецька бригада 2-ї загальновійськової армії Центрального ВО, командир бригади – полковник Ігор Коледа. У російських базах даних полковник проходить як особа, що ухиляється від сплати аліментів. 2020-го відмовився звільнити офіцера, притягнутого до відповідальності за корупцію. За такі справи на нього наклали адміністративний штраф – через відмову виконати законну вимогу прокуратури.
У заліських – 12 армій. З 12 командармів троє взагалі не декларують жодної нерухомості та живуть у службових квартирах, решта показала одну-дві невеличкі квартири. Із загального ряду вибилися командувач 1-ї ТА генерал Сергій Кисіль, котрий має квартиру площею більш ніж 100 м2, та найзаможніший свого часу командувач 20-ї загальновійськової армії генерал Андрій Іванаєв (зараз усунутий від посади), котрий мав помешкання на 68 м2 і три земельні ділянки на 48,5 соток. Українське декларування показує нам, що в кожного скромного держслужбовця жінка – успішна бізнесвумен.
Але на болотах не так: дружини командувачів мають середню зарплату 21 тисяча дерев’яних на місяць. Для порівняння: в Бурятії середня зарплата – 22500. Кожен третій командарм має борги за комуналку та несплачені аліменти. Кожен п’ятий офіцер був оштрафований за порушення правил дорожнього руху, кожен шостий не сплатив штрафу вчасно. Багато хто позбавлявся прав за водіння у нетверезому стані або провокацію ДТП.
Ще один цікавий зріз – матеріальне становище командирів дивізій і бригад. Те, що комбриг у Бундесвері заробляє втричі більше від російського – не новина. Але щоб зрозуміти розмах і масштаби пограбувань окупованих територій, подивімося на цю зграю через фінансову призму.
Середня зарплата заступника Шойгу – 1,2 млн дерев’яних на місяць, командувачів округів та окремих родів військ – 900 тис., офіцерів ГШ – 300 тис., а ось командарми, командири дивізій і бригад живуть скромніше, заробляючи в середньому 160 тис. на місяць.
Оце озвіріле стадо, котре дорогою знищує себе в різний спосіб, до нас і завітало. Саме ці бойові колективи і намагаються “звільнити” нас незрозуміло від чого. Патологічна жорстокість виховується та всіляко культивується в армії Росії, саме результати цього виховання ми бачимо будь-де на полях боїв, на тимчасово окупованих територіях, усюди. Але потрапивши в полон, росіяни опиняються в абсолютно незрозумілому їм середовищі, де до них, полонених, ставляться краще, ніж у їхніх частинах.