Ця стаття написана не задля пояснень, як себе проявили ті чи інші підрозділи тероборони, котрим випала доля опинитися на самому передку. Адже там щільність вогню і номенклатура застосування наступальних озброєнь ворожих російських сил подекуди були на порядок вищі, аніж, приміром, у діях супроти оборонців Донецького аеропорту. Це радше погляд на перспективу розвитку сил ТрО найближчим часом.
Легка піхота чи повноцінні механізовані/десантні підрозділи?
То ким має стати територіальна оборона на час воєнного стану, коли військовим балом заправляють високоточні арта й авіація? Ми плануємо далі розвивати легко озброєні армійські одиниці, які можуть виконувати посилені поліцейські функції громадської безпеки? Чи маємо на виході тероборонівських «рексів», котрі відразу отримують усі різновиди броньованої техніки і приданої армійської артилерії (до мінометів 120-го калібру включно)?
Очевидно, на час активної фази війни тримати виключно в тилу десяток бригад, кожна з яких нараховує 3 тисячі бійців і більше, – завелика розкіш. Але й доручати теробороні виконання завдань, тотожних для механізованих підрозділів, не виправдає сподівань. Тому на цьому етапі спроможності й навченості сил ТрО видається доцільним обирати золоту середину. Підрозділи тероборони рівня батальйону можуть бути ефективними в підсиленні бригад сухопутних військ, а роти – стати плечем опори для одиниць рівня окремих армійських батальйонів. На нашу думку, це виглядає все-таки більш доцільним рішенням, ніж закріплення за бригадною одиницею ТрО 20 км лінії маневрової оборони. Тоді, можливо, на полі бою не доведеться шукати ведевешні одиниці для підсилення легкої (і визнаймо – менш навченої) тероборони бригадного рівня.
То, може, й закрити проєкт «Тероборона – окремий рід сил ЗСУ»?
Ні в якому разі! НІ, іще раз НІ! Ворог під боком надто сильний, а доповнення до формули успішної оборони країни, схоже, намацано правильно. Проте вже зараз потрібно розгортати стрілецькі тереошні полігони і навчальні центри. Та більш прискіпливо ставитися до підбору особового складу, у першу чергу офіцерської ланки. Унеможливити формування підрозділів, котрих відправляють на передову за вибірковим принципом, куди скеровують (навіть добровільно) найкращих, одразу породжуючи проблему нестачі фахових офіцерів і сержантів в інших структурних одиницях. Розширити номенклатуру озброєння, вийшовши за межі пари АК + ПМ, на старті забезпечувати підрозділи широким асортиментом ПТРК, ЗРК, станкових гранатометів і великокаліберних кулеметів.
Паралельно має працювати система обліку резервістів із прив’язкою до територій, де, скажімо, після досягнення призовного віку всі обов’язково приписані до підрозділів ТрО та постійно вдосконалюють військові навички. Двотижневі польові збори що пів року, плюс аналог «єПідтримки» в магазинах мілітарки на додачу до грошового утримання. А понад тим – кардинальне ноу-хау в частині зайняття чиновницьких посад, зокрема, внеможливлення зайняття будь-якої керівної державної посади без припису до тероборони чи іншого кадрового війська.
Тож Quo vadis, теробороно?
