Чи мине це відчуття спустошеності?
Відчуття спустошеності не мине. Як я вже казав раніше, у кожної людини, яка переживає війну, настає те, що лікарі називають посттравматичним стресовим розладом. Його перебіг може бути різним, але треба розуміти, що в усіх він є.
Спустошеність означає, що в людини щось усередині вигоріло. Там щось було, а тепер там пустка. Відомо, що це було - там було попереднє життя, довоєнний уклад, мрії, плани на майбутнє. Усі вони згоріли в перший день війни. Згоріли всі без винятку.
Ви не самотні в цьому, у такій ситуації перебуває вся країна. Це, можливо, не дуже втішає. Але краще, коли людина почувається в гурті, а не думає, що вона сама переживає такий страшний стан.
Але спустошеність – це також місце для нового будівництва. Ваш дім згорів, але земля під ним лишилася. Ви можете збудувати на ній новий дім - схожий на попередній або зовсім інший. Всяка катастрофа такого рівня - це шанс на нове будівництво, і на це треба орієнтуватися.
Не вибудовувати собі якісь мрії, хоча це теж непогано. Але на ситуативному рівні краще все ж максимально ефективно жити кожним днем. Це не означає, що це останній день у вашому житті. Просто горизонт планування скорочується до одного дня. І це робить вас більш ефективним. Тому що коли ви намагаєтеся спланувати хоча б на три дні, ви розумієте, що це неможливо – і охоплює розпач. Тому не треба. Ранок, зійшло сонце, і до вечора у вас є якийсь план дій.
Зараз це ще не спустошеність. Спустошеність прийде потім. Після того, як з’являться перші виразні успіхи, коли можна буде передихнути. І коли ви почнете дихати (бо зараз у нас дихання таке затиснуте, крізь зуби), тоді цей стан вас накриє. Але це ще й означатиме, що організм дає сигнал, що основна небезпека позаду
Тому це відчуття спустошеності сприймайте ще й як біль кінцівки, коли лікар перевіряє, чи вона чутлива. Це означає, що ви живі.
Працювати з цим треба буде довго, поступово, повільно, всій країни. Це відчуття не зникне без сліду. Звичайно, лишаться шрами на душі, але це будуть просто шрами.