Щонайменше 25 громадянок України разом із 35 їхніми дітьми утримуються в Сирії в таборах для біженців закритого типу аль-Хол та Родж від 1,5 до 3,5 років.
Про це йшлося на пресконференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" на тему "Повернення громадянок України з табору для біженців у Сирії", передає кореспондентка LB.ua.
Родичі жінок розповіли про умови їх перебування і закликали допомогти повернути їх в Україну.
Фатима Бойко: "Моя племінниця знаходиться в таборі аль-Хол. Вона поїхала у Туреччину в 2014 році - з чоловіком на роботу. У 2015 році вона повернулася, забрала дітей, але потім зв'язок зник. У 2017 році їй сказали, що її чоловік виїхав і що вона повинна виїхати за ним на територію Сирії. Тільки заговоривши про те, що вони хочуть виїхати, їх могли вбити. Наш зять був убитий за те, що висловився, що хоче повернутися... Вона потрапила в табір вдів. Оскільки без чоловіка вони там жити не могли, їй довелося знову вийти заміж. Але його теж вбили... Вона з дітьми тижнями сиділа у підвалах, вони йшли десятки кілометрів з іншими жінками. Вони шукали шлях, повернутися, втекти з цього пекла... 29 серпня курдські військові підняли мою племінницю з дітьми і відвезли невідомо куди. Потім виявилося, що її перевели в табір Родж. Там люди знаходяться вже четвертий рік".
Бойко наголосила, що зверталася у Службу безпеки, але не отримала відповіді. Також, за її словам, уповноважений з прав дитини звернувся до Міністерства закордонних справ. "Вони їздили на переговори, вони працюють, але з нами вони не зустрічалися. Я вдячна їм, але ми вже втомилися чекати. Ще одну зиму там вони переживуть", - сказала жінка.
Гульфіре Юнусова: "Моя сестра з онуками знаходиться в таборі аль-Хол. Вийти самостійно звідти неможливо. Вони виїхали з Криму у 2014 році, в березні. Вони жили в гуртожитку, роботи не було. Син запропонував моїй сестрі, своєї матері, виїхати в Туреччину. Вона погодилася. Два місяці він працював на будівництві, але потім познайомився із людьми, які запропонували виїхати до Сирії. Сім'я поїхала в Сирія. Коли вони зрозуміли, де вони знаходяться, дороги назад не було. Син дуже швидко загинув, вони залишилися тільки з невісткою і дітьми. Вони дуже хотіли вийти, це було неможливо. У них умови жахливі. Вони можуть готувати їжу, але і її забирають. Медицини у них немає. Таблетки можуть дати, якщо вони можуть дійти до амбулаторії за зоною. Туди забирають дітей без матерів. Вони бояться віддавати дітей".
Жінка розповіла, що зверталася у Меджліс, писала президенту, омбудсмену. "Наших дітей треба витягнути, не можна так ставитися до людей. Завтра може бути пізно", - наголосила вона.
Анжеліка Добровольська: "Моя дитина, з двома вищими освітами, яка знає багато мов, жила в Європі. Вона працювала перекладачем. Коли вона познайомилась з чоловіком, він жив в Туреччині. Три роки вони жили в Україні... В нього не було нормальної роботи. Його запросили в Туреччину. За кілька місяців він сказав, що його запросили викладати в ліцеї у Сирії. Це було ще за мирних часів. Моя донька зі своєю півторарічною дочкою полетіла до нього... Дівчинка загинула не доживши до 5 років. Зять теж загинув під час бомбардування. Моя донька тоді була вагітна, народила хлопчика. Вони дуже важко вибиралися. Три місяці харчувалися травою. Вони згодні на все, надати будь-яку інформацію, аби просто виїхати.Нещодавно я чула звернення президента до ООН. Він казав, що ООН часто декларує дії, але не діє. Мені дуже хочеться аби наша держава також діяла. У 2014 році, коли я була на Майдані, а моя дочка тоді була в Австрії, вона писала мені і казала, що дуже пишається тим, що вона українка. Я хочу щоб вона продовжувала пишатися цим".