Пане Артуре, внаслідок побиття у храмі ви отримали травми і досі перебуваєте в лікарні, так?
Так, я й досі в міській лікарні, в неврологічному відділенні. Лікарі говорять, що мій стан здоров'я задовільний. Медики виконують свою роботу дуже якісно. Обіцяють провести ще додаткове та остаточне обстеження, оскільки травматолог направив мене – є побоювання щодо пошкодження спини. Бо під час побиття мені дуже сильно тиснули на спину. Саме промосковський піп тиснув коліном на спину, тому зараз у мене сильний біль. Поки що діагноз — закрита черепно-мозкова травма і забій головного мозку.
Місцеві поліцейські порушили справу не тільки проти нападників, але й проти вас. Чи відбуваються процесуальні дії?
Стосовно поліцейських, що склали на мене адміністративний протокол, то наскільки мені відомо, триває службове розслідування. Як на мене, вони просто хотіли зняти громадську напругу. Тому не розібралися відразу. Оскільки були лише свідчення людей, які давно стали жертвами російської пропаганди. Вони всі дружно казали, що я скинув на підлогу Євангеліє. Я ж розумів, що мало що зможу там довести. Тому поліцейські відкрили справу про дрібне хуліганство. Мої адвокати будуть оскаржувати цю справу за ст. 173, поки що вона відкрита. Має бути суд, куди приїдуть мої адвокати.
Також поліція відкрила кримінальне провадження за ст. 125 («нанесення легких тілесних ушкоджень») і ст. 296, п. 2 («хуліганство»). Ці провадження відкрито стосовно проросійських попів і деяких людей, що були в храмі. Однак є таємниця слідства, тому я не можу розголошувати конкретну інформацію про них. Також я знаю, що мають подавати у розшук цього основного попа Слободяна, оскільки він утік. Йому оголосили підозру, але він просто втік. Тому будуть його шукати.
Він поїхав з міста чи взагалі за межі країни?
Не знаю, шириться інформація, що взагалі виїхав з України. Наразі його місце перебування невідоме.
У вас декілька адвокатів? Хто саме зголосився вас захищати та на якій підставі?
Моїм захистом займається адвокатське об'єднання з міста Києва — BARRISTERS. Слідчі проводять певні дії. Сподіваюся, що таку безпрецедентну справу, коли під час повномасштабної війни в храмі побили військового, ніхто не зможе спустити.
***
Поговорімо про той день детальніше. Розкажіть, як саме ви ухвалили рішення прийти до храму УПЦ МП?
Насправді це рішення для себе я ухвалив дуже давно. Оскільки раніше перебував у лавах організації «Фенікс» у Хмельницькому. Це націоналістична організація, яка і раніше виступала проти російських попів. Бо вони роками несли багато московської пропаганди, заявляли про «один народ», що війни немає тощо. Вони відмовлялися відспівувати наших воїнів, загиблих на той момент ще в зоні проведення ООС. Ці попи постійно молилися на царя. Плюс у них було своє бойове крило – Православне братство, за допомогою якого вони фізично розв'язували свої питання. Наприклад, у село з 500 мешканцями, де громада хотіла перейти до ПЦУ, привозили 200 осіб з цього бойового об'єднання. Плюс бабусь, які співали та казали, що не треба переходити. А ці молодчики погрожували людям: «Ви ж розумієте, це так просто вам не зійде з рук».
Коли вже почалася повномасштабна війна, то мені та побратимам з організації «Фенікс» було не до московських попів, бо ж «друзі» цих попів уже полізли на нас з усіх щілин та сторін України.
Чи можете згадати якесь конкретне село, куди приїжджала ця організація «Православне братство» та погрожувала місцевим?
Перше — це смт Гвардійське у 2018 році. І така ситуація відбувалася постійно.
Знову до подій неділі. Отже, ви вирішуєте піти до собору, поговорити з людьми. На який фінальний результат розраховували? Чого ви очікували?
Я очікував, що зможу достукатися до свідомості людей. Можливо, комусь ще не настільки промили голову ідеологією «руского миру». Утім ніхто не заступився за мене. Лише одна жінка спитала: «Що ж ви б’єте військового?» Та ще один чоловік підійшов зі словами: «Що ж ви робите? Вділи рясу, а зараз душите людину. Як таке може бути?» А решта просто стояли. Пам’ятаю, що дві бабусі ще підійшли до мене та вдарили по обличчю, коли попи мене притиснули до стіни.
З оприлюднених кадрів відео можна припустити, що ви прийшли в церкву не один. Хто вас супроводжував і для чого? Хто знімав відео?
Я не знаю. Напевно, хтось із парафіян цієї церкви. Якби я прийшов туди не один, думаю, що мене як мінімум захистили б. Ця людина точно втрутилася б у бійку. Тому я стверджую, що прийшов туди один.
Чому вирішили прийти та спитати «скільки ще» саме під час служби? Адже служба — певний процес, який суто технічно неможливо перервати для приватного спілкування.
Моя мета полягала у зверненні до людей. Я розумів, що треба звернутися до максимальної кількості людей, які якраз бувають під час богослужіння. А до кого звертатися, якщо нікого немає в церкві? Тому таке було рішення.
Розкажіть детальніше, що відбувалося у храмі. Відео, яке всі бачили, фрагментарне, там немає початку. Відео починається з того, що священник робить різкий рух уперед, штовхає кафедру, з неї падає Євангеліє. За мить камера вже перемикається на те, як вас б’ють. Що цьому передувало?
Я зайшов до храму. Та спочатку десь хвилин 10–15 стояв, слухав службу. А потім я підійшов ближче до кафедри та вигукнув фразу. Відразу на мене полетіли священники зі стусанами. Напевно, щоб виправдати для людей моє побиття вони вигукнули, мовляв, це я скинув Євангеліє. Хоча навіть на відео видно, що священник сам кинув його на підлогу.
На відео видно, що священник чомусь втрачає рівновагу. Зазвичай так буває, коли людину хтось неочікувано штовхає.
Ні, я нікого не штовхав. Насправді штовхали всі саме мене. Коли зав’язалася бійка, він сам штовхнув кафедру, з якої впала книга. У мене й досі перед очима священник, що летить на мене. Хапає мене за руки, починає бити ногами. Хотів кинути мене на землю. У цей час я вже не бачив, що відбувалося за кафедрою. Лише чув, що то я кинув Євангеліє. Хоча я не торкався взагалі Євангелія.
З відео виглядає, що бійка для вас була неочікуваною. Це так?
Звісно. Як можна таке очікувати, коли йдеш до церкви? Це незіставні речі та події. Тому для мене побиття було дуже неочікуваним.
Чи знаєте ви особисто людей, що вас били? Логічно це допустити, ви всі з Хмельницького?
Ігор Слободян, що був у рясі, мені давно відомий. Я його бачив, коли він з Православним братством приїжджав до церков, аби не дозволити людям переходити до ПЦУ. Насправді в цьому братстві є кримінальні елементи. Можна навіть сказати, що кримінальні авторитети. Також є люди з наркотичною залежністю, є з купою статей та справ за побиття дружин і жінок вдома. Весь цей контингент зібрався в цьому Православному братстві. Вони їздили та не давали життя людям. Оцей Слободян постійно був з ними.
Хто ще вас бив?
Били десь п'ять людей. Один з них — це Павло на прізвисько Мойка. Усі знають, що ввечері він з блатними сидить у ресторані, а зранку молиться в церкві. Чому його називають Мойкою? Я не знаю. Але хлопці мені сказали: так це ж Паша Мойка. Він був у чорній рясі і тиснув мені на живіт і груди. Думаю, що всі люди, які мене били, якраз із цього їхнього «силового батальйону» — братства. Цих осіб зараз встановлює слідство. Я не хочу розголошувати всю інформацію, щоб не завадити слідству. Якщо захочуть вручити ще комусь підозру, то ця людина теж може втекти й уникнути покарання.
Вам, напевно, відомо, що вже ввечері того самого дня біля собору зібралися люди й ухвалили рішення перейти громадою в ПЦУ. Хтось із ваших друзів, побратимів був там? Чи розповідали вони вам щось про ці події?
Там було дуже багато моїх друзів, знайомих і військових побратимів, які приїхали у відпустки. Також були деякі хлопці, що перебувають на лікуванні, але вони попросили їм дати дозвіл прийти до церкви. Знаю, що були навіть хлопці з інших військових частин. Вони всі приїхали, коли побачили відео мого побиття. Бо першочергово це зневага до Бога, коли ти починаєш битися в церкві. Я не чинив жодного опору, бо розумів, що це церква. Як я можу битися у відповідь у церкві? Піднімати руку на священнослужителів, хоча я їх ними не вважаю. Оскільки всі вони — це просто московські агенти впливу, які несуть ворожу ідеологію в маси. Та вважаю, що ми маємо все зробити, аби вичистити всіх цих московських агентів у рясах.
Хочу загалом спитати про ваше ставлення до релігії. Чи є ви воцерковленою людиною? Як часто загалом ходите до церкви?
Я православний парафіянин. Приходжу до церкви, коли є така можливість. Звісно, ношу хрест. Поважаю священнослужителів. Але точно не ідеологів «руского міра», які сидять у церквах.
Розкажіть детальніше про себе, про родину. Як служили у 19 стрілецькому батальйоні, як були поранені?
Я народився у місті Хмельницький, моя мати та бабуся тут завжди жили. Мати була приватним підприємцем. У мене є родина: брати та сестри. Але я не хочу детально розголошувати інформацію про сім’ю, оскільки нею можуть скористатися «товариші» в рясах. Бо ж завдяки моєму вчинку був обвалений їхній основний інструмент сфери впливу.
У 19 стрілецький батальйон я пішов добровольцем, а офіційно був мобілізований 21 березня 2022 року. Уже 21 квітня наш батальйон виїхав у Харківську область. Куп'янськ, селище Куп'янськ-Вузловий, Петропавлівка. А далі — Донецька та Луганська області. Ми стояли біля села Діброва (Луганська область). Контузію та черепно-мозкову травму я отримав у травні минулого року від прильоту ракети, яка вибухнула десь за 20 м від мене.
Де ви проходили реабілітацію?
Я лежав у Харківському госпіталі, потім був переведений на лікування в Полтавську область. Усе це тривало десь три тижні. А далі я знову повернувся в стрій до своїх хлопців у Харківську область. Із 16 січня 2023 року звільнений у запас. За висновком ВЛК, я обмежено придатний до служби – після контузії були проблеми з тиском. Згодом я ще лежав у госпіталях. Звільнений у запас за сімейними обставинами. Тобто я продовжу служити, але трохи пізніше. Зараз є певні причини, через які я звільнений.
За чинним законодавством, це також важка хвороба близьких у родині.
Так. Це саме та причина. Але я не говоритиму подробиць.
Непросте питання. У соцмережах було багато коментарів, де вашу поведінку пояснюють саме контузією. Писали, що ви «не дуже в собі». Що ви можете відповісти цим людям?
По-перше, контузія точно не дорівнює тому, що людина неадекватна. По-друге, треба зрозуміти військових, які сидять в окопах, кожної миті щось летить, він знає, що в будь-яку секунду може загинути. У мене було так, що обстріл йшов 8 годин безперервно. Воно падало все ближче та ближче, в радіусі 20 метрів. А потім ти приїжджаєш до рідного міста, де московські попи відчувають себе так само зухвало, продовжують насаджувати свою ідеологію. І це питання не в контузії, не в адекватності, а питання в поведінці самих цих попів. Звісно, у людини, що була в зоні бойових дій, назавжди залишиться гостре почуття справедливості. Це точно не результат контузії.
Рішення про боротьбу з московськими попами я прийняв ще у 2018 році. Почав діяти разом з побратимами з «Феніксу». Згадую, як у 18 році був схід села Зоряне, де люди теж хотіли перейти в українську церкву. Здається, тоді ще й Томосу не було. Намагалися вигнати московського попа, бо він був проросійським. Але люди боялися розправи з боку молодчиків з Православного братства. Тому я та мої побратими, десь 5 чоловік, приїхали в село за 70 км від Хмельницького. Коли ми тільки виїжджали з міста, вже вийшов сюжет на російському каналі. Уявляєте? Наші журналісти не знали, а російські вже розповідали про це в студії. Тобто московські попи все швидко повідомляли пропагандистам. Це агентура! Ціла агентурна мережа. Однак згодом цій церкві вдалося перейти до нашого патріархату.
Після цього дуже багато людей з різних населених пунктів теж просили нас приїжджати на допомогу, аби не було ніякої фізичної сили від Православного братства. Бо це братство постійно звозило по 200 людей різних категорій: бабусі, спортсмени, тітушки, просто сильні чоловіки. У них були на вибір два розвитки сценарію: тиснути ідеологічно чи вже фізично. Та діяли вони не лише на території Хмельницької області, це була розгалужена система по всій країні. Бойові братства, «казачества», цілий спрут. Адепт Києво-Печерської лаври з позивним Сонечко, який також входив до такого бойового братства, одним з перших, ще на початку, поїхав у Донецьку область воювати на стороні сепаратистів. Він же вбив нашого захисника ще у 2014 році. Можу сказати, що за 30 років Московський патріархат за допомогою російського посольства створив дуже потужну, масштабну систему впливу на різні сфери.
Але наразі динаміка така, що церкви масово переходять до ПЦУ.
Мене це дуже тішить. Нарешті динаміка переходів збільшується. У людей прокидається розуміння, що варто поставити хрест на агентурній мережі країни-окупанта.
…Свою боротьбу я не припиню. Коли долікуюся, у першу чергу буду робити все, щоб до відповідальності притягнули всіх причетних до мого побиття. Через те, що я поки що не можу воювати з зовнішнім ворогом, я буду робити це з цим ворогом, який перебуває в тилу.