ГоловнаСуспільствоВійна

Чому не варто переживати щодо результатів перемовин? Питання-відповідь з Олегом Покальчуком

Ми продовжуємо нову постійну рубрику "питання-відповідь" з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком

Фото: надано ОПУ

Чому не варто переживати щодо результатів перемовин?

Як би ми не зневажали дипломатію, вона завжди існувала і буде існувати. Це як розвідка, я провів би таку паралель. У розвідувальній і контррозвідувальній діяльності тобі доводиться мати справу завжди з малоприємними і нехорошими людьми, тому що від хороших людей ти ніяких важливих даних не отримаєш. І тому доводиться весь час крутитись у такому доволі гівняному середовищі. При цьому якщо поглянути збоку, то виглядає дуже підозріло, бо спілкуєшся з якимись мутними типами.

Дипломатія дуже подібна до розвідки в цьому плані. Вона теж мусить мати справу з різними мутними типами, але в неї є конкретне завдання: отримати тактичний, прагматичний результат, який можна конвертувати в якусь політичну діяльність. Це стосовно критики самих учасників процесу. Хто бере участь у процесі - це для суспільства взагалі справа третьорядна. Бере участь той, хто підходить у цьому випадку за параметрами, про які суспільство не повідомляють, бо ці параметри не мають бути публічними. 

Чому вибирають таких людей, чому вони публічно таке говорять, а що говорять непублічно - ви про це ніколи не дізнаєтесь. Це як айсберг - ¾ під водою. Обговорювати те, чого ви не знаєте, трішки некваліфіковано.  

Я зараз кажу не як дипломат, не маю такої кваліфікації. А от як вести розмови з людьми, які тобі не подобаються, - це близько до моєї кваліфікації. Тому я частково маю право не оцінювати результат, а коментувати сам процес. Я принаймні бачу, що може лишатися за лаштунками. Це мені особисто допомагає не напружуватися з приводу якихось формальних заяв, які ми чуємо, і, тим більше, не напружуватися з приводу емоційної реакції людей на ці формальні заяви, які вони сприймають як певний результат.  

Це ніякий не результат. Дипломатія - це завжди процес. Як і до війни, я порадив би людям подивитися на свої власні коментарі через три дні. Можливо, дехто їх відредагує, а дехто визнає, що був надто драматичним. Коли вам перехоплює подих від того, що ви щось дізнались, витримайте хоча б день паузи, перш ніж щось писати. Подивіться, що взагалі відбувається. Навіть якщо навколо вас такі самі схвильовані люди, чи є сенс дублювати цю й так багатолюдну схвильованість?

Те, що люди почали перейматися перемовинами, це добра ознака. Так би мовити, це стабілізація психічних станів, ми повертаємося плавно в довоєнний фейсбучний режим, коли всі були експертами з вірусології, епідеміології і так далі. Залежно від того, яка тема була актуальна цього тижня. Їхня думка завжди була безапеляційною і виражала глибоку стурбованість.

Отже, є велика шкала, на одному кінці якої щиро стурбовані відповідальні українські громадяни з нульовою компетентністю в питаннях дипломатії і політичних комунікаціях. При тому що далі вони від зони бойових дій або безпосередньо від участі у війні, то більше вимагають: щонайменше звільнити Крим, а краще Кубань. Вони взагалі не визнають ніяких компромісів у перемовинах і так далі. Це переважно хороші люди, але з погляду їхньої компетентності та кваліфікації - вони лише створюють історичний шум. 

На протилежній частині шкали - персонажі книжки з відомою назвою «Як правильно керувати всесвітом, не привертаючи уваги санітарів». Ці люди пишуть дуже короткими фразами, капслоком, з багатьма знаками оклику, з хештегами президента, головнокомандувача і так далі. Вони віддають накази вищим посадовим особам, кого треба негайно розстріляти, арештувати, посадити, позбавити прав і так далі. Вони не визнають важливості перемовин з противником у принципі. Їх, мабуть, ніколи не грабували на вулиці. Інакше вони знали б, що в критичній ситуації «гаманець або життя» іноді хочеться поторгуватися.

Це довга шкала, на ній можна нарізати багато різних градацій. Вони нерівномірні і нерівномірно заповнені людьми. 

Окремо стоять військові, люди, які безпосередньо задіяні у війні. Вони мають право висловлювати свою думку, і вона мусить бути присутня в інформаційному полі.

Можливо, для більшої ефективності їхня думка мала б бути соціально і політично організована. Зараз не час, бо воєнний стан. Але на майбутнє - це могла б бути політична партія або рух, який формулює моральні принципи в тези для реалізації їх у законодавчому полі. Тобі вони будуть сперті на економічний ресурс і вбудовуватися в розвиток країни. 

Тому що просто лють і відчай, попри всю свою моральність, деструктивні. З них треба робити інструмент розвитку, а не руйнування. Я думаю, що партія військових, неоконсерваторів мала б величезний успіх в Україні.

Вікторія ҐуерраВікторія Ґуерра, журналістка, екс-заступниця головного редактора LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram