Маршрутка приїжджає в центр селища на непримітну зупинку. Поруч з нею - декілька магазинів, є випічка та різні напої.
Пройшовши метрів з сорок, помічаю кілька пам’ятників в одному місці: жертвам Другої світової війни, захисникам України, жертвам репресій, ліквідаторам ЧАЕС та афганцям.
Прямо навпроти розташовується одна з двох пам’яток селища: колишній земельний банк, збудований у 1912 році. Зараз тут селищна рада, палац урочистих подій і пошта. Основна проблема цієї споруди - вона обнесена високим парканом і її можна нормально роздивитися тільки з головного входу.
До речі, мабуть, вперше за весь час, що я пишу тревел-блоги, у мене спробували дізнатися наявність дозволу на зйомку споруди. Але після того, як я розговорився з цим дядьком з відрами, він сам почав мені розповідати про свою сім’ю.
В іншому кінці села знаходиться Миколаївська дерев’яна церква 1753 року. Це одна з найстаріших церков Слобожанщини. Зараз вона жахливо виглядає через останню реконструкцію. Під час робіт її обшили пластиком і тепер, кажуть, дерево гниє. Та й виглядає убого. Під час моїх відвідин церква була, на жаль, закрита так, що й на подвір’я не можна було потрапити.
Загалом, на селище я витратив десь годину. Довше всього довелося топати до церкви.
P.S. З позитивного: в Вільшанах є громадський туалет.
