Відкрийте Google Maps і побачите, що Козинка, Глотове, Гора-Поділ, Грайворон – така собі сільська агломерація, де один населений пункт плавно перетікає в інший. Уже опівдні світ дізнається, що РДК увійшов до Гори-Подолу і навіть на північно-східні околиці Грайворона.
Кілька разів до цього “легіонери” та бійці РДК уже заходили на болота, щоб зробити фото/відео. Російське військове командування вирішило, що так буде і цього разу: "туристи", пофотографуються і рушать додому. Щоб оцінити ситуацію, штабу в Борисівці знадобилося близько 12 годин. Штаб подивився YouTube і з’ясував, що цього разу "туристи" мають два танки Т-72, з десяток БТРів і мета – не фотосесія. Штаб вищого рівня в Бєлгороді ще через годину нарахував 300-400 "туристів" і два десятки одиниць бронетехніки.
Піхоту росіян, котра тихесенько тусила в Борисівці, висунули, щоб відбити прорив. Одночасно з Бєлгорода в Борисівку поїхала танкова рота та деякі підрозділи 74-ї мотострілецької бригади. Тоді ж з'явилася інформація про збиття російського Мі-8 у районі Прохорівки, поблизу Курської області. Точно невідомо, що з тим Мі-8 сталося, але вказівка авіаторам не потикатися в зону бойових дій через ризик потрапити під вогонь ПЗРК і літати на мінімальній висоті, помчала у війська. Знищена трохи раніше поблизу українського кордону авіагрупа змушує ворога бути обережним.
Ясна річ, у страху очі великі: поширилися чутки, що бійці РДК з ПЗРК і ПТРК на машинах місцевих жителів роз'їхалися по всій області й атакують цілі на північ і на схід від Бєлгорода. Ні перевірити, ні спростувати ніхто не намагався, тому ставало ще страшніше.
Нарешті доповідь про такий нетривіальний початок тижня дісталася російського Генштабу, де пан Герасимов зробив висновок, що це провокація, метою котрої є зірвати перекидання резервів до районів Горлівка – Донецьк і Попасна – Соледар – Бахмут. Але це не точно. Та ворог втратив декілька годин і вдруге запізнився з перекиданням сил реагування до Борисівки та Грайворона. Піхоту перекинули в район Грайворона лише близько 20:00. ПКС почали бомбардувати лісосмуги поблизу Козинки, Глотова, Гори-Подолу та прикордонні території України.
Після вечері з’ясувалося, що “туристи” з РДК підірвали міст через річку Грайворонка, склад забезпечення ОГ “Бєлгород”, тоді ж закипіли перестрілки не лише в районі Грайворона, а й біля сіл на північ і на південь. РДК і “Свобода Росії” оприлюднили відео з трофейною технікою.
Загал починає обговорювати тему “А нахіба все це треба?”. Ніч настала під гаслом “Дестабілізація ситуації в російському прикордонні, щоб скувати резерви ЗС РФ”.
РДК і легіон не окуповують села у прийнятному для росіян сенсі, чим дивують усіх тамтешніх мешканців. Украй здивована влада Глотова та Грайворона вирішує евакуювати населення. РДК не заперечує, цивільних не ображає.
Штаб у Борисівці напружено думає, що коїться в зоні відповідальності, але доповідь відправляє про “відхід частини проукраїнських формувань назад в Україну”. На ранок 23-го в район боїв прибувають підрозділи мотострільців і спецпризначення. Котрі потрапляють під потужний обстріл РДК. Наявні сили і засоби починають формувати подвійний ешелон ізоляції кризового району. Внутрішнє коло пройшло через Гору-Поділ, Глотове і північне узлісся ліворуч від селищ. На внутрішньому колі розгорнулися спецпризначенці ФСБ, армійські спецпризначенці, частини 74-ї мотострілецької бригади, на зовнішньому – армійські підрозділи, росгвардія, танкова рота. Штаб у Борисівці вирішив бомбардувати все підряд, уночі долучилася артилерія. У нападі сумління влучили по цивільних спорудах у селах. Застосування авіації тимчасово зупинили. Хтось згадав, що поблизу кордону в невизначених районах ЗСУ мають ЗРК з дальністю стрільби 40–60 км.
Тим часом РДК і легіон знову дивують противника, розгорнувши мережу опорних пунктів, здатну ефективно контролювати територію, замість звичної на болотах суцільної лінії траншей.
Бій у Грайворонському районі тривав. Раптом з’ясувалося, що мотострілецькі частини, сформовані переважно з мобілізованих, не здатні ефективно виконувати бойові завдання в населених пунктах і взагалі поступаються нападникам за рівнем підготовки. Дивне відкриття на дев’ятому році війни. Це відкриття штаб у Борисівці загорнув у фантик розпорядження на кшталт “не підставляти людей, не проводити штурми так, як це було раніше в Україні”. Реально щось у такій ситуації зміг показати лише армійський спецназ.
Паралельно Борисівкою кружляли чутки про спроби проривів проукраїнських формувань і ДРГ на інших ділянках кордону в Бєлгородській області, які спричиняли додаткову паніку у штабах.
У ніч з 22 на 23 травня з Москви до Бєлгорода прилітають підрозділи “Альфи” та “Вимпелу”. Ця війна показує, що з будь-яких супер-пупер-мегаелітних військ російські штаби здатні сформувати лише штурмові загони. "Альфи"-"вимпели" такого не люблять, хоча вміють. РДК посадив противника на непогану розтяжку – або штурмувати села елітними спецпризначенцями ФСБ, або визнати, що угруповання військ “Бєлгород” чисельністю 9000 людей не здатне дати раду із загоном противника з 300-400 бійців.
Опівдні 23-го заліські вирішили не формувати штурмових загонів з "альф"-"вимпелів", але ж і не відпускати такий ресурс: спецпризначенцям ФСБ доручили “звільнити заручників”, які нібито перебувають в адміністративних і громадських будівлях у Козинці, Глотовому, Горі-Подолі: спецназ зайде в села слідом за підрозділами, що їх штурмують, зачистить і попрацює з тілами загиблих цивільних, адже слід явити світові шоу про “масові вбивства мирного населення”.
Спецпризначенці і транспортні вертольоти Мі-26 зосередилися на аеродромі Бєлгорода. Штаб у Борисівці вирішив формувати штурмові загони з піхоти, армійських спецпризначенців і спецпризначенців ФСБ. Штурм запланували розпочати після того, як арта завдасть вогневого удару по опорних пунктах РДК.
Наступного дня години дві російські штурмовики витратили на розвідку та висування на рубежі атаки. І з подивом дізналися, що між 16:40 і 17:30 РДК і легіон відійшли на територію України тим самим шляхом, що зайшли, залишивши мережу опорних пунктів з грамотно обладнаними траншеями. "Туристів" навіть не намагалися переслідувати. Підрозділи заліської армії почали прочісувати ліс на північ від Козинки, Глотова та Гори-Подолу.
Опубліковані “воєнкорами” кадри з шістьма тілами у формі, схожій на українську, які видавали за вбитих диверсантів, як з’ясувалося, зроблені не в Бєлгородській області. Відео справді дивне, бо на вбитих немає характерних для українських підрозділів кольорових стрічок швидкої ідентифікації “свій-чужий”, а форма бійців РДК – це не піксельний камуфляж, як на кадрах, а мультикам. Насправді втрат серед бійців РДК і легіону не виявили. Російські військові, які побували у Глотовому, Горі-Подолі та Козинці, повідомили, що не бачили тіл загиблих, лише ознаки наявності в їхніх лавах поранених.
З російського боку долинали повідомлення про 12-15 200-х і 21-40 300-х. Боїв у селах майже не було, і втрати серед цивільних мають бути мінімальними. Але коли на болотах їх рахували?! Інформації про “безневинно розстріляних мешканців Бєлгородчини” також немає.
У цей епічний момент битви на сцені з'являється начальник головного штабу Сухопутних військ РФ генерал-полковник Олександр Лапін. Сфотографувався у бронежилеті та шоломі на фоні підбитої/кинутої бронемашини РДК. Потім світ довідався, що саме Лапін “особисто командував операцією”. Не вирушаючи з Бєлгорода. Слід чекати указу про нагородження медаллю “За оборону Грайворона”. Але знову ж таки, це не точно.
І знову спостерігаємо тенденцію: просторовий розмах бою вимагає наявності командира батальйону з батальйоном і штабом, тобто підполковника, а не генерал-полковника. Тобто а) там не залишилося притомних комбатів, здатних вирішити не найскладнішу тактичну задачку або б) на болотах ніхто нікому не довіряє, що більш імовірно. Іншими словами: у генерал-полковника всі підлеглі – дебіли, лише він – Бонапартій.
Лише коли РДК і легіон відступили на територію України, противник вирішив, що саме час почати бій і посилив охорону кордону. До Грайворонського району прибувають підрозділи з інших районів і навіть сусідніх областей, обладнують нову лінію оборони, тепер уже точно неприступну. Не те, що раніше. Думка про те, що однією дорогою з України на Бєлгородщину наші не ходять, на місце подій поки що не прибула.
У сусідніх Курській і Брянській областях ситуація з оперативними групами військ, котрі начебто там колотяться майже півтора року і “стримують” ЗСУ шляхом проведення демонстративних дій, навряд чи радикально відрізняється від Грайворонського району. Відповідні заліські штаби нервово курять. Військова думка далі від “посилити варту” та “більше блокпостів” не просувається; як запобігти проривам – ніхто не знає.
Прикордонна служба ФСБ не має потрібної кількості персоналу, навченого протидіяти реальним дорослим ДРГ. Теж курять “Біломор” у дві затяжки. Є підозра, що притомного плану охорони й оборони, зведеного плану, котрий поєднав би всі плани всіх прикордонних областей, можливо, навіть прикордоння РБ, узагалі не існує. Як наслідок – у Москві всі тикають пальцями в МО РФ і вимагають розрулити цю проблему. А розрулити проблему можна, лише забравши куці резерви з операційних зон в Україні або смикнути недонавчених чмобіків з полігонів, що ближчі до кордону.
Ширина проблеми – десь 200 км, а ідей, крім “залучити більше людей”, на болотах поки що не проглядається. Створити системи розвідки, управління, логістики, медзабезпечення, сформувати ешелони ізоляції, пошуково-ударні та блокування немає з кого фізично, хоча і пройшла часткова мобілізація. Враховуючи те, що оперативні групи в прикордонних областях сформовані за схемою “по роті з бригади”, розбавлені формуваннями територіальних військ (легка піхота, переважно безладна), відсутність стратегії, чітких планів, то рейд РДК і “Свободи Росії” видався на славу і відкриває певні перспективи для ЗСУ.
Як повідомило наше ГУР, “ми там ні до чого, то все російські добровольці. Між нами – лише обмін інформацією”.
Як і очікувалося, це не ми, а танки продаються в будь-якому військторзі. У гібридні ігри можна гратися і вдвох, і навіть усією коаліцією інвесторів в українську оборону, якщо буде треба, правда ж?
І так, що там у бункерного на табло?