На паркані Палацу мистецтв у Львові - плакати, присвяченні відкриттю виставок українських художників Олексія Безносенка та Олексія Белюсенка. Ще один постер інформує про нову локацію Музею модернізму. А трохи далі висить велетенський банер — Гуманітарний штаб.
Пункт збору допомоги відкрився в Палаці мистецтв у перший день нападу Росії на українські міста. Зараз приміщення штабу більше нагадують гігантський склад з одягом, продуктами, ковдрами, подушками, засобами гігієни, ліками тощо. Виставкові зали, де щоосені під час BookForum розміщують стенди видавництв, під стелю заставлені пакунками і коробками. Люди, що приїхали в штаб прямо з вокзалу, біля столів з їжею годують дітей.
— Буквально через три години після першого ракетного удару я звернувся до місцевої влади, щоб відкрити в нас Гуманітарний штаб, — говорить генеральний директор Палацу мистецтв, а нині куратор Гуманітарного штабу Юрій Візняк. — Ми співпрацюємо з усіма депутатами, не зважаючи на партійну приналежність, і віримо в перемогу.
— А ви спите взагалі? — запитую.
— Ну, ми стараємося, — усміхається пан Юрій.
На вході до штабу безперервний потік людей, охочих допомогти. Львівʼяни несуть сумки, пакети, мішки з чим-завгодно, розвантажують багажники, буси. Усіх ретельно перевіряють на вході охоронці-волонтери. До охорони штабу також долучена вибухо-технічна служба, яка з собаками перевіряє деякі вантажі на наявність вибухівки. Після того, як пакунки проходять огляд, всередині штабу вже інші волонтери їх сортують, фіксують і облікують допомогу.
Невисока худенька дівчина Софія у гумових рукавичках разом з мамою розсортовує купу одягу. На столі, де лежать речі, висить табличка «Діти від 0 до 3».
— Дивіться, у мене тут одяг. На маленьких дітей, — звертається до неї чоловік з новим пакунком одягом.
— Кладіть отут, зараз розберемося, дякую, — відповідає Софія. Вона працює в штабі вперше. 28 лютого в неї був день народження — їй шістнадцять. Зараз Софія мала б ходити в школу на уроки.
— Ми вирішили з мамою помогти людям, що тікають з окупованих територій. Люди мають знати, що вони не самі у своїй біді. Досить сидіти вдома, треба допомагати, — каже Софія.
Ми ще трохи говоримо з Софією про Київ, про війну, обіймаємося, і я рухаюся далі. А вона повертається до сортування одягу, бо роботи не бракує.
Поки що волонтери не підраховували точно, скільки штаб отримав і відправив допомоги. Два поверхи виставкових залів Палацу мистецтв заповнені коробками вщент. Транспорт з одягом, провізією, медикаментами та засобами гігієни регулярно відправляється на кордон з Польщею, де перебуває дуже багато біженців з України. Також гуманітарну допомогу відправляють за київським, сумським та харківським напрямками. Крім цього, Гуманітарний штаб допомагає окремим військовим батальйонам. Гроші не збирає, але те, що люди все ж жертвують, перераховують на рахунки ЗСУ.
— Я впевнений, що наші збройні сили впораються. Я налаштований оптимістично і вірю в перемогу, — говорить Юрій Візняк, і його хтось одразу відволікає, бо знову прийшли буси, прийшла допомога, треба щось перевірити, десь підписати…
Загалом, найбільша проблема у Львові зараз повʼязана з пошуком житла. Попри те, що частина самих львівʼян виїжджає за кордон, квартир в оренду не більшає. Деякі маклери підвищують ціни на житло, деякі, навпаки, стараються підшукати найкращі варіанти для внутрішньо переміщених осіб.
У Львові наразі також працюють притулки для тих, хто не може знайти собі інше житло. Палац мистецтв, зокрема, під притулок тримає в резерві третій поверх, куди планує, в разі необхідності, поставити 300 ліжок. Приватні помешкання заповнені наразі десь на 80% у Львові. Але точкові притулки є в різних інституціях міста, які швидко перепрофілювали свою роботу на допомогу усім, наприклад, садочки, школи, театри, офіси.
Один з таких шелтерів для переселенців на тридцять ліжок відкрився у Театрі Леся Курбаса. Ще в середу тут тут показували виставу американського режисера, а нині в центрі зали стоїть стіл, довкола — ліжка, на яких сплять та сидять люди.
Надія та її дочка 11-річна Єлизавета приїхали з Києва до Львова вранці 1 березня. Єлизавета наминає вареники за столом, Надія скляним поглядом дивиться поперед себе. 23 лютого вони з родиною ходили у Театр на Подолі на виставу за мотивами творів Булгакова. А 25 лютого у житловий будинок на вулиці Кошиця, поряд з яким Надія живе, прилетіли уламки російської ракети.
Кілька днів Надія була вдома, за повітряної тривоги спускалися у підвал. На вихідних, протягом комендатської години, вони з сімʼєю увесь час були в укритті. Тому коли родичі запропонували Надії виїхати, то вона погодилася. Принаймні, щоб більше її донька не сиділа цілодобово у підвалі.
— Ми сіли на інтерсіті, а коли рушили, десь у напрямку руху прилетів снаряд. Звукова хвиля аж сколихнула потяг. Люди буквально прощалися з життям, — розповідає Надія. — Інтерсіті їхав, здається, у два рази довше, ніж в мирний час. Люди везуть з собою котів, собак, черепах. Речі вдома я збирала дуже швидко, лише найнеобхідніше, і ще встигла кинути флешку з родинними фотографіями. За останню добу я майже не спала і досі не можу зібрати себе докупи. Я ще не оговталася від того, що мусила покинути Київ.
Про притулок в театрі Леся Курбаса Надія дізналася випадково від інших людей, що приїхали на вокзал. Щоб сюди потрапити, переселенці спершу мають зареєструватися в координаційному штабі в Львівській ОДА або на Арені Львів. Випадкових людей сюди не пускають з міркувань безпеки. Зараз в театрі зайнято трохи менше половини ліжок.
— В театрі у нас взагалі планувалися репетиції, але коли почалися обстріли, ми зібралися з командою в театрі, і про вистави не було мови, — говорить кураторка шелтеру і адміністраторка театру Олеся Правдивець. — Спершу ми думали збирати гуманітарну допомогу, але потім остаточно вирішили зробити тимчасовий прихисток для людей, які приїжджатимуть до Львова.
Я викликаю таксі. Попри те, що багато водіїв не виходять нині на маршрути, таксі приїждає досить швидко. Наприклад, Уклон наразі прибрав комісію, і весь прибуток водії забирають собі. На Арену Львів мене везе Орест.
— Ну а як же, працюю, людям треба якось добиратися в різні місця, — каже він. — Я, наприклад, міг ще в перший день звалити у Варшаву і далі до родичів у Чикаго, маю відкриту візу. Але я не хочу, це моє місто, моя країна, їй треба помагати.
До Арени Львів підʼїхати доволі складно, оскільки вона знаходиться на околицях міста. Багато машин виїжджає за межі Львова і потрапляє в довгу тягнучку. Крім того на дорогах вже облаштовані блок-пости.
— Жодних футбольних матчів поки що тут не проводиться, — каже Орест, дивлячись на банер з написом «Координаційний центр», розвішений на паркані вздовж стадіону.
Координаційний центр на Арені Львів, де мають реєструватися переселенці, займається передусім допомогою у розміщенні людей, що прибувають на вокзал. Він працює з першого дня війни.
— Зараз на Арені небагато людей, — розповідає волонтерка центру, депутатка Львівської обласної ради Іванна Герус. У мирний час вона займається питаннями освіти. Нині багато її колег стали волонтерами або добровольцями територіальної оборони.
— Ми не є місцем, де люди проживають. Швидше ми — пересадковий хаб, куди можна приїхати, зареєструватися і підшукати опції притулку та іншої допомоги. Ми чесно ще не рахували запитів, але загалом за три доби (станом на 27 лютого), обробили більше двох тисяч. Ця ніч була важка. У нас було сім автобусів людей і їх треба було оперативно десь селити. Тобто ми маємо базу, але все одно треба продзвонювати. Велика кількість людей просто тут погрілися, випили чаю, а потім повернулися на вокзал, аби їхати на кордон.
На Арені Львів постійно працює команда волонтерів. Усі гуманітарні пожертви центр передає в Палац мистецтв. Пожертви приймаються від приватних осіб. З бізнесом напряму працює Гуманітарний штаб.
Зараз центр працює над налагодженням оптимальної співпраці з вокзалом. Аби люди довго не сиділи в холоді і їх одразу направляли на Арену Львів.
— Ви взагалі повертаєтесь додому? — запитую.
— Та от зараз збираюся, ще пʼять дзвінків і повернусь ненадовго. Помитися і поспати, — відповідає Іванна. — Спати довго не вдається, бо щойно я засинаю, вмикається сирена. Цю ніч я не спала, а сирени не було. Загалом мене тішить, як львівʼяни взялися допомогти. До мене дзвонять і питають чи потрібні волонтери. Я кажу, що в мене стільки роботи немає, скільки є людей.
КОРИСНІ КОНТАКТИ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ЛЬВОВІ
Гаряча лінія Гуманітарного штабу — 0989416236
Номери, за якими можуть звертатись, як і переселенці, так і львів’яни, які хочуть допомогти:
0962328193 – якщо ви хочете надати будь-яку допомогу для центру;
0684147963 – для тих, хто потребує притулку, помешкання, або гуманітарної допомоги;
0971821860 – для тих, хто потребує притулку, помешкання, або гуманітарної допомоги;
0973474459 – для тих, хто потребує притулку;
0636633371 – для вирішення транспортних питань.