«Мені буде некоректно говорити дані по військовослужбовцях. Зі зрозумілих причин. Я можу говорити загалом, про середню температуру по палаті.
Існує загальна шкала депресії і тривожності, яка розподіляється приблизно рівномірно в популяції, мінус клінічні захворювання. За міжнародною шкалою захворювань, шизофренія, параноя — це від сили 1,5 %. Це невеликий відсоток. І всі, кого називають шизофреніками й параноїками, — це така собі народна публіцистика, вона не пов'язана з реальністю», — охарактеризував загальний стан суспільства Олег Покальчук.
«Є афективні стани. Є стан такого масового, я сказав би, реактивного психозу. Але річ у тім, що сильні афективні звуження і швидко минають. Тобто все, що швидко надувається, швидко і здувається.
Щоб було простіше, зрозуміліше і менш претензійно: психічні травми, психологічні травми, наслідки психотравмуючих подій такі самі, як і фізичні травми. Їхнє загоювання залежить від індивідуальних властивостей організму або соціальної групи. Люди, які перебувають в одній і тій самій психотравмуючій ситуації, переживають подібні епізоди, по-різному реагують, мають різні розлади поведінки або не мають їх. Таке теж трапляється», — пояснив психолог.
Але, на його думку, цивільні сьогодні більше тяжіють до психопатичності, ніж військові.
«Якщо ми говоримо про рефлексивність, то громадянське суспільство, цивільне суспільство значно психопатичніше, ніж військове. За моїми спостереженнями. Там є свої травми, безумовно. Є, скажімо так, екзистенційні ситуації життя і смерті, де панує чорно-біле мислення: є свої, є всі решта. І тут шкали не зіставні», — зазначає психолог.
Також він не вбачає загрози серйозного конфлікту між цивільними і військовими після завершення війни.
«Я сказав би, що нічого особливого не буде. Знаєте чому? Тому що з погляду військовослужбовців, дозволю собі трошки узагальнити, а що у вашому прекрасному цивільно-громадянському суспільстві є такого, щоб я оце все кинув, своїх побратимів, посестер і бігом побіг до вас? Щоби що? За ці роки в мене є своя тусовка, свої друзі, з ними можна мовчати, можна говорити. Тобто не буде конфлікту», — підкреслив Олег Покальчук.
Коментуючи вплив цієї психопатичності людей на їхню поведінку, психолог зазначив, що «між зміною настрою і зміною поведінки є дуже сильна відстань, принципово велика, а в українській ментальності особливо — коли про це багато говориться, то мало робиться.
«Емоції каналізують і через пресу, і через демократичне суспільство, через виговорювання, через срачі, нескінченні сварки. Це випускання пари», — зауважив Покальчук.
А коли людина переживає важку емоційну втому, слід розібратися в її причинах, чи немає серед них імітації страждань.
«Дивіться, коли люди кажуть мені: у мене депресія, — я відповідаю: якби у вас справді була депресія, ви не могли б навіть просто вимовити це слово. Оце називається депресія в клінічному сенсі слова — хвороба, яка лікується медикаментозно. А у вас просто поганий настрій. Дуже поганий настрій. Або дуже-дуже поганий настрій.
Тобто ми називаємо драматичними словами наші в кращому разі новонабуті атитюди (схильність до певного сприйняття соціальних об'єктів чи ситуацій. — Ред.). Самі в них віримо, тому що помацати їх не можемо. Нічого не робимо з цього приводу.
Коли ви переживаєте не конкретну, а ілюзорну травму, співпереживаєте емпатично, у вас самооцінка підвищується: «я теж страждаю». Людині, яка страждає, взагалі не до рефлексій. Їй болить так, що в неї тільки ненормативна лексика в голові і на словах теж. А оці імітації страждання — вони такі квазірелігійні. Релігійні люди нормально це відрефлексовують. От я теж буду страждати. Розділю з кимось своє страждання, можливо, комусь стане легше. Ви просто помножуєте своє страждання й інших. Хочете — помножуйте», — зауважив Олег Покальчук.
Загалом, резюмував він, з українським суспільством не відбувається нічого такого, що не відбувалося б з суспільствами в період Першої, Другої світових воєн. Це загальна динаміка: розвиток суспільства відбувається за законами природи, описаними математикою. Хіба що емоційне наповнення набуває більшої для нас змістовності, ніж сенс того, що ми кажемо. Треба ставитися до всього раціональніше.