Про минулі зв’язки, принципи формування команди і колаборантів
Пане Ярославе, як ви прокоментуєте те, що вас називають людиною, яка свого часу мала особисту довіру експрем’єра Миколи Азарова та дуже тісні зв’язки з його сином Олексієм?
Цікаве питання. Але мені смішно його чути, тому що сина Азарова я ніколи не бачив.
А хоча б Валентина Резніченка до призначення на посаду бачили?
Коли нинішній голова Дніпропетровської ВЦА працював гендиректором Українського державного центру радіочастот, то він дійсно, враховуючи мій досвід роботи в держустановах, запросив мене в команду. Я став виконавчим директором підприємства. Ми разом попрацювали декілька місяців. Після цього він поїхав, спочатку очолив ОДА на Запоріжжі, а потім на Дніпропетровщині.
То це він познайомив вас із президентом?
На момент початку війни Укрцентр радіочастот виявився дуже корисним державі. І була деяка система, яку ми з початку війни просували. Не скажу, що саме, самі розумієте. Але для того, щоб її реалізувати, мені потрібна була підтримка на рівні уряду, РНБО, ОПУ і бажано Верховного головнокомандувача. По-іншому не вийшло б. Я почав стукати в усі двері. Коли я вже налагодив зв’язок з усіма, тоді ця система запрацювала. До речі, вона найближчим часом буде реалізована повністю.
Тут вас і помітили?
Так. Зʼявилися питання — а що ти робиш, чому не використовуєш своїх знань на користь держави? Одне за друге, і виникає питання: хотів би попрацювати?
Говорю: ніколи не хотів повернутися на службу. Але от зараз я із задоволенням подарував би декілька років державі. Для мене це точно не про зарплату. Для мене виклик цікавий. Я дуже хочу не вляпатися, а ввійти в історію цієї країни як людина, яка у важливий момент прийшла і якусь важку і проблемну частину роботи закрила.
За якими принципами ви формували команду? Було дивно, коли ви звільнили Дмитра Бутрія. Він у команді займався децентралізацією, спілкувався з головами громад і чув їх. Хто зараз це робить?
У нас декілька шляхів комунікації з громадами. По-перше, особисто я займаюся комунікаціями. А вони вже повинні будуть сказати, наскільки їм там комфортно чи некомфортно і наскільки ефективно відбувається це спілкування. Не мені оцінювати, сто відсотків.
Ну, своїх місцевих заступників ви звільнили — і тепер у нас вони немісцеві. Чому? Рішення було виправданим?
Я почав міняти людей лише на п’ятому місяці. Тому що в усіх завжди є шанс. Заступники — це ті люди, які мене зустріли на момент призначення. Мене зустріли шість людей із 600 (штату ОВА. — Ред.). Це мало, дуже мало. Основна моя претензія тоді була — чому вас лише шість?
Я придивився за цей час, а потім прийняв рішення. Мені і зараз ще потрібні працівники. І тому, може, я скористаюсь навіть вашим майданчиком для того, аби люди, які мають досвід, зверталися до мене.
Намагаюся наводити довідки, щоб кадри не мали зайвої токсичності. Чесно кажу, дуже важко. Я звертаюсь до всіх — дайте мені таких людей. Думаєте, дають? Нема.
Дуже вдячний деяким керівникам департаментів тут, в адміністрації, які залишились, ба більше, які приїхали спочатку в Кривий Ріг, а потім переїхали зі мною в Херсон. Якби не вони, мені було б набагато важче, бо вони профільно займаються своєю діяльністю і від них залежить дуже-дуже багато.
А історія з призначенням депутатів з ОПЗЖ чи Опозиційного блоку: Юрій Стельмашенко, Ірина Іванова? Чи правильно хай навіть професійних людей, але з таким бекграундом тягнути до влади?
Звісно, неправильно. Стельмашенка не буду коментувати. Він не був моїм радником і не повинен був ним стати. Він був відрядженим у Херсон військовим, аби просто розказати, де там деякі підприємства є. Тому там нема що коментувати. Те, що стосується Інни В’ячеславівни. Хочете, я вас познайомлю?
Хочу, але спочатку поясніть її призначення.
От чесно, я не знав політичної складової, коли ми її призначали. Ну коли немає взагалі людей, тобі не до політики. У департаменті соцзахисту повинно працювати 46 людей, а тоді, мені здається, не було жодної. У нас на момент війни департамент соцзахисту і департамент цивільного захисту — це, мабуть, одні з головних. Я не хочу нікого принижувати, бо є ще департамент здоров’я…
У мене мої радники казали: ми коли йдемо спати, вона ще працює; коли ми встаємо, вона вже працює. На перших етапах, коли ставили цю роботу, вона людей супроводжувала до вагона, давала їм кульок з харчами. Вона веде всі ці списки, доповідає у цей чат, де Міністерство реінтеграції. Вона тягне все. Я радий, що запросив її на роботу — ця людина щодня доводить свій професіоналізм і патріотизм.
Ви допомагали з розміщенням білбордів “Зрадників здавати сюди”. І вони дуже непогано працюють. Але у вас особисто є бачення, що робити з цими людьми?
Зрадники понесуть відповідальність, якщо є юридичні підстави, за 111 статтею ККУ, яку необхідно до них застосувати. Над цим працюють прокуратура, поліція, СБУ. Чи відомі зрадники? Ви ж розумієте, що сто процентів відомі.
Ми ж з вами живемо не в XIX сторіччі, коли нагидив на сусідському подвір’ї, спокійно перейшов у своє, і ніхто про тебе не знає. Бо не було камер спостереження. Зараз усе відомо, усе зафіксовано, як це кажуть, в інтернеті ж ніщо не вмирає. Тому вся інформація є. Багато з них втекло.
Але й дуже багато залишилося. Ще восени голова Херсонської ВА Лугова казала про зрадників на комунальних підприємствах, дехто ходив на ваші наради. Як так?
Я ж правник. Для мене людина-зрадник — це людина, щодо якої є рішення суду або кримінальне провадження. Для мене це аргументація. Усе інше — це питання, тому що є робота, яку нам треба робити прямо зараз.
Ми даємо докази, в тому числі з російського реєстру, де зафіксовано, що людина почала працювати з росіянами на керівній посаді.
На керівній — це зрада. Якщо прийняла пропозицію.
Ну так директорка Херсонтеплоенерго — це той випадок.
А вона працювала весь час і до того?
І до того. От де та межа?
Такими випадками нехай займаються правоохоронні органи.
А у вас є довіра до правоохоронних органів після отої кількості зрадників у керівництві Херсонського управління СБУ і начальника Кримського?
Саме після цього викриття я і довіряю нашим правоохоронним органам. Я довіряю Службі безпеки України, керівництву. Я довіряю Нацполіції, керівництву.
У нас досі в полоні голови громад, депутати, активісти. Після звільнення Херсона якось притихла ця тема. Є якісь хоча б просування у звільненні цих людей?
По-перше, я сам із деякими сім’ями спілкуюся, звертався, продовжу звертатися і нещодавно знову спілкувався з нашим омбудсманом. І якраз ми говорили про те, що є список з близько 40 людей, де мери міст, керівники громад, селищ. Періодично є підтвердження, що деякі з них, слава богу, живі. І є шанс нам їх живими ще побачити.
Велику кількість голів громад не призначили головами військових адміністрацій громад. Чому так сталося?
У мене був дуже простий підхід. Якщо керівник територіальної громади, якого обрали люди, є на зв’язку, перебуває на контрольованій території України, то що мені заважає саме його пропонувати на начальника військової адміністрації і чи є йому розумна альтернатива?
По Новій Каховці, мені здається, питання було очевидне. Але все ж таки Володимира Коваленка не призначили.
Бо моя пропозиція — це лише перший крок. Далі відбувається процедура за законом. Відповідно, є погодження від військових, і після цього, у разі погодження, є моє подання до Офісу президента і звернення до президента.
Якщо по комусь із них на якомусь з етапів погодження не було — з різних причин, то така кандидатура знімалась. І я був вимушений шукати далі кандидатуру.
Якщо відмовляють, не пояснювали чому? Є думка, що так влада зачищає неугодних мерів.
Військові не зобов’язані пояснювати. Зараз війна.
Про людей, які не хочуть їхати, обстріли та завдання влади
Херсон бомблять щодня. Яка загальна ситуація? Скільки будинків і закладів пошкоджено в місті?
У нас є повідомлення про 700 зруйнованих і пошкоджених об’єктів. Але ця цифра дуже занижена. Більшість мешканців виїхали і не знають, що з їхнім майном, а якщо і знають — подати заяву не можуть.
У місті є десь 1150 житлових багатоповерхівок. Ми повинні зрозуміти, скільки з них є з підвалами? Мені розказують, що пристосованих до бомбосховищ 238. От я поїхав подивитися. Є такі, де взагалі перебувати неможливо. Там холодно, земляна підлога. Люди собі знесли якусь баклажку з водою, пару консервів, пару стільчиків. Але це не те, що треба.
Я дав завдання по всьому правобережжю провести обстеження. ДСНС має доручення. Якщо там немає елементарних умов, немає туалетів, нема електрики — це треба зробити. Є різні рішення. Провести каналізацію — це непросто. Але є біотуалети. Той, хто хоче знайти рішення, знайде. Зараз є можливість працювати з донорами, які готові допомагати.
Як ви працюєте з донорами, якщо говорять, що, наприклад, міжнародні в такі гарячі міста не йдуть?
Треба з донорами комунікувати, брати за руку і казати: “Дивіться, оце ваш підвал. Візьміть його, будь ласочка, зробіть”. Є організації, волонтери, які це роблять. Вони херсонці. От на мене виходять, кажуть: ми херсонці, ми хочемо допомогти. Можемо знайти грантові гроші для того, щоб облаштувати бомбосховища.
Я говорю: “Клас, скільки можете?” — “Ну, штуки три”. — “Добре! Давайте! Що є в нас, чим ми можемо допомогти — ми допоможемо”.
А як бути з мікрорайоном Корабел, який обстрілюють цілодобово?
Там є 57-ма школа, де треба робити пункт обігріву. Варіантів немає. У районі підвалів немає, тож інших варіантів просто немає.
Київ виділив з бюджету 50 мільйонів на Херсон. Куди їх витратили?
Я сумніваюсь, що місто їх уже витратило. Але вважаю, що в усіх ВА є пріоритетні завдання, визначені законом. Безпека громадян — питання номер один. Ми маємо зайнятися питаннями бомбосховищ, вуличних укриттів. Є рішення Ради оборони області, яким Галину Лугову (начальницю Херсонської міської військової адміністрації. — Ред.) зобов’язано розв'язати питання придбання вуличних укриттів.
Нас зараз обстрілюють з мінометів, ствольної артилерії, РСЗВ, і саме вуличне укриття допоможе захиститися від уламків, шрапнелі і т.д. От якщо по нас, не дай боже, почнуть працювати С-300 і все інше важке — на цей випадок потрібні бомбосховища. А зараз оці вуличні укриття і підвали — це цілком нормальне рішення.
Потрібно ліквідовувати наслідки руйнувань. Наприклад, обласна клінічна лікарня: коли туди прилетіло, вилетіло 700 вікон. Дитяча обласна лікарня — 700 вікон. От ми зараз туди кинули місцеву комунальну аварійну службу ХОКАРС. За день зараз роблять десь до 100 вікон, зашивають ОСБ. І ми будемо підсилювати це.
Де набрати людей, які будуть виконувати цю роботу? Ми домовилися з нашими волонтерами, “Добробат” долучився вже до допомоги. Десь людей 15 приїхали, почали працювати. Але в чорну суботу (на Різдво росіяни обстріляли центр міста. — Авт.) один “добробатівець” залишився без кінцівки.
Розкажіть про цей обстріл.
У мене слів нема. Я був там. Лежать люди, авто згорілі... Стоїть червона “Лада Калина”, людина розмовляла з мамою по телефону, і тут обстріл. Чоловік пропав зі зв’язку. Мама подзвонила, дала дані. Потім звірили — один код автомобіля. Коли авто погасили, там був син цієї жінки.
У нас після кожного сильного обстрілу масові руйнування по центру, по районах. Питання — хто і як повинен одразу відреагувати? На моє переконання, повинна бути служба, яка одразу приїде і допоможе людям, окрім поліції, рятувальників і т. д.
А комунальники? Херсон завалений сміттям, це постійно обговорюють у соцмережах.
Почали наводити лад. Є міська організація “Парки Херсона”, пані Лугова доповідає, що організацію повертають до роботи. Там також уже є декілька десятків людей, які почали прибирати. Компанія, яка вивозила сміття, приїхала на полігон: полігон закрито, на полігон не пускають, там він уже заповнений. Місто зобов’язане розв'язати це питання.
Тобто не можна поставити військових, наприклад, які контролювали б звалище?
Це не роблять військові. Рішення взагалі-то приймають органи місцевого самоврядування. Я сподіваюсь, що місто вирішить цю проблему. (Через декілька днів після цієї розмови почали вивозити сміття. — Авт.)
А скільки людей залишилося в мікрорайоні Корабел? Чому взагалі люди не їдуть?
Я закликаю звідти евакуюватися. Туди можна і заїхати, і виїхати. Транспортне сполучення з мікрорайоном є, як правило, до третьої години. Ми як пропонували, так і пропонуємо безкоштовну евакуацію потягом.
Люди вважають, що їх ніде не чекають.
Чекають. І в Хмельницькому, і в Кропивницькому. З усіх областей майже є пропозиції розселяти людей. Слідкуємо за процесом евакуації дуже прискіпливо. У нас є чат, де є Ірина Верещук, її заступники, звітуємо туди кожного дня. Кожній особі просто в поїзді по прибуттю видають грошову допомогу. У Києві дуже багато людей з Херсонщини. Одеса, Дніпро, Кривий Ріг — також. Отже, це дуже складне питання, яке пов’язане з особистим вибором людини.
А повертаються люди в села, які давно звільнені?
Повертаються. Скрізь, де повертається електроенергія, там узагалі відразу люди. І так їдуть, і без цього. А коли електроенергія, газ, тепло — то взагалі. У звільнених на початку осені громадах зовсім інший рівень проблем. Там уже вирішують, яку дорогу лагодити або місток, тоді як у Херсоні забивають вікна після обстрілів.
До них приїжджала віцеспікерка польського Сейму. Вони везуть у Високопілля мобільний фельдшерський пункт. У сусідньому Борозенському “Лікарі без кордонів” поставили фельдшерський пункт. ВООЗ везе туди ж, у Борозенське, ще й пункт для швидкої медичної допомоги. Ми вже підготували автомобіль швидкої допомоги, який туди поїде. У них уже там по продуктах харчування, по засобах гігієни, ковдрах узагалі питань нема. У них із цим усе добре.
На відміну від сіл, які по Дніпру…
Це біда. І знаєте, коли хтось говорить про те, що ми веземо продукти харчування, інше, я кажу: будь ласка, друзі, тільки не везіть це туди, куди всі можуть доїхати. От якщо ви дійсно хочете допомогти, наприклад, продуктами харчування, то ми вам підкажемо, куди їх краще відвезти. Або хто може відвезти туди, де стріляють.
А куди треба?
Куди не доїжджає більшість волонтерів. От усе, що вздовж Дніпра — усе небезпечно. Туди довозити гуманітарну допомогу завжди вкрай, ну вкрай важко.
Багато хто каже про непрозору роботу гуманітарних штабів, і до цього є питання. Як вони працюють?
Є декілька варіантів отримання допомоги. Перший — це просто їдуть волонтери, які везуть, що хочуть і куди хочуть. Є більш потужні, які звертаються вже до нас і питають, куди треба допомогу. Оце вже класно. Наприклад, вони мають два генератори. Ми піднімаємо потреби, кажемо: дивіться, один генератор потрібен у таку-то громаду, а ще один — у таку-то громаду. Якщо можете туди відвезти — це ідеальна ситуація.
А великі гравці?
Коли звільнили Херсонщину, була ініціатива Офісу президента допомагати. І почали мені дзвонити начальники військових адміністрацій областей. Кажуть: ми вантажимо фури і будемо везти допомогу. Ми відразу сказали всім, що не треба, щоб усі привезли одне й те саме. У кількості, яка нам не потрібна.
Наша таблиця потреб найбільш релевантна з тих, що є. По ній ми закріпили низку областей за конкретними громадами. І вони напряму везуть допомогу. Завдання ОВА — мати актуальні потреби.
Таблиця весь час оновлюється. Заступник генерального секретаря ООН пан Гріффітс приїжджав, і ми надали їм цю таблицю.
Гуманітарний штаб нічого не приймає і не роздає. Його основне завдання — комунікація. Створення таблички, по суті.
Тобто область не має фізичного складу. Так?
Щодо міста Херсона і всіх територіальних громад, там уже є склади. От, наприклад, у місті є складські приміщення. Так, інші області везли свою допомогу і вивантажували у складському приміщенні. Відповідно, місто приймало це все на себе. Далі вони мають це прозоро розподіляти. Зараз у МВА створили комісію, яка розглядає заявки на допомогу і приймає рішення стосовно її розподілу.
Про взаємодію з головою Херсонської ВА та потреби інших громад
Якщо говорити про керівницю обласного центру пані Лугову. Ми спілкувалися перед звільненням Херсона і питали про готовність до звільнення міста. Чи задоволені ви зараз її роботою? Як взагалі діє закон і реально працює механізм взаємодії ВА області та громад?
Ну, відповідаю прямо. Я ніколи не буваю задоволеним роботою жодного працівника, який у моєму підпорядкуванні. Дуже рідко я можу сказати: а оця людина молодець. Дуже рідко. Чесно кажучи, це неправильно. Треба колись і пряник давати.
На жаль, я критикан. Завжди вимагаю більшого. Вимагай неможливого — і отримаєш максимум. Те, що стосується міста. Питання не в тому, що я незадоволений роботою. Питання в тому, що я незадоволений ситуацією. Мені дуже і дуже не подобається, що є деякі речі, які ми могли б усі вже зробити, але вони не зроблені.
Наприклад?
Чому не забиті всі шибки й вікна в місті? У нас зима. Є об’єктивні і суб’єктивні причини.
Мабуть, є людина, яка за це відповідає?
Абсолютно. Можна питати: як начальник ОВА вимагаю від начальника ВА міста зробити і доповісти через тиждень. І не слухати аргументи. Якщо шибки не забиті — до побачення. Але тут одразу є питання: чи є для цього люди, чи працює КП? Якщо людей нема — можливості такої немає. На практиці я сам маю великий клопіт із тим, що мені не вистачає людей на дуже багатьох напрямах. У нас досі є підрозділи майже пусті в обласній адміністрації.
Але водночас ми ж знаємо, що в місті людей, скажімо, не брали на роботу тільки через особисте ставлення Лугової, наприклад, до них.
Я такого не знаю. Про це лише чув. Ну я ж не херсонець. І в цьому і моя слабкість, і моя сила. Так, я можу десь не швидко оцінити ситуацію, бо бувало, що я дивлюсь на одну людину, бачу, що вона професійна, але я не знаю її бекграунду. І коли мені підказують, я розумію, що ні. І навпаки — бувають люди, які можуть дуже гарно про себе розказати і мати прекрасний бекграунд, але в реаліях як професіонал — "пустишка".
Мені не подобається, що є нарікання у громадян на непрозорість з видачею гуманітарної допомоги. Мені взагалі багато питань не подобається. Об’єктивно — чи могло місто вирішити їх за цей час, коли вже звільнено Херсонщину, за ці 60 днів? Якісь можна було, якісь дуже важко, я це також розумію. Я, як ви бачите, вимушений був деякий час витратити на те, щоб перейматися проблемами міста.
Я дуже хочу, щоб найближчим часом я взагалі перестав займатися містом.
На правому березі є 28 населених пунктів…
Саме тому я хочу повернутися до поїздок громадами. Було б правильно для голови ОВА в кожен населений пункт потрапити. Зрозуміло, що місто — це може бути більше від половини жителів Правобережжя. І тому ігнорувати їх не можна. І тут є ще одне дуже важливе: люди, які живуть у селах, вони більш пристосовані до автономного життя. Вони ще влітку готуються до зими.
У нас на сьогодні є електроенергія в 62% абонентських пунктів. Херсон багато на себе тягне. Без Херсона тільки 30% домогосподарств Правобережжя мають світло.
Тому я все одно вимушений зараз втручатися, бо я хочу доконтролювати, хочу побачити на вулицях вуличні укриття, облаштовані бомбосховища, хочу побачити приведені в нормальний стан підвали житлових будівель.
То ви помилились у призначенні з Луговою?
Це буде залежати від того, коли ми побачимо результат.
Якщо спробувати поміркувати про майбутнє. Влада готує зміни до закону про ВЦА, де повноваження президента будуть ще більше розширені, включно з практикою призначення голів ВА громад. Експерти на прикладі ВА/ВЦА Донецької та Луганської областей, які ще на першому етапі війни з тимчасових перетворилися на постійні, побоюються, що ця практика призведе не тільки до відкочування від децентралізації, а й до згортання місцевого самоврядування взагалі. А чому ні, якщо ви зараз не тільки представник президента, а ще й одноосібний, безконтрольний розпорядник бюджету? Що скажете тут? Де межа між потребою війни та необхідним розвитком демократичної системи держуправління та виборчої системи?
Це питання ще буде обговорюватися депутатами та суспільством. На мою думку, баланс треба зберігати, але будь-що коментувати, не маючи перед собою запропонованого проєкту змін до закону, не варто. Але впевнений, якими б не були законодавчі зміни, багато залежить особисто від керівника. Тож намагатимуся бути максимально прозорим і відкритим до діалогу в будь-якому разі.