«Ми прогнозували, що можуть бути проблеми з водою, але не думали, що це буде підрив дамби і повна відсутність води»
Пропоную почати з надважливого питання для міста і всього регіону – з ліквідації наслідків трагедії на Каховській ГЕС. Зараз для Кривого Рогу будують чотири нитки водогону. Простою мовою: як це – побудувати водогін?
Зараз вода – мій перший фокус. Кривий Ріг, Криворіжжя – агломерація більш ніж 800 тисяч людей. І 70% цього населення, а також промисловості отримували воду з Каховського водосховища. Після підриву москалями дамби більш ніж 550 тисяч людей залишилися без притоку свіжої води.
Ми прогнозували, що можуть бути проблеми з водою, але не думали, що це буде підрив дамби і повна відсутність води.
У нас є транзитне водосховище – Південне. Тобто з Каховського водосховища вода йшла в Південне, а з Південного – уже в Кривий Ріг. Тому взимку ми наповнили його по максимуму. Створили якийсь резерв. І завдяки цьому резерву вже більш ніж 40 діб Кривий Ріг, Криворіжжя в дуже економному варіанті – десь по годинах, десь з малим напором, але живе і вода є.
Зараз маємо чотири проєкти. Перший і головний – брати воду в Кременчуцькому водосховищі і внутрішніми каналами переправляти в Карачунівське водосховище. Потім скидати в річку Інгулець і з річки Інгулець уже транспортувати до водосховища Південне. Це великий проєкт. Там декілька ниток водогонів. На це гроші виділив Кабінет Міністрів України, видавав Агентству з питань відновлення, і через них реалізується цей проєкт.
Ми запропонували проєктну схему – місце забору води, гідравлічні розрахунки тощо. Можу сказати, що декілька разів на тиждень я особисто з усіма відповідними фахівцями займаюся цим питанням. Цей проєкт буде реалізовано до зими.
Кабмін говорив – до листопада, якщо я правильно пам'ятаю.
До листопада і до зими – те саме. Насправді стовідсоткову гарантію за графіком не дасть ніхто, тому що це постачання труби, а труби більше ніж 80 кілометрів. Укладання цієї труби, плюс насоси, електрика, трансформатори тощо.
Наразі ми реалізуємо ряд локальних проєктів, які дозволять нам дожити до цього. Один ми вже реалізували.
Коштом області?
Ні. Реалізували разом з “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Ми взяли частину їхньої внутрішньої труби, запустили на реверс, побудували ще 5 кілометрів. І зараз можу сказати, що 70–80 тисяч тонн, або кубів, щодня ми перекидаємо в Південне. Це десь до 30% в економному режимі потреб води. 20% від нормального споживання, десь 30% від економного.
Це не компенсує падіння водосховища, але компенсує випарювання. Тому що зараз літо і кожного дня випаровується 80 тисяч метрів кубічних. Фактично ми зараз в економному режимі використовуємо 220 тисяч, з них 140 тисяч – це забір води, а 80 тисяч – випаровування.
Це перший проєкт, він, можна сказати, вже реалізований. Другий проєкт – це три нитки з нашого маленького водосховища, яке має назву Кресівське. Це також перекид через систему труб і каналів у Південне.
Третій наш проєкт локальний – розширення вузьких місць по трубах усередині міста для того, щоб проштовхувати по внутрішніх системах воду з Карачуна і так знижувати використання води з Південного.
Тобто зараз ми і будуємо великий проєкт, і робимо локальні. Щодо фінансування: внутрішні проєкти – це міськводоканал і міський бюджет, а Кресівське водосховище – обласний бюджет. 100 мільйонів нам дали з обласного бюджету, і десь 150 мільйонів – це міський бюджет. Тобто залучені бюджети всіх рівнів.
Головний проєкт – державні гроші. Дякую Кабміну і нашій владі, плюс голові обласної військової адміністрації Лисаку Сергію Петровичу. Ну і бюджет міста Кривий Ріг та ресурси міськводоканалу. Тобто це дуже велика командна, спільна робота.
Ви закликали містян економити воду, потім обурювалися, що тільки 40% дослухалися до ваших порад. Тобто економія складає 40% від можливого 100% рівня. Як зараз виглядає водопостачання в місті? Це погодинне відключення чи по районах?
По-різному. Вода – це не електрика. Електрика – вимкнув рубильник, потім увімкнув, і електрони побігли по проводах. Водопостачання – це шість рівнів набору, підкачування, наповнення труб, наповнення резервуарів. Тут не буває з рубильника або з кнопки. І система водопостачання в місті різна. Тобто економія йде в цілому внаслідок тиску. Тиск більший – тиск менший. Тому є проблеми в разі малого тиску на верхніх поверхах багатоповерхових будинків. На верхніх поверхах здебільшого вода (тиск) подається з 6-ї до 8-ї ранку і ввечері з 20-ї до 22-ї. На нижніх поверхах вода є постійно. Також у місті зроблено більш ніж 400 колонок у дворах. І в певний проміжок на верхніх поверхах можна набрати води у відра або пляшки.
Що стосується промислових підприємств, там дуже сильно знижено використання води, також за рахунок тиску. Є підприємства, де не можна 100% забрати воду, наприклад, “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Можна зупинити доменну піч, а потім її знову розпалити, можна зупинити конвеєр. Але коксові батареї не можуть зупинятися, якщо вони зупиняються – розпадаються. А це більш ніж 20 тисяч робочих місць, тому ми шукаємо баланс, аби зберегти промисловість і щоб у людей була вода.
Промислові потужності в місті від початку великої війни сильно знижені. Вочевидь, якби вони працювали на повну силу, ситуація була б ще критичнішою. Ви говорили, що “АрселорМіттал Кривий Ріг” завантажений десь на 35–40%, правильно?
По-різному. “АрселорМіттал” – це великий комбінат. Якщо казати про гірничодобувну частину, то так, там близько 30–40%. Металургійна частина – до 15%. Безумовно, якби потужності були більшими, то треба було б більше води. А ми і на цій потужності даємо води обмаль, лише щоб їх зберегти. Тому що все одно головне – це люди.
Якими є глобальні наслідки для міста і для регіону після підриву Каховської дамби? Якщо говорити про промислову історію?
Для нас у промисловій історії головне – це чорноморські порти. 90% і експортних, і імпортних операцій криворізьких підприємств були через порти Чорного моря. Промисловість буде працювати. І зараз працювала б на повну потужність.
Просто залізницею і дорогами ви не можете експортувати?
Ця логістика неможлива. Ну, вона можлива, але на якийсь відсоток… Ми і зараз працювали б повністю, якби були відкриті порти Чорного моря.
Тільки-но вони відкриються, усе відновиться?
Тільки-но вони відкриються, промисловість запрацює.
«50% наших ВПО – дуже незаможні люди із сіл Херсонщини. Намагаємося їх інтегрувати»
Після Перемоги економічні профілі багатьох міст зміняться. Під впливом обставин, наслідків війни, внутрішньо переміщеного населення, яке мігрує з місця на місце. Як із цим у Кривому Розі?
Базові підприємства все одно треба підтримувати, тому що так сформована структура. Кривий Ріг до війни забезпечував більше ніж 10% ВВП України. А після війни буде значно більше, враховуючи ті руйнування, які є в таких містах, як Маріуполь, інших. Це буде більш ніж 10%.
Але треба насправді диверсифікувати економічний профіль. Можу сказати, що певна диверсифікація йде і під час війни. У Кривому Розі з'явилося багато – за нашої підтримки – нових підприємств у продуктовій сфері. Наприклад, Кривий Ріг ніколи не робив, а зараз робить тушкованку, ковбасу в промислових масштабах.
Легка промисловість – у Кривому Розі шиють форму, виготовляють бронежилети.
Легка промисловість орієнтована на військові потреби?
Легка промисловість орієнтована на військові потреби, так.
Можу сказати, що ми зараз працюємо з великим американським фондом, щоб дати поштовх галузі інновацій, галузі стартапів.
Це можливо в такому місті, як Кривий Ріг?
Звісно. Можу сказати, що за останній тиждень американським фондом було відібрано шість криворізьких стартапів, які він просуватиме.
Безумовно, ми всі розуміємо, що в Америці зі стартапів успішними є лише 5%. В Україні – з досвіду – 15%. Хай з шести стартапів, які відібрані в нас, один-два будуть успішними. Але все одно це той шлях, яким треба йти.
Криворізькі стартапи – це місцева ініціатива чи пов'язана з ВПО?
Криворізькі – це місцеві стартапи. Вони не пов'язані з армією, стартапи в інших галузях.
Ви згадали про “АрселорМіттал”. Підприємство від початку великої війни має збитків на 49 млн. Як це позначилося на житті та життєдіяльності міста?
З початком великої війни всі промислові підприємства мають збитки.
Очевидно. Але в цьому випадку вони чи не найбільші.
З цим нічого не зробиш. Їх перекривають за рахунок минулих прибутків, за рахунок материнських кампаній. Зараз головне – зберегти цю промисловість, щоб вона, коли буде можливість, знов запрацювала, знов давала країні податки, а нам – робочі місця.
У місті зараз близько 80 тисяч ВПО?
Трохи більше ніж 80 тисяч.
За статистикою Мінрегіону, близько 80% ВПО, загалом по Україні, воліють залишитися там, де вони зараз.
50% ВПО у нас із Херсонщини, з окупованої, з деокупованої частин. 30% – Луганська і Донецька області. 20% – інші області, Запорізька, Миколаївська.
Безумовно, серед ВПО є різні люди. Є пенсіонери. Є лікарі і вчителі – там простіше, для них є робочі місця. Можу сказати, що серед ВПО великий відсоток тих, хто жив у селах, і вони знайомі лише із сільським господарством. Їх треба перевчати.
Ви над цією системою працюєте?
Є декілька НКК (навчальний курсовий комбінат), потужних навчальних центрів при промислових підприємствах, це і ГЗК, і Метінвест, і “АрселорМіттал”...
Щоб люди навчилися і відразу пішли працювати?
Багато хто з них проживає в шелтерах. І багато хто навчається. Можу сказати, хтось вивчився на водія тролейбуса, автобуса і вже працює на комунальних підприємствах.
Тобто ми намагаємося максимально інтегрувати в життя. Є ж світовий досвід, європейський досвід щодо ВПО. У світі ж були війни.
Такого масштабу війни в Європі після Другої світової не було.
Не було. Але ж війни були. І досвід є, як правильно працювати з ВПО. Правильно працювати з ВПО – це залучення, іншого питання немає.
У нас є ВПО, які живуть десь у родичів, знайомих, хтось винайняв квартири, але є ті, хто живе в шелтерах. У шелтерах, які ми створили, там надається психологічна, медична, соціальна допомога. Тричі на день ми їх годуємо коштом міського бюджету. Це також дуже важливо.
Одне – це просто перебувати, а інше – це інтегрувати. Інтегрувати, перш за все, через навчання чи перенавчання. Наша специфіка – що дуже багато (серед ВПО. – С.К.) сільгосппрацівників.
І це не дуже заможні люди, з місць, де великі руйнування.
Дуже незаможні люди із сіл Херсонщини.
«Давайте в нас буде гарна екологія і податків не буде. Що для країни краще?»
Після війни буде велика проблема з людським потенціалом, і великі міста продовжать конкурувати між собою за залучення цього потенціалу. За рахунок внутрішньо переміщених осіб і за рахунок тих, хто повертатиметься або не повертатиметься з-за кордону. З огляду на це, що може запропонувати Кривий Ріг? Місто, яке до війни мало проблеми з екологією, яке не є обласним центром, яке мало специфічну репутацію в 90-ті, і це тло досі десь присутнє…
Кривий Ріг такий, який він є. І ми його таким любимо.
Інша медаль того, що ми – 10% ВВП України, сплачуємо в податки в бюджет – це погана екологія. Давайте в нас буде гарна екологія і податків не буде. Що для країни краще?
Ми зараз про людей говоримо, що для них краще.
У нас до війни була екологічна програма. Рівень викидів був удвічі меншим, ніж у Радянському Союзі, за того ж рівня виробництва – за рахунок технологій. Ми точно не Карпати, але позитивна динаміка є.
У Кривому Розі є робочі місця – це важливо. Коли запрацює промисловість, це високооплачувані робочі місця. У Кривому Розі досить недороге життя.
Рівень зарплат вищий, жити дешевше. Якщо брати соціальну складову, мабуть, у нас краще, ніж будь-де.
Скільки людей ви втратили? Скільки виїхало з Кривого Рогу з початком великої війни?
Відразу виїхало тисяч сто, з них половина повернулася.
І скільки зараз у місті, враховуючи ВПО?
Важлива тема – реалізація людського потенціалу на територіях, які будуть незабаром звільнені, ми сподіваємося. Перш за все йдеться про Донеччину, Луганщину, Крим. Але Крим – трошки окрема тема.
Яку, на вашу думку – людини, яка є родом з цього регіону, – спеціальну державну політику щодо цих територій варто було б упроваджувати економічно, соціально, культурно? Якщо взяти Донбас, там дев’ять років не було української мови, української влади, української школи, узагалі нічого не було. Там народилися і виросли діти, які пішли в школу за іншої влади і не дуже добре розуміють, що таке Україна. Плюс ми знаємо, що ще до війни Донбас був – з одного боку – економічно розвиненим регіоном, з іншого – було дуже багато проблем з необхідністю модифікації потужностей.
Що із цим усім робити? На центральному рівні про це взагалі не йдеться, і це велика проблема.
Є різний світовий досвід. Є досвід реінтеграції у Францію Ельзасу і Лотарингії. Причому французи, які жили в Ельзасі і Лотарингії, воювали у вермахті.
Є досвід Північної Ірландії, яка десятиріччями воювала з Англією, з Великобританією, підривали одне одного. Самооборона Ольстеру, Ірландська республіканська армія абощо.
Можу сказати, що я маю надію, що з усіх територій відверті колаборанти, які проти нас воюють, утечуть у Росію.
Хтось утече, хтось не втече. Сподіватися, що воно «якось само» – інфантилізм.
Чим більше втече, тим для нас краще. Потім буде менше проблем для нас.
Я можу сказати, що я завжди був прихильником виваженої та поміркованої політики. Треба все робити лагідно, виважено, помірковано, але жорстко.
Я хотіла б більш конкретну відповідь.
Ви приклади навели, то і я маю , я – приклад Чехії, де судетські німці, які підтримували фашистський режим, були в 1945 році просто масово депортовані. Я не кажу, що ця історія хороша чи погана, але про це точно треба говорити.
Була ще операція “Вісла”, коли українців насильно депортували. І це не краща сторінка історії. Так чи ні?
Я ж кажу: проблема, що ми взагалі не обговорюємо, бо тема занадто складна.
Я проти колективної відповідальності. Не можна сказати, що всі погані і давайте всіх посадимо в концтабори. Я – за індивідуальну відповідальність. Ті, хто винен, хто колаборант, повинні відповідати за законом.
Стосовно освітньої, культурологічної, інших складових – так, безумовно, повинна бути українізація. Але я вважаю, що все повинно бути жорстко, але виважено та помірковано.
Якщо говорити про відповідальність за колаборацію, яким, на ваш, погляд є цей механізм?
Через суди.
«Якщо ви спитаєте, моя особиста думка – не брати паспорти»
Простий індикатор – паспорти. Омбудсман Лубінець закликає брати паспорти, якщо від цього залежить життя і безпека. Профільна міністрка Ірина Верещук каже “в жодному разі не брати паспорти, навіть якщо від цього залежать ваше життя і безпека”. На центральному рівні немає порозуміння навіть у такому наріжному питанні. Як на це реагувати українцям на місцях?
Якщо ви спитаєте, моя особиста думка – не брати паспорти.
Але якщо є ситуація, коли жінку не беруть у пологовий народжувати чи не кладуть у лікарню без паспорта, я не впевнений, що маю право засуджувати її.
Якщо вона пішла працювати директором школи чи головним лікарем у лікарні або проводити якісь референдуми – це свідомий вибір і за це повинна бути відповідальність. Але де та сежа…? Я вважаю, що дуже важливо, щоб це було врегульовано законодавчо. Щоб не було багато трактувань, тому що багато трактувань – багато проблем.
Те, як буде розвиватися Криворіжжя після війни, багато в чому залежить зокрема від того, як будуть розвиватися Донеччина і Луганщина. Ви на такому фактично прикордонні.
Економічно в нас немає великих проблем.
Це не проблема, це питання скоріше притоку людського потенціалу, інвестицій.
Дуже маю надію, що ми ввійдемо в Європейську Унію і в НАТО. Європейська Унія – це великий ринок, і це буде дуже гарним поштовхом для нашої промисловості.
Чи потрібні будуть якісь спеціальні правила для відновлення територій, що перебували під окупацією тривалий час?
Спеціальні економічні зони, якісь економічні преференції – я не впевнений. Це можуть бути державні програми фінансування.
Ще що?
Можуть розвивати окремі економічні кластери. Ті самі індустріальні парки. Я прихильник моделі індустріальних парків.
Насправді коли ми зараз говоримо про відбудову, дуже багато хто розуміє це буквально, що треба цеглину до цеглини покласти, як і було. Але ж ми розуміємо…
Так уже не вийде.
Точно. А як має вийти?
Головне – хто наш ринок? Для нас найкращим буде ринок Європейського Союзу. Без мит, податків, усього іншого. Тому, безумовно, для нас економічним поштовхом буде вступ до Європейської Унії. Це найкраще.
До цього ще треба дожити. Те саме приблизно ви говорили про економічні вигоди від співпраці з Росією.
Ніколи я не говорив про економічні вигоди від співпраці з Росією.
Та говорили.
Не говорив.
Ой, не треба!
…Є різні періоди. Був час, коли одним з напрямків розвитку України був напрямок, схожий на Австрію, Швецію, Швейцарію, Фінляндію тощо. Тобто нейтральний – розуміючи, що з одного боку – Росія, з іншого боку – Європейський Союз.
Посередині.
Посередині, так. І це не унікальна ситуація. Я ж кажу, Австрія така, Швеція.
Але після того, як Росія напала, це все втратило будь-який сенс.
Росія напала не півтора року тому.
10 років тому. 10 років тому це втратило сенс.
Ви не в одному інтерв’ю зазначали, що помилялися, коли займали такі проросійські позиції.
Які проросійські? Скажіть мені, які проросійські позиції я займав?!
Я дуже добре пам’ятаю ваші наративи, коли ви працювали в Кабміні Азарова: тісна співпраця, вигоди, ринки, Росія. Усе це було.
А в Європі – ні?
Ну, в Росії було значно більше.
У мене?
Шкодую, що не взяла зі собою ці брошури часів вашої президентської кампанії.
Наступного разу візьміть і покажете, де в мене брошури про економічну співпрацю з Росією.
«Мене нічого ніколи не зв'язувало з Росією, окрім того, що в мене мама – росіянка, яку сюди привезли у її два роки»
Хтось говорить, що Вілкул перефарбувався.
Та не було ніякого перефарбування!
А мені здається, що ви і тоді не були щирі у своїх переконаннях, просто це була одна з можливих політичних хвиль. Вона вам підходила, ви її використовували.
Я завжди говорив те, що думаю. Одним зі шляхів колись для України, як я сказав, був шлях “між”. Як в Австрії, у Швейцарії, Фінляндії і Швеції. Це втратило сенс після нападу Росії. Це ж очевидно. І втратило сенс і для Швеції, яка йде в НАТО, і для Фінляндії, яка йде в НАТО. Вони також так думали раніше.
Вони не так думали, скажімо, і політична складова в цих країнах не була такою, як у нас в певний період часу.
Мене нічого ніколи не зв'язувало з Росією, окрім того, що в мене мама – росіянка, яку сюди привезли у її два роки.
Емоційної прив'язки ніколи не було?
Я не їздив у Росію, у мене ніколи не було бізнесу в Росії.
Тобто якийсь час у цьому був здоровий глузд.
І політичний сенс.
Так думала більш ніж половина країни.
Я чула цей ваш аргумент, але виправдовувати себе тим, що...
Половина країни так не думала?
Не половина, по-перше, а потім – “усі побігли, і я побіг”.
На цій території – 80%.
І ви, це розуміючи, підтримували цей наратив, я до цього і веду. Що це була, як мені видається, свідома позиція, з огляду на те, що на цій території це було поширено. А зараз інші наративи...
Я робив і говорив завжди те, у що вірю.
Зараз ви вірите в Україну.
Я завжди вірю в Україну.
На початку війни ви очолили Раду оборони Кривого Рогу, і вже лунали питання про ваш статус. Я звернула увагу на те, що якщо, наприклад, поскролити ваші соціальні мережі, там дуже багато позиціонування вас як людини, яка займається міською владою, фактично керує містом, окрім ще й питання військової безпеки. Фактично ви зараз один у трьох іпостасях.
Я не один у трьох іпостасях.
Я з 2019 року вирішив піти з політики. Я не народний депутат, мандат депутата обласної ради я не взяв, мандат депутата міської ради я не взяв.
У декількох містах Дніпропетровської області партія “Блок Вілкула “Українська перспектива” виграла. Я маю на увазі і вибори мера, і вибори міських рад. Але сам вирішив відходити від політики і не взяв навіть ніякого мандата. Два роки мене взагалі не було в публічному просторі.
Вам достатньо було мати свою більшість у місцевій владі.
У публічному просторі чи в якійсь публічній політиці мене не було. Мене і зараз немає в публічній політиці. Ще раз можу повторити: я не буду займатися політикою після нашої перемоги, після кінця війни.
Просто коли почалася війна...
У вас не було іншого вибору?
Хтось повинен був узяти на себе відповідальність.
Коли за 200 метрів від Кривого Рога були найближчі бої, великої черги не було, можу сказати. Тому я взяв на себе відповідальність і зробив усе, що від мене залежить, щоб Кривий Ріг не був захоплений, зруйнований.
Я займаюся більше питаннями, пов'язаними з обороною, та критичними питаннями. Як блекаути взимку, як зараз питання з водою. З викликами у життєдіяльності міста.
Це я знаю. Тому й звернула увагу на дописи на кшталт «Розвиваємо співпрацю на рівні місцевого самоврядування з Польщею». Де Олександр Юрійович, де місцеве самоврядування?
Розвиваємо і з Польщею, і з Америкою, і з іншими країнами, і з Фінляндією. Ми стали містами-побратимами, тому що це і майбутнє міста, і зараз допомога.
Я ж кажу: унікальна ситуація, ви – три в одному. Але голова Дніпропетровської ВЦА Сергій Лисак у нещодавньому інтерв’ю говорив, що буде перевірка вашої посади. Після цього жодної інформації. Перевірка була чи ні?
Попросили документи, ми відправили документи.
Відправили документи? І все нормально? Жодної відповіді?
Ми працюємо.
Я ж не кажу, що ви не працюєте. Я питаю про перевірку.
З усіма робочі стосунки.
«Чим менше пахне порохом, тим більше пахне гівном. Така проблема була завжди»
Коли завершиться велика війна, рано чи пізно точно треба буде проводити вибори.
Чим менше пахне порохом, тим більше пахне гівном. Така проблема була завжди. Нічого страшного, треба працювати.
Проблема в тому, що за планом місцеві вибори мають відбутися аж восени 2024-го, за здоровою логікою їх потрібно проводити першими. Ми знаємо, що по країні понад 90 місцевих рад фактично паралізовані. У тому числі тому, що там працюють військові адміністрації, такий час. Але й тому, що в них мали більшість ОПЗЖ, партія Шарія, інші такі "прекрасні" люди, які зараз законодавчо забанені. І це проблема, це виклик насправді. Місцеву владу потрібно буде перезапускати відразу.
Це питання Верховної Ради. Рішень, які вибори проводити першими, другими, третіми. Які вони ухвалять рішення, такі вони і будуть.
Хочу уточнити. Коли ви говорите, що відмовилися від політики і не будете повертатися в неї після перемоги, ви маєте на увазі велику політику рівня Києва чи це регіональний рівень також?
Я маю на увазі всю політику.
І місцеву?
І місцеву.
Тобто Блоку Вілкула ми більше не побачимо в місцевій раді?
Я ще не думав на цю тему.
От бачите, тому й питаю.
Я не один Вілкул. Є ще батько. Тому я говорю особисто про себе. Особисто я точно нікуди не буду йти. Я займаюся всіма питаннями під час війни. Я не буду ними займатися після проведення чергових виборів.
Ви сказали, що на початку війни потрібно було комусь узяти на себе відповідальність. І при цьому ви не очікували великої війни, відповідно не було до неї якоїсь особливої підготовки. Чому? Ситуація була напружена дуже довгий час. Називалися дати можливого вторгнення. Західні розвідки попереджали, посольства з Києва виїжджали. Ви цього не бачили, не усвідомлювали? Ви ж розумієте, що диму без вогню не буває?
Це питання не до мене.
Коли почалася війна, в Кривому Розі було 48 тероборонівців, 600 нацгвардійців і аж два 120-ті міномети.
Ви про це говорили в інтерв'ю. Дивіться, ви тут живете, як каже Сергій Притула. Ви розумієте, що щось має відбуватися, що пахне порохом у повітрі, а у вас 48 тероборонівців і два міномети. Може, треба було якось організовуватись, страхуватися?
Як я, цивільна людина, у вашому розумінні, мав це робити? Якісь війська створювати?
Ви ж фактично в перший день війни організували місцеву владу, усі місцеві сили, усе, що тут було активного. До війни не було жодних рухів.
Це не моя функція, я цивільна людина.
Ви не єдиний, хотіла сказати “мер”... Ви не єдиний керівник місцевого рівня, який думав, що війни не буде. У нас було інтерв'ю з Ігорем Тереховим у Харкові, він казав те саме, думав, що війни не буде і не готувався. А Віталій Кличко в Києві готувався, його всі шпиняли ногами, казали: що ти робиш, яка самооборона…
Я теж думав, що війни не буде. Але навіть якби я думав, що вона буде, які в мене є можливості, як у цивільної людини, щоб, не знаю, копати окопи чи мінувати мости, створювати парамілітарні формування? Це не до цивільних питання.
“Цивільна людина, яка не має жодних повноважень”, на той момент. Ви були призначені вже 26-го.
Хтось мав узяти на себе повноваження. От я і взяв.
Правильно. Але ж ви могли почати підготовчі процеси до 24 числа, як цивільна людина, без повноважень, ким були на самому початку великої війни.
Я чесно не розумію.
«Трасу перегородили важкою технікою. У тунелі я особисто закладав вибухівку»
Добре. Ви багато свідчили про перші дні війни, розповідали про спробу висадки десанту в Кривому Розі.
Це був не десант, це була спроба посадити літаки.
Ви зазначали, що в перші дні війни основні ударні російські сили йшли з Криму. Я розумію, що ви не маєте точної відповіді, наразі її ніхто не має, але ви аналізували, чому так відбулося, що вони так просто вийшли з Криму, швидко обійшли Миколаїв по об'їзній, і далі ми знаємо, що відбувалося. Ваша версія цього?
Нічого не можу сказати. Це питання, на яке повинні відповісти розвідка, контррозвідка і всі спецслужби. Як вони вийшли з Криму? Навіщо я буду фантазувати, я не знаю.
Ви розумієте, що, як у кожному місті, є декілька напрямків руху і вам потрібно їх захистити. Я знаю, що є одна історія, яку ви ще не розповідали на загал, про підриви тунелів. Розкажіть.
CNN це бачили тоді в режимі онлайн.
CNN у режим онлайн – це одна історія. Ви розкажіть.
У нас було три критичні моменти.
Перший – спроба посадити літаки, яка не вдалася, тому що ми в перший день заблокували повністю аеропорт асфальтоукладальниками, цистернами, великою будівельною технікою.
Другий – оця велика колона, яка вийшла з Херсона, пройшла окружною Миколаєва, половина була відсічена на Баштанці, а інша – це, до речі, 150 одиниць техніки – дійшла за 40 кілометрів до Кривого Рогу. А їхня розвідка, перші БТРи вперлися в ті “белази”, якими ми заблокували дорогу на Кривий Ріг.
Я особисто бачив у бінокль ці два БТРи.
Це була, до речі, техніка приватних підприємств?
Це була техніка НК ГК «АрселорМіттал». Шість “белазів”. Ми її вилучили, поставили, вони нам допомогли, постріляли з автомата колеса і картери, щоб не можна було її пересунути.
Потім, поступово окуповуючи Херсонську область, ворог підбирався ближче і ближче до Кривого Рогу. Найближче бої були за 200 метрів до Кривого Рогу. Це була колона 50 одиниць техніки, 11 ОДШБр з Улан-Уде. Це було під Інгульцем. Можу сказати, що на Інгульці в нас не було взагалі ніяких військових. У нас була БМ-21 «Град», який ми затрофеїли на Новому Бузі. І нам дуже пощастило, що військком центрального міського військкомату Сергій Живолуб був ерсезевешником. Він міг стріляти з неї, бо ніхто не вмів. І він зі своєю ротою охорони з беемки відстрілявся по колоні. Колона відійшла.
Є відео з камер внутрішнього спостереження…
Але насправді нам пощастило дуже сильно, тому що перші два-три тижні окупанти могли ходити лише по дорогах з твердим покриттям. Це мости, бетонки, асфальтовані дороги. Вони не могли ходити по ріллі. Якби вони могли ходити, то захищати Кривий Ріг – 120 кілометрів – було просто фізично нікому. І наша задача була затримати їхній рух у бік Кривого Рогу.
Тому ми, цивільні, хто міг це зробити: бойова охорона, Нацгвардія, бригада 35 – мінували мости.
Ви особисто закладали вибухівку, так?
Один міст, один тунель, так.
Особисто?
Особисто, так. На Старосіллі.
Ви маєте такі навички…
Я п’ять років працював у кар'єрі, у мене є навички підривника. Там нічого складного немає.
Що значить "складного немає"? Це ж треба так закласти, щоб воно спрацювало, а не просто тут поклав, там поклав.
Заклав вибухівку, накидав шашок-детонаторів, розмотав дріт і натис на вибухову машинку. Нічого надскладного.
Я ж кажу, цивільна людина, без повноважень.
З переляку. Ну а що, наступають. Розумієте?
На жаль, розумію.
Уся історія про Старосілля.
Росіяни захопили Білу Криницю. Біла Криниця – це досить потужна залізнична станція. Поставили теплотяг, три платформи з піском, три вагончики і вже почали рухатися в бік Апостолового, а з Апостолового – зліва Кривий Ріг, прямо Дніпро. Танк сплигує з платформи десь за 40 хвилин.
Ми розуміємо, що нічого немає, окрім одного тунелю й одного моста. Це Старосілля і Наталине. Що можна було зробити? Тільки побігти та підірвати його.
А поїзд поїхав уже. Щоб не доїхав – заклали і з переляку підірвали. А що треба було робити?
Це врятувало ситуацію насправді. Ви виграли час.
Виграли час, потім підійшли наші війська. Першою була славетна інгулецька 60 бригада, яка на той час була бригадою резерву. Фактично у хлопців нічого не було – ні форми, ні бронежилетів, лише зброя. Але вони захистили Кривий Ріг.
Можу сказати, що Кривий Ріг витратив на допомогу Збройним силам 1,4 мільйона гривень. З них приблизно 600 мільйонів – це приватні кошти, 800 мільйонів – це кошти міського бюджету. Починаючи від форми, бронежилетів, касок у перші дні війни, закінчуючи більш як 500 квадрокоптерами, 450 машинами. Це і вантажівки, і пікапи. Тобто ми досить потужно працюємо в цьому напрямі.
Ви не відчували, скажімо так, у перші дні якоїсь відокремленості, що якщо ви самі в місті не впораєтеся із ситуацією, то ззовні вам ніхто не допоможе?
Я думаю, що кожен робив усе на своєму місці. Ми робили на своєму місці, область робила на своєму місці, керівництво держави – на своєму.
До речі, можу сказати, що думаю, що всі криворіжці і я в тому числі пишаємося тим, що Володимир Олександрович Зеленський родом з Кривого Рогу. Окрім того, що він дуже ефективний президент, скажіть мені, хто зміг би так згуртувати весь світ навколо України?
Це безумовно.
Сьогодні він є одним із символів нації, що воює.
«Нас називали ватниками, тому що ми святкували День перемоги 9 травня»
95-й квартал, Кривий Ріг, Володимир Зеленський – відома історія. Але я дуже добре пам’ятаю часи донецьких, коли вони прийшли до влади. Був культ донецьких, донецькості, того, що Янукович і його колеги родом з шахтарського краю, конкретно з Донецька. Звичайно, кожна людина любить свою малу батьківщину, але у випадку із Зеленським такого немає. Так, це його рідне місто, але сказати, що воно вийшло просто на перші шпальти скрізь, такого немає.
Інша людина, інший час.
Ну, це здорова насправді реакція, як мені видається. Просто цікаво порівнювати. Ви ж пам'ятаєте і те, і те? Це я вас так провокую, намагаюся до минулого трішки схилити.
Не буду питати про те, як вам тоді працювалося, чи вважаєте ви колишніх колег зрадниками, ви про це багато говорили…
Ті, хто втік, безумовно є зрадниками.
А ті, хто залишився і не бере активної участі в обороні, на своєму місці?
Хай це буде на совісті кожного. Я вважаю, що якщо війна, чоловік повинен воювати.
Була така фраза у вас, що в той час такі плюс-мінус проросійські настрої, які в Києві називають ватними, панували на значній частині цієї території. Зараз вони змінилися під впливом війни? У якому процентному співвідношенні, як ви думаєте?
Ну що таке ватні настрої?
Такий собі постсовок з домішками Росії.
Це ярлики.
Чому ярлики? Це правда.
Це багато в чому ярлики. Нас називали ватниками, тому що ми святкували День перемоги 9 травня. І можу сказати, що для мене зараз День перемоги – це також велике свято.
8 чи 9 травня?
Можу сказати, що я за те, щоб його святкувати 8-го, але не тому, що це не стало святом, а тому, що не хочу це робити разом з москалями. Із цієї причини. У мене один дід дійшов до Праги, інший – до Берліна. І що, вони для мене не герої? Герої. Вони воювали тоді проти фашистської Німеччини, яка напала на їхню Батьківщину. От ми зараз воюємо проти рашистської Росії, яка напала на нашу Батьківщину. Для мене нічого не змінилося. Вони воювали за Батьківщину, ми зараз воюємо за Батьківщину. Але чомусь на нас навішали ярлик, що ми ватники.
Дуже багато є політичних ярликів, які нічого не мають спільного з любов'ю до Батьківщини, зі ставленням до неї.
Дуже простий індикатор – місцеві ради, які ми сьогодні згадували. Чому 90 з них паралізовані? Чому там більшість ОПЗЖ й інших заборонених партій? Тому що за них голосували. І це переважно люди зі сходу.
Різні люди.
Я ж нікого не звинувачую, хочу розібратися.
Наступного дня після початку війни з Криворізької міської ради, з ОПЗЖ дві людини стояли вже на блокпосту з автоматами.
Ми ж про це говорили, про політичні поділи в місцевій владі – усе дуже умовно. У кого рейтинги, від того й обираються. До чого я питаю. Як зараз ці настрої змінилися?
Я вважаю, що Кривий Ріг дуже патріотично налаштований. І був завжди. Ніхто тут ніколи не любив Росію. Те, що розмовляли російською мовою, не значить, що любили російську мову. Це дуже різні речі.
Російська мова, 9 травня і любов до Росії – це різні речі. Кривий Ріг дуже патріотично налаштований і працює на перемогу.
Якийсь дисонанс. То ви говорили, що тоді були такі настрої, а зараз кажете, що ні, таких настроїв не було, просто російською розмовляли.
Які настрої? Коли я казав, що тут були проросійські настрої? Я не пам'ятаю проросійських настроїв у Кривому Розі, а я тут народився. І те, що розмовляли російською мовою, не значить, що хтось любив Росію. І раніше в тому числі. Ну, якийсь відсоток ностальгував за своєю молодістю в Радянському Союзі. Але це не має жодного стосунку до любові конкретно до Росії.
Може, є якийсь відсоток, але він дуже малий, якого не видно.
Будемо сподіватися, що після перемоги точно не буде видно. Ви говорили півтора року тому в інтерв'ю, коли все тільки починалося, що думаєте, ніби ця війна надовго.
Я й зараз вважаю, що надовго.
Минуло вже півтора року. “Надовго” – це скільки?
Можуть бути різні фази. Ну, я вважаю, що це більш ніж на п'ять років. На жаль.
Під “фазами” маєте на увазі заморожений конфлікт?
Наступ – більш активна фаза. Коли немає наступу, війна також є, але це менш активна фаза. Може бути різна динаміка, так сказати. Але я вважаю, що це надовго. Ми повинні бути готові до марафону. Якщо потрібно стати марафонцями, ми станемо марафонцями.
Останнє запитання, яке ми завжди ставимо своїм гостям: що саме для вас буде перемогою? Окрім, звичайно, виходу на кордони 91 року.
Перемога? Це створення великої, незалежної європейської держави Україна, української нації і українців у цивілізованому просторі європейського світу.
Я думаю, що ми насправді вже давно там, це просто питання формальності.
Я теж так думаю.